Приїхав двоюрідний брат мого чоловіка.
Можливо, я дещо старомодна, може зараз звичаї вже інші, але мені важко в це повірити.
Моя мама ніколи не казала мені: коли їдеш у гості до родичів обовязково бери щось з собою. Вона мене цьому не навчала. Але у мене це закладено глибоко всередині, як аксіома з математики. Звідки це не знаю, мабуть, з книжок, фільмів чи театральних вистав.
В суботу до нас навідався двоюрідний брат мого чоловіка. Приїхав через похорон дядька, але з іншої гілки родини.
Ми знали про їхній приїзд заздалегідь і одразу погодилися прийняти їх на ночівлю, заспокоїли, щоб не хвилювалися.
Увечері приїхали втрьох: із сином і невісткою. Я приготувала вечерю, засмажила деко мяса, зробила салати. Зібралися разом, підняли келихи за зустріч ми давно не бачилися. Потім усіх розклала спати, а вранці приготувала сніданок: бутерброди, чай, кава.
Потім вони поїхали на похорон. Повернулись, трохи посиділи, й вирушили додому.
Все ніби добре. Проте приїхали до нас з порожніми руками навіть пляшки вина не привезли.
Батько мого чоловіка, світла йому память, був хрещеним цього двоюрідного брата, а його дружина, тобто моя свекруха, зараз проживає з нами і він це знає. Боже, у нас не так, щоб біда з грошима, але ж міг би принести літній людині коробку цукерок. Вона цього чекала, всю суботу вдивлялася у вікно. Навіть сльоза на очах зявилася так розчулилася.
Я би зробила інакше.
По-перше, обовязково б привезла якийсь алкоголь, і не одну пляшку. Дітям та старшим подарувала б солодощі чи якусь памятну річ. Добре б подумала, кому що подарувати.
І навіть привезла б власну постільну білизну, щоб не завдавати клопоту.
Вони не бідують. Якби це була справді нужда, я б не обурювалася. Цей брат приїжджає до нас рідко, але завжди з порожніми руками. Якось приїжджав у відрядження також без нічого.
Тільки й говорив, як добре клює риба, скільки і якої він впіймав. Мені б хотілося, щоб хоч рибку якусь привіз
Насправді, мені не шкода ані їжі, ані часу, коли приймаю гостей, але на душі лишається якийсь осад. Відчуття, ніби тебе просто використовують.
І так щоразу
Життя вчить: дарувати тепло важливо, але й вміти висловити вдячність у відповідь це особливий прояв людяності. Хай у домі завжди буде взаємність, і тоді затишок множитиметься.
