Як я осоромила свою свекруху; мабуть, вона про це згадує й досі
Ця дивна історія розгорталась на самому початку нашого подружнього життя, коли я з чоловіком нещодавно відсвяткувала весілля в Києві. Щось у поведінці свекрухи було химерним, але тоді я не надала цьому великого значення. Це не мало нічого спільного з чоловіком Олег, він досі для мене як еталон. Але його матір, Дарія Іванівна, від самого початку поводилася наче щось не так.
Все почалося з весілля, коли вона сиділа у кутку, сувора й сердита, немов це була не святкова гулянка, а траур. Після весілля ми, молоді, не мали власного житла, тому оселилися у її квартирі на Подолі.
Переступивши поріг, я почула її щиру, майже співчутливу привітність. Мені здалося, що вона радіє нашому союзу й її відсутність гумору під час весілля пояснювалась, напевно, поганим самопочуттям. Але під її напівпосмішкою сховалась пасивна агресія з підсмішками й закулісними докорами. Вона ніби навмисно робила мені прикрощі, солодко шпигуючи за мною.
Наприклад, щоночі, коли всі думали, що вона спить, Дарія Іванівна прокрадалася на кухню й перемивала посуд, який я вже мила ввечері. Я якось прокинулась і запитала, що вона робить. Вона у відповідь зобразила здивування: «Я мию брудний посуд». «Тобто мій посуд брудний?» подумала я тоді, і назавжди засумнівалася у її доброзичливості.
Довгий час я сприймала її докори як материнські поради й довірливо ділилася навіть дрібними сімейними негараздами.
Від подруги, яка працювала водієм у офісі свекрухи, я дізналася дивні речі: співробітниці передавали чутки про наше життя, де Олег здавався злиднем і бідняком, а я злою зрадницею, яка зазіхає на київську квартиру «матусі». Сімейні ігри
З того моменту мені стало зрозуміло: Дарія Іванівна таємний ворог.
У неї була майже патологічна тяга до чистоти. Квартира сяяла, як операційна, і вона вимагала такої ж стерильності від нас з Олегом. Ми старалися як могли, але ніколи повністю не задовольняли її прагнення.
Одного разу вона мала їхати у службове відрядження до Львова на два тижні. Вона наполягла, щоб у її відсутність у квартирі панувала ідеальна чистота. Навіть випадковий смітник на килимі чи волосина у ванній могли викликати у Дарії Іванівни справжній шок, а невимитий посуд ледь не сердечний напад. Тож, коли вона була вдома, ми з Олегом мовчки тримали квартиру у порядку.
На ці два тижні ми з Олегом вирішили відпочити від безкінечного прибирання, прибравши лише раз, напередодні її повернення. Але вона, вловивши наші наміри, спеціально повідомила мені хибну дату й несподівано з’явилась раніше. Ще й прийшла не сама приїхала разом з подругами, щоб ті побачили мене в розгубленості й безладі.
Однак моя подруга-друг, Тетяна, яка знала про все це, подзвонила і попередила мене про хитрий план свекрухи. Я розлютилась і вирішила діяти: прибрала усе у квартирі, аж блищало, навіть під шафами.
І от, у призначений «таємний» день, Дарія Іванівна з гуртом подруг та усміхненим водієм відчинила квартиру. Всі увійшли, як дивний караван, очікуючи побачити хаос і безлад.
Дарія Іванівна була вражена. Весь дім був чистим і осяянним, навіть килим пахнув новизною. Її подруги шушукались, дивлячись на неї, а я вийшла з ванної, спокійно складаючи ганчірку й ховаючи пилосос, і промовила:
А ви часто бачите такий чистий килим у Києві?
Вона була розчарована й спантеличена, сіпала бровами, заглядала у кожен закуток, а я з переможною усмішкою думала: «Нічого не знайдеш, нічого!» повторювала собі.
Після цього свекруха впала у немилість серед своїх колег. Її плітки більше не слухали, а багато хто став на мій бік. Я наче відняла від неї почуття всесильності й віру в ідеальний контроль. Минуло вже сімнадцять років, а Дарія Іванівна, напевно, бачить цей сон знов і знов.
