День, коли бабуся вийшла заміж за сина того чоловіка, який покинув її біля вівтаря.
Моїй бабусі 89, і нещодавно вона стала головною героїнею найбільшого скандалу в селі Яблуневе з тих пір, як дядько Володимир колись вкрав гроші зі святкування Дня Незалежності. А в нашому селі бачили вже все скасовані весілля, бійки на випускному, навіть той раз, коли дах церкви провалився прямо під час літургії але такого ще не було, це перевершило все.
Все почалося, коли бабуся в клубі пенсіонерів познайомилася з одним дідусем.
Справжній пан, доню, казала вона мені, підфарбовуючи губи легким персиковим блиском. І ще й водить машину.
Бабцю, йому ж 91. Ти впевнена, що він має сідати за кермо?
Ну досить, хоч машина є.
Все закрутилося блискавично. Вже за три тижні він освідчився з каблучкою. Ну, вона була не золота, а з медичної сталі, але знак уваги є знаком уваги.
У суботу виходжу заміж, оголошує бабуся за родинним столом.
Мама мало не подавилася картоплею.
У суботу?! Це за пять днів!
Саме так. У моєму віці ніколи не знаєш, коли час. Облишимо може, я в пятницю вже до Раю піду?
Придбали сукню перлова, скромна, але зі смаком. Забронювали залу біля церкви, замовили торт у “Солодкій весні”. Двоюрідна тітка власноруч зробила з паперу квіти.
Настав великий день. Бабуся виглядала як справжня пані у вишуканій сукні, з намистом з натурального перламутру, що залишилося від її матері, й з усмішкою, якої я не бачила років двадцять.
У залі було людно всі родичі, сусіди. Легенько грала музика. Священик переглядав сторінки Требника. Все було як у казці.
Та наречений не зявлявся.
Ми чекали двадцять хвилин.
Потім сорок.
За годину двоюрідний брат пішов до його хати.
Повернувся сам, обличчя змарніле.
Каже, не може.
Все село відразу оживилося, зал загув. Бабуся зблідла.
Як це не може?
Він каже, боїться. Каже, вже старий, може захворіти й впасти тобі на плечі. Мовляв, так буде краще.
Бабуся застигла з букетом білих троянд у тонких руках.
І тут двері відчинилися. Входить чоловік років шістдесят сім, доглянутий, сивий, з проникливим поглядом і суворим виглядом.
Де наречена?
А ви хто? запитав старший двоюрідний брат.
Я син того, хто щойно зганьбив честь цієї жінки.
Усі притихли.
Чоловік підійшов до бабусі, зняв картуза.
Прийшов перепросити від імені сімї. Його вчинок ганьба.
Бабуся подивилася йому прямо в очі.
Котрий рік маєте, молодий пане?
Шістдесят сім.
Одружений?
Вдівець. Чотири роки.
Діти?
Є. Троє. Всі дорослі, живуть окремо.
Працюєте?
Пенсіонер. Маю пенсію і хату у Вишневому.
Бабуся задумалася. Звелася, сперлася на паличку, підійшла ближче.
Не боїтеся відповідальності, як ваш тато?
Ні. Я тридцять пять років був одружений. То був найкращий час мого життя.
Що думаєте про шлюб?
Думаю, що це найбільше щастя для людини. І батько дурень, що не скористався ним.
Бабуся оглянула його, потім повернулася до нас:
Зал сплачено. Їжа оплачена. Священик є. Торт вартував мені дві тисячі гривень
Бабцю, ти серйозно почала я.
Чи зробите мені честь?
В залі здійнялася буря. Хтось плескав у долоні, хтось пробував знімати телефоном, не розуміючи, де він і хто поряд.
Але ж я ви
Ви прийшли захистити мою честь. Ба більше, я вже при параді вдруге цю сукню не вдягну. Тож як так чи ні?
Він засміявся щиро й з усієї душі.
Дружина все своє життя казала: “Олексію, ти якось утнеш щось неймовірне”. Певно, цей час настав. Робімо це.
І вони одружилися.
Прямо тут.
Священик від хвилювання присів на лаву. Одна з тіток так ревіла, що замазала туш. Мама моя не знала: кричати, плакати чи просто мовчати й хреститися.
Але вони вінчалися.
Під час частування ми їли торт, на якому досі було написане імя першого нареченого його замалювали маркером поверх клейкої стрічки. Я запитала бабусю:
Бабцю, ти ж знаєш його всього дві години!
Вона світилася щастям.
У вісімдесят девять не розкидаєшся часом. Він культурний, пенсія добра, здоровя ще має. Думаєш, я прогавлю такий шанс?
Але ж він молодший на двадцять два роки!
Саме так. Переживе мене, хтось має доглядати моїх котів.
Минуло три тижні. Той, хто покинув бабусю, телефонував, хотів вибачитися. Новий чоловік узяв трубку і поклав.
Виявилося: куховарить краще за бабусю (вона ніколи цього не визнає), танцює майстерно і возить її до лікарів своєю старенькою, але блискучою “Ладою”.
Вчора я бачила їх у парку: він котить її інвалідне крісло, а вона бурчить:
Повільніше! Це ж не ралі!
Як скажете, моя королево.
Колишній наречений прислав подарунок блендер. Бабуся вирішила, що комусь іншим він більше стане у пригоді, і розіграла його на сільському лото.
От скажіть, яка ще українська бабуся виходить заміж за 67-річного сина того, хто покинув її біля вівтаря?.. І який син через пять хвилин згоден одружитися з майже своєю майбутньою мачухою?
