Величезна ведмедиця обережно постукала до дверей хатини лісника. Старий Степан відчинив, навіть не підозрюючи, навіщо прийшла дика звірина і що скоро станеться.
Багато років він жив сам на краю Поліського лісу. Колись тут було гамірно: приходили друзі, зрідка заїжджали родичі, у дворі стояли автомобілі, з хати лунали розмови. Але поступово все це зникло. Дружина померла, син Яромир переїхав далеко і майже перестав писати. Хата над озером стала тихою та порожньою.
Степан звик до самотності. Щоранку виходив на ґанок, вдивлявся в сосновий бір, слухав, як шумить вітер, підкладав дрова до печі. Часом здалеку пробігали лосі або прослизали лисиці, та жодне дикування не наближалося до дому.
Того ранку він прокинувся ще до світанку. Спочатку йому здалося, що вітер гучно вдарив гілкою об двері. Потім почулося глухе зітхання, наче хтось важко сперся на ґанок.
Старий натягнув ватник і обережно відчинив двері. І враз завмер.
Прямо перед ним стояла велетенська карпатська ведмедиця. З пащі стелився пар, на густій шерсті іскрився сніг. Але найнеймовірніше було зовсім не це.
Вона тримала в зубах маленьке ведмежа.
Тварина не гарчала і не показувала зубів. Ведмедиця просто стояла, вдивляючись у людину. У її очах не було ані злості, ані агресії тільки матицька тривога.
Серце старого калатало так, що могло вистрибнути з грудей. Люба розумна людина зачинила б двері і заховалася б у хаті. Але щось у її погляді не дало Степану відступити. Поволі він ступив крок вперед.
Ведмедиця дуже обережно поклала ведмежа на сніг.
І саме в цю мить дика звірина зробила щось таке, що допомогло Степану нарешті зрозуміти, чому вона прийшла до його оселі.
Маленьке ведмежа ледь-ледь дихало, ледь поворухнулося.
Коли Степан придивився до лапки, то побачив тонкий сталевий дріт браконьєрську петлю, що врізалась у шкіру. Ведмежа ледве дихало, воно вже майже втратило сили.
Обережно Степан розтиснув петлю, звільнив лапку. Потім підхопив малу тваринку на руки і заніс у теплу хату. Поклав ближче до теплої печі, вкрив старою вовняною хусткою й почав лагідно розтирати, щоб зігріти ту крихітку.
Весь цей час ведмедиця сиділа просто на ґанку і не зрушила з місця.
Невдовзі ведмежа ледь помітно заворушилось і розплющило очі. Степан обережно взяв його на руки та виніс надвір.
Мати підійшла ближче, лагідно взяла маля, і раптом торкнулася мордою руки старого.
А потім тихо розвернулась і, навіть не озираючись, зникла в лісі.
Наступного дня Степан, озброївшись сокирою і ножем, обійшов хащі й знайшов ще кілька таких пасток. Усі прибрав, аби жодна звірина не постраждала.
Відтоді він знову щодня гуляв лісом, як багато років тому, відчуваючи, що його серце вже не таке самотнє.
