Усі засоби годяться
Родина зібралася у повному складі. Причина, як завжди, крутиться навколо грошей, хоч усе прикрито під «теплий сімейний вечір». Люба, донька баби Оксани і мама Ярини з Тарасом, перебирала бабусині вузлики, у яких та ховала гроші Бабусиними грошима вже давно керувати немає кому, Оксана нічого не памятає та нікого не впізнає, але Люба, ще за звичкою, відкладала її пенсію, як і раніше, у ті самі вузлики.
Он знову зникли, бідкалась Люба, звертаючись до родичів. Десять тисяч гривень, не менше. Я ж точно памятаю! Я ж рахувала! Куди вони поділися? Мамо, ти памятаєш, скільки там було?
Баба Оксана повернулась не до доньки, а до старого портрета покійного діда Петра.
Ох, Петі Яка краса озирнулась на онуку Дарину. Доню, не бери моїх цукерок, вони для гостей А де Тарас? В школі?
Люба склала тисячні купюри. Звісно, мама вже не памятає, скільки там було. Але Люба переконана хтось краде. Це думка безглузда, адже до хати ходять тільки свої, і все ж хтось краде. І у кого у старенької матері!
Увійшов Тарас, саме про нього бабуся згадувала.
А тут чого всі такі понурі, ніби поминки? кинув, кидаючи ключі.
Тарасику, біда! розпачливо сказала Люба. Зникли гроші у бабусі Я її пенсію вже кілька місяців складаю в ту шафу, а вони зникають! Хтось краде!
Тарас іронічно зміряв усіх поглядом. Мама довіряла всім, Тарас нікому.
Гроші зникають? прищурився Тарас. Я, знаєте, знаю куди!
Пішов у передпокій і потягнув звідти смугасту спортивну сумку Ярини. Не встигла Ярина й слова сказати, як Тарас розстібнув її, висипав усе на стіл перед родиною.
Вивалилися помада, ключі, дзеркальце і… гроші.
Куча мятих, проте впізнаваних купюр. Пять тисяч гривень купюрами по пятсот.
Дивіться! тріумфально підняв одну купюру Тарас. Коли я заносив сумку, вона впала, а звідти покотилися ці пятсотки! Такі знайомі пятсотки!
Тітка Галя, яка доти мовчки їла салат, подавилась, закашлялась.
На кожній купюрі, якщо добре придивитися, помітна тонка синя лінія від гелевої ручки.
Памятаєте, продовжив він, місяць тому, коли мама перераховувала гроші, Ваня ручкою по них повів? Ось ті самі купюри бабусина пенсія.
Усі погляди звернулися на Ярину.
Ярина застигла, як камяна.
Тарасе, що ти робиш?
Я? образився він. Я нічого не робив! Я сказав сумка впала, я підняв а там ці знайомі гроші!
Ярина зрозуміла, що ображатись марно треба виправдовуватися.
Це не я! вирвалось у неї, і вона зіскочила з місця.
Навіть бабуся повернулася на голос.
Хтось шумить? запитала баба Оксана. А де мої капці?
Всі були приголомшені.
Яринко, доню, Люба підвелась, Як ти могла? Нащо? Ти працюєш, я тобі і так допомагаю Як можна у бабусі красти?
Мамо, це не я! Я до чужого не беруся!
А хто? різко спитав Тарас. Тут лише ти постійно поруч, доглядаєш за бабусею. В інших доступу до грошей немає. У мами є, але мама таке не зробила б. Лишаєшся тільки ти!
Ярина, відчуваючи, що на неї тиснуть як на злочинця, відступила.
Я присягаюсь, я взагалі нічого не брала!
Сподівалась на підтримку мами, але Люба дивилась на доньку чужим, болючим поглядом.
Ти брешеш, прошепотіла вона. Як ти могла
Я люблю бабусю! крізь сльози Ярина обурено. Я допомагала їй від щирого серця! Я не брала ті гроші!
Але логіка була проти неї: гроші впали з її сумки, більше підозрюваних не знаходилось.
Все, думаю, зрозуміло, підсумував холодно Тарас. Шкода, Ярино. Просто попросила б ми б тобі допомогли. Але красти у немічної бабусі Від тебе ніхто не чекав такого.
Того вечора Ярину вигнали. Її життя змінилося. Ніхто не захотів її слухати, ніхто не захистив. Люба, трохи оговтавшись, просила родичів не бути жорсткими, та марно.
Не пускай її, Любо, шипіла телефоном тітка Галя, коли Люба хотіла поговорити. Подумай який сором. Мама хоч і нічого не пам’ятає, але якби дізналась, у кого виросла Ярина
Люба слухала. Майже перестала говорити з донькою. Коли Ярина телефонувала, відповідала коротко: зайнята, не можу, пізніше.
Ярина намагалася боротися. Телефонувала родичам з різних номерів, але як тільки впізнавали голос кидали слухавку. Вона бралася за власне розслідування, проте нічого не досягла: її до квартири бабусі не пускали, говорити не бажали.
Тільки маму вдалося витягти на зустріч.
Мамо, прошу! Ярина майже благала. Я знаю, це як відмовка звучить, але клянуся! Це не я! Чому ти мені не віриш?
Мамі було найважче.
Ярино, мені боляче, але гроші були у твоїй сумці. Не хочу більше це обговорювати. Якби це бачила тільки я забула б, та рідня не пробачить Мені також тяжко. Бабуся для тебе стільки зробила.
Але я невинна! Може, гроші випали раніше? Може, з іншої сумки? Може, хтось ще
Досить! відрізала мама. Ти моя донька, я хочу тобі вірити, але факти! Факти кажуть, що ти злодійка!
З цим Люба швидко пішла, залишивши Ярину одну на холоді.
Їй навіть попрощатися з бабусею не дали…
Вона дочекалася, коли всі роз’їдуться, і пішла до квартири, сподіваючись зустріти там маму. Люба інколи все ж відповідала, хоча й твердо. Можливо, хоч зараз вдасться достукатися?
Та на порозі зустрів Тарас.
Він був високий Ярині довелося задирати голову, щоб подивитися в очі. Може, і добре, що саме він.
Тарасе, попросила Ярина, Давай поговорімо. Востаннє.
Ох, Ярино, все ще хочеш зберегти чесне імя? Уже пізно, отруйно сказав брат. Краще б покаялася. Може, простили б.
Але просити прощення за чуже не в характері Ярини.
Ні. Мені треба правда. Може, ти тоді помилився? Може, гроші випали з іншої сумки? Подумай
І тут у Тараса погляд став крижаним.
Помилився? Ярино, ти справді така наївна? він нахилився до неї. Я чудово знаю, що ти не крала. Це я сам поклав ті гроші в твою сумку.
В Ярини потемніло в очах.
Що?..
Саме так.
Навіщо? Ярина не могла повірити. Для чого ти так зробив?
Позбавитися конкурента.
Боротися за спадок, сестричко, можна всіма засобами. Бабусі лишалося небагато ти ж бачила. Квартира вже переписана на маму, щоб не морочитись з документацією. Але тут проблема: мама сентиментальна. Хотіла передати квартиру тобі.
Ярина не могла второпати.
Чому?
Бо ти кожного вечора приїжджала до бабусі. Доглядала, прибирала, читала книжки, хоч вона вже нічого не розуміла. Мама це бачила І вважала, ти заслужила. А я? Я не онук? Тому вирішив діяти.
Я це робила не заради квартири! вигукнула Ярина, яка від зізнання брата ще дужче заніміла. Я справді любила бабусю!
Ой, не казки мені розповідай. Всі люди однакові. Хочеш бути доброю дівчинкою, і отримати все. А я обставив тебе. Один на один.
Оскільки Ярина не відповіла, він підсумував:
Тепер ти злодійка. Мама від мене не відвернеться: я ідеальний син. Ти пропаща. І квартира тепер моя. Тут тобі ходу нема.
Який же ти Ярина так і не знайшла слів.
Який є. Прощавай, сестричко. Спадок прийнято.
Відкрив двері.
Ярина не ворухнулася. Квартира таки б не завадила: оренда дорога, купити власне житло мрія нездійснена. Але вона справді любила бабусю. Памятає, як Оксана, навіть у хворобі, якось пригорнула її і сказала: «Дякую, що прийшла, моя золота. Ти як мій Петро»
Щоб повернути добре імя, потрібно довести, що Тарас бреше. Але як?
Ніяк.
Вийшла з дому і зачиняла двері. Знала: через рік усі забудуть, якою вона була насправді. Залишиться тільки одне: Ярина вкрала гроші в старої бабусі.
Тарас уже переміг Поки його правда стала чужою білою плямою для всіх.
Але одного дня правда все ж може вийти на світ, бо навіть найміцніший обман не здатен затулити сонце. Життя вчить: справжнє багатство не в спадках, а в чистій совісті.
