– Оце, уяви собі, онуки фрукти тільки раз на місяць бачать, а я, бачиш, котам своїм купую корм преміум-класу, сердиться Світлана, бо невістка знову мене звинувачує у байдужості
Невістка взялася мене соромити тим, що її діти фрукти вдома бачать хіба що у свята, а я, мовляв, витрачаю гроші на якісний корм для своїх мурчиків. Але ж різниця в тому, що в дітей є мама й тато то їхній обовязок подбати про нормальне харчування малечі, а у моїх кішок є лише я. Я ще колись казала сину з невісткою, що, може, варто вже трохи пригальмувати з тим розширенням сімї, а вони мені: «Не лізьте у наші справи, мамо». Ну я й не лізу. Просто підсипаю «діамантовий» корм котам і слухаю обурення моєї турботливої невістки.
Весілля в мого сина з Оксаною якраз тоді й було, як вона вже з животиком ходила. Вони обидва присягались, що це все через велике кохання, а вагітність просто так співпала. Я, звісно, подумки хмикнула, але вирішила не розводити балачки. Син дорослий, хай сам відповідає за свої вчинки.
До декрету Оксана працювала на касі в «Сільпо». Ледь не всю вагітність сиділа на лікарняних, бо важко, каже, з людьми постійно конфліктувати, всі чогось бурчать. А у самої характер не з найприємніших, дуже вже гаряча на слово, тож в скандалах я вірю без питань.
Та й взагалі, мене особливо не хвилювали її закидони, бо ми жили окремо: я в своїй однокімнатній на Соломянці, а молодята у своїй новій трійці на Позняках, яку син взяв у кредит за гроші, що лишились після продажу нашої попередньої квартири. Ще перед весіллям переконувала його не брати ту велику хату переплата жахлива, зарплати невеликі. А вже потім стало все ясно.
Іпотеку син сам тягнув, Оксана майже весь час на лікарняних, грошей не приносила, але витрачати любила. Не дивно, що завжди вони на межі.
Я старалась у їхні справи не вмішуватись: обрав таку дружину його справа, мені з нею не жити, мити ванну й ділити каструлі не треба, тож хай собі самі розбираються.
До речі, жили вони зовсім недалеко, тож син після роботи часто заїжджав до мене поїсти, бо Оксана казала, що її від запахів нудить і готувати не може. Можливо, й так. Я довго не сперечалась.
Як народився перший онук, я пропонувала допомогу но ж вперше дитина! Але Оксана тоді чітко сказала: «Нам допомога не потрібна, у мене є інтернет і мама». Я не наполягала, в гості заходила рідко в основному, щоб гостинці передати чи з малим погратись.
Сину було важко: і кредит, і дружина, і дитина, але він не нищився, тягнув як міг. Я лише підбадьорювала й годувала, бо що ще могла зробити?
Про вихід на роботу Оксана не згадувала. Як старшому синові мало виповнилось два, вона знову завагітніла. Я натякнула, що демографію так активно піднімати, може, не варто відповіла грубо, щоб не сунулась.
Не лізьте у наші справи! Ми й так самі всього досягаємо, допомога від вас нам не треба! відрубала.
Син щось там пробував мяти про державну допомогу при народженні але я вирішила: хочете ще одну дитину то ваше право.
Відтоді спілкування з невісткою я звела майже до нуля. Син іноді приводив старшого онука, а я до них не йшла. Жила, як хотіла, а вони тим більше.
Якими б важкими не були у них часи, допомагати особливо можливості не було. Син скаржився, що постійно не вистачає грошей, господарювання скубе нерви, сварки через фінанси почастішали. А я мовчала: що я можу змінити? Піти їх вчити жити, радити розлучитись чи пересісти на іншу роботу ну смішно ж, так?
Коли народився другий внук, мене навіть у пологовий не покликали. Навіть на виписку. Було, звісно, неприємно. Але й навязуватись не збиралась, бо Оксана вже давно вирішила: я для них чужа.
Другого внука я вперше побачила, як йому виповнилось сім місяців мене покликали на день народження старшого. Принесла подарунки, гостинців до столу, знала, що з грошима у них і так проблеми. Посиділа пару годин і пішла. Оксана тим часом ходила, як камяна скеля, ніби то вона мені послугу робить, а не я до своїх онуків завітала.
Я вже не в тому віці, щоб комусь щось доводити чи підлаштовуватись. Онука мені приводив тільки син, молодшого ще не дозволяли залишати зі мною.
І гроші в них все не появлялись. Материнський капітал пішов у кредит і великої різниці не зробив. Син усе частіше жалівся, що дружина зовсім не економить, а його зарплати на все не вистачає. Але знову ж що я скажу чи пораджу?
Нещодавно зустріла Оксану у магазині, там і побачила, що вона знову вагітна. Зазирнула у мій кошик.
О, правильно! Онуки родичку фрукти бачать лише раз на місяць, а вона своїм котам корм купує дорогущий! мало не прошипіла, хапнула старшого за руку й вийшла.
А на кого тут нарікати? Я собі дозволяю купити хорошу їжу для кішок, бо на свої потреби й розраховую. Вона ж народжує одного за іншим і чекає, що хтось ззовні вирішить їхні фінансові проблеми? Може, коли вже піде працювати і діти фрукти бачитимуть частіше.
Тепер, побачиш, ще й з онуками заборонить мені бачитися бо я, виявляється, «неправильна» бабуся, яка не кидає всі зароблені гривні у родинний казан. Жити треба своїм розумом але у невістки, бачу, його бракує. Та й у мого сина, якщо чесно, теж.
