Назустріч новому життю
Мамо, ну скільки ще можна киснути в цій глухомані? Ми ж навіть не в провінції, а у провінції провінцій! завела свою улюблену балачку донька, повертаючись із кавярні.
Соломіє, я тобі вже сто разів казала: тут наш дім, наші корені. Я нікуди не поїду!
Мама розтягнулася на дивані, закинувши затерплі ноги на подушку у фірмовій позі «Шевченко-гімнаст».
Та ну тебе з тими коренями! Ще десять років і твоя гичка зівяне, а там знову зявиться якийсь харківський жук, якого ти мені називатимеш татом.
Після цього мама сердито встала й підступила до дзеркала, що вбудоване в шафу.
Та нормальна у мене гичка, не вигадуй дурниць
Я це до того й кажу, що поки нормальна, а ще трохи і все: бурячок, гарбуз чи топінамбур обирай, що тобі як кухарю ближче!
Дочко, як так хочеш, їдь сама. Тобі вже два роки як усе можна в рамках КК України. Навіщо я тобі?
Для совісті, мамо. Якщо я поїду до кращого життя, то хто тут буде маму доглядати?
Страховий поліс, фіксований оклад, вайфай, та й жук якийсь знайдеться, ти ж сама казала. Тобі переїжджати легко: молода, сучасна, у тіктоці не плутаєшся, і підлітки тебе ще не дістають, а я вже на півдорозі у рай небесний!
От бачиш! Ти ще і жартуєш як мої друзі, а тобі всього-то сорок
Ой, це обовязково було вголос казати? Щоб день зіпсувати?
Якщо перевести на котячих це всього пять, швидко знайшлася Соломія.
Прощаю!
Мам, давай поки не пізно скакаємо у потяг і звалюємо звідси. Нема тут нічого, що нас тримає!
Місяць тому я добилася, щоб у квитанціях за газ нашу прізвище правильно писали! І до поліклініки привязка! в останній атаці видала мама.
По полісу приймуть усюди, а хату можна не продавати. Не вдасться буде куди вернутися. Я тебе швидко у світ виведу покажу, як люди живуть.
А мій лікар на УЗД казав: Не дасть вона вам спокою. Я думала, жартує. Недарма він потім приз на Битві екстрасенсів взяв. Добре, їдемо. Але якщо не вийде обіцяй, що пустиш мене назад без істерик і скандалів!
Чесне слово!
Така ж обіцянка від твого батька була в РАЦСі, а у вас резус-фактор співпав
***
Соломія з мамою не марнували час на обласний центр і одразу рушили підкорювати Київ. Зняли з трьохрічних заначок всі гривні, з розмахом заселились у студію десь між базаром і автовокзалом, і оплатили оренду на чотири місяці вперед. Гроші закінчились ще до того, як їх почали тратити.
Соломія спокійна й енергійна: жодних нудних розпаковувань і ремонту одразу кинулась у вихор столичного життя: творча, світська, навіть нічна сторона Києва були підкорені. Вона швидко стала своєю: без проблем спілкувалась із людьми, вивчила всі тусовочні місця й навчилась одягатись, як справжня киянка ніби зявилася не з глухого села, а виросла на Подолі на апельсинових хмарах снобізму.
Мама тим часом жила між ранковим Валерянкою і вечірнім Тенотеном. У перший же день, попри вмовляння доньки, почала серйозно освоювати ринок праці: вакансії та зарплати у столиці не дуже дружили між собою. Провівши нехитрий розрахунок, мама без допомоги екстрасенсів винесла вердикт: пів року максимум і назад!
Від критики з боку прогресивної доні відмахнулась і влаштувалась шеф-кухаркою у приватну школу, а вечорами підробляла мийницею посуду у кавярні під будинком.
Ма, знов ти біля плити днями й ночами! Як і не переїжджала. Так і не відчуєш чарів великих міст. Хоч би на курси бровістів пішла, чи дизайну, чи сомельє! Тут метро, кава, адаптація
Соломіє, вчитися йти не готова, і взагалі не готова. З мене досить адаптуюся потроху сама. Ти головне дбай про своє місце під сонцем!
Пожурившись щодо неінноваційності материнського мислення, Соломія активно влаштовувалась: влаштовувалась у кавярнях, за які платили молоді хлопці з Ірпеня; влаштовувалась у душі проводила магічні ритуали для емоційного контакту з містом, як радив модний блогер-рунолог; влаштовувалась у компаніях, де весь час точилися розмови про успішний успіх та гроші. А от на роботу й стосунки вона не поспішала! Треба ж дати собі і місту стерти пил між собою.
Через чотири місяці мама вже змогла заплатити оренду зі своєї зарплати, звільнилася з кавярні і готувала ще для одного шкільного відділення. Соломія за цей час встигла покинути кілька курсів, сходити на радіопроби, засвітитися у масовці студентського фільму (платили макаронами з тушкованкою!) і навіть трошки поверталася з двома чернігівськими музикантами, один з яких виявився повним ослом, а другий багатодітним котом, що не бажав облаштовуватися.
***
Мам, кудись хочеш сходити ввечері? Може, замовимо піцу і фільм подивимося? Я щось так втомилась хоч Леніна-гімнаста втягуй! розпливалася Соломія на дивані, поки мама намотувала кола біля дзеркала.
Ти замов, я тобі на карту гроші скину. Мені не лишай навряд голодна буду, як повернуся.
В сенсі повернуся? Звідки? здивувалася донька, аж сіла і уткнулась у мамину спину.
Мене тут на вечерю запросили, мама зашарілась, як школярка, і хіхікнула.
Хто це? Соломія аж зовсім не зраділа чомусь.
Перевірка до нас у школу приїжджала, я їх годувала котлетками, як ти любиш з дитинства. І голова комісії попросив познайомити з шеф-кухаркою. Я посміялась шеф-кухар у школі! Випили кави, як ти радила. А сьогодні йду до нього, вечеряти домашнє.
З глузду зїхала?! В гості, до незнайомого дядька, на вечерю?!
А що такого?
А ти думала, він від тебе тільки вечері чекає?
Доню. Мені сорок, я не одружена. Йому сорок пять, симпатичний, розумний, не одружений. Мене у принципі влаштує все, чого він чекає!
Ти Ти мислиш, як безхребетна провінціалка! Наче у тебе вибору нема!
Я тебе не впізнаю! Це ж ти мене сюди тягла життя жити, а не виживати!
Суперечки не вийшло. Соломія раптом зрозуміла: вони з мамою місцями помінялися! На мамині гроші замовила найбільшу піцу в районах, весь вечір мучила себе обжерливістю, поки мама не повернулась вся світилася, навіть світло не ввімкнула, настільки сяяла.
І як там? буркнула Соломія.
Хороший жук свій, не завезений! пирснула мама і пішла в душ.
Мама почала ходити на побачення частіше: і в театр, і на стендап, і на джаз, і бібліотечний квиток взяла, і в чайний клуб вписалася, і до поліклініки прикріпилася. Через пів року записалась на курси підвищення кваліфікації, взяла сертифікати і навчилась такого готувати, що й Мастер Шеф позаздрив би.
Соломія також не байдикувала: не хотіла сидіти у мами на шиї, пробувалась у престижні компанії. Але посади самі вибирали її на роль невдах. Не склалося: друзі зникли, каву вже доводилося купувати самій, зрештою Соломія стала баристою, а потім нічним барменом.
Рутина накривала ковдрою, залишаючи під очима синці і вкрадаючи час. З особистим все теж якось кисло: в барі клієнти хихикали і натякали, але до чистого кохання їм, як до Говерли рачки. Зрештою Соломія втратила будь-яке натхнення.
Знаєш, мамо, ти була права нема тут чого робити. Пробач, що я тебе тягнула, треба повертатися! вигукнула Соломія просто з порога після чергової зміни в барі.
Ти про що? Куди повертатися? спокійно спитала мама, пакуючи валізу.
Додому, куди ж іще! Соломія нервово крутилась, хапала речі, складала на диван. Туди, де прізвище в квитанціях не калічать, і поліклініка близько. Ти мала рацію з самого початку!
Я тут уже прикріпилась. І не хочу їхати, мяко зупинила мама й зазирнула у заплакані очі.
А я ні! І додому хочу! Мені тут не подобається: метро дурне, кава коштує як свинина, всі в барі з носа дивляться. Треба вертатися! Там і друзі, і житло а тут мене нічого не тримає. Бачу, і ти речі пакуєш!
Я переїжджаю до Жені, раптово заявила мама.
В сенсі переїжджаєш?
Думаю, ти вже самостійна та квартиру сама потягнеш. Соломіє, та це ж тобі подарунок! Доросла, красива, з роботою в столиці! У тебе тут перспективи з крану текуть! сказала мама і без тіні іронії додала: Я тобі так вдячна, що ти мене привезла. Якби не ти, я б і досі кудись буряк сіяла. А тут справжнє життя! Дякую! розцілувала доньку, а та мовчки ковтала сльози.
Мам, а як же я? Хто мене догляне?.. вже зовсім по-дитячому схлипувала Соломія.
Страховий поліс, фіксована зарплата і жук знайдеться!
Тобто, кидаєш мене? Отак просто?
Не кидаю, але ти ж обіцяла мені без істерик!
Памятаю Добре, давай ключі.
У сумці. І маю одне останнє прохання.
Яке?
Бабуся теж зібралася переїжджати. Я їй уже все розповіла. Зазирни, допоможи зібратись.
Бабуся сюди?
Ага. Я їй теж про краще життя, про жуків і про болото наспівала. Тут якраз у відділенні Укрпошти потрібна операторка, а ти ж знаєш нашу бабусю сорок років на листах! Вона і без марки конверт на Північний полюс відправить, і дійде ж, клятий, дійде! Нехай ризикне, поки ще гичка не зівялаСоломія застигла на мить, опустилася поруч із маминим чемоданом і зазирнула всередину. Поряд із акуратно складеним светром лежав маленький сувенір керамічний зайчик із їхньої колишньої кухні. Соломія усміхнулась крізь сльози.
Бачиш? сказала мама. Будь-яке коріння можна пересадити, якщо вдобрити його теплом.
У коридорі задзвеніли ключі поволі, напевне, бабуся вже звикла стукати ще до того, як рушає дверима. Соломія здивовано втупилася у двері, а мама підморгнула.
Готуйся тепер твоя черга ставати дорослою для наступного покоління.
У кімнаті пахло піцою і новим життям, а за вікном літній Київ готувався до чергової зливи. Соломія глибоко вдихнула, витерла сльози й розгорнула двері. Там стояла бабуся, маленька, але незламна, з двома валізами й кицькою в клітці.
Що дивишся, гримнула бабуся. Веди показувати, де тут справжнє життя! Я приїхала перемагати нудьгу.
Соломія раптом засміялась так легко, як уже давно не сміялась.
Заходьте, жінки, сказала вона, у мене для всіх кава є. Почнемо спочатку. Назустріч новому життю втрьох.
Довго потім вони сиділи на підлозі, обмінювалися історіями, планами і навіть старими рецептами пиріжків. А коли вночі місто підморгнуло їм своїми далекими тисячами вогнів, Соломія раптом відчула: їй більше нікуди не треба повертатися. Нове життя починається саме тоді, коли ти наважуєшся залишитись і пустити коріння там, де твоя сімя, навіть якщо завжди вважався тим, хто вирушає першим.
Вони сміялися, сперечалися про каву й жили кожна на своєму поверсі досвіду, обєднані спільною адресою. І вперше Соломія зрозуміла: жодне місто не глухомань, коли поруч твій дім.
