Та що це таке? Подивись, Ксеню, просто проведи пальцем. Тут не пил тут можна вже часник садити! промовила теща Марія Олександрівна, стоячи посеред вітальні у нашій київській квартирі й тримаючи у руках керамічного півника. Голос її різав вечірню тишу, як ніж ріже сало.
Я тільки-но повернувся з роботи знову цілий день закривав квартальний звіт. Голова тріщала, а сил вже майже не було. Хотів просто випити чаю та відпочити разом із дружиною, але Марія Олександрівна так легко мої плани не відпустить. Вона уважно споглядала на Ксенію мою кохану дружину і з такою правідною образою на обличчі, хоч складай гімн про жіночі страждання.
Маріє Олександрівно, я ж в суботу все робила, втомлено відповіла Ксеня. Вікна постійно відкриті, машин на проспекті стільки, що пил злітає моментально.
Усім пил летить, а у порядної господині чисто, не вгамовувалася Марія Олександрівна, витираючи пальця об серветку, яку принесла з собою для контрольних перевірок. Остап додому прийде, стомлений, голодний, а у вас тут суцільний гармидер. Чоловікові має бути затишно, а не як у гуртожитку. Подивись на кухню в раковині дві чашки стоять. Зранку зостались, так?
Ми поспішали, прошепотіла Ксеня. Остап сам каву собі лив, то й сам міг сполоснути.
Свекруха йде на кухню за нею її домашні капці шелестять по ламінату. Вона аж запалюється:
Чоловік не повинен мити посуд, Ксено! Це жіноча робота. Ти ж дружина бережи хатнє вогнище! А ти все в роботі та в роботі… А чоловік у неотпрасованій сорочці ходить. Я вчора бачила його, як він банки у мене забирав комірець не хрустить. Ой соромно, Ксеня, люди ж скажуть: “В Остапа і жінки нема сирота при живій дружині…”
Ксеня намагається стриматися, дістає печиво з шафи і мовчки ставить чайник. П’ять років разом, і п’ять років я чую ці нотації. Раніше вона намагалась всіх влаштувати: і фарбувала, і пекла, і прала, і борщ тричі на тиждень варила Та зараз вона головний бухгалтер в айті-компанії, і часу на усі ті обсмалені хустки просто катастрофічно не вистачає.
Стукнула вхідні двері. Я ставлю рюкзак, кліпаю втомленими очима й кличу:
Я вдома!
Сину! тут же випромінює усмішку Марія Олександрівна, метнувшись у прихожу. Я до вас заскочила, голубці принесла. Знаю, Ксеня не може готувати все зайнята
Я обійняв матір, підійшов до дружини поцілував її у щічку, сів. Хочу їсти аж вовком виє в животі.
Як у нас з вечерею? питаю.
Ксеня тисне плечима видно, тримається з останніх сил:
Я ще не встигла, Остапе. Думала макарони по-флотськи швидко зробити, фарш вже розморозила.
Мати заводить очі до неба:
Макарони, знову? Сухомятка. Тобі ж треба борщу, супчика на мясі! Я твому батькові щодня свіжий суп варила, він і до сімдесяти років з животом не мав клопоту!
Я вже відкриваю рот, щоб щось сказати, але мати не затихає:
Ти подивись на себе! Все від цієї вашої дурної організації і як ви живете? Пил! Чашки! Макарони! Не господиня, Ксеня! Я тобі казала ще до весілля
Тут Ксеня грюкнула чайником і несподівано для всіх впевнено сказала:
Маріє Олександрівно! Ви абсолютно маєте рацію. Я погана господиня. У мене не виходить крахмалити сорочки та варити борщі щодня, і пил витирати не завжди встигаю. Я працюю і ми разом збираємо на нову машину, щоб Остап потім вас возив на дачу. Та це не виправдання.
Он бачиш! Вже й сама визнає. Це перший крок до виправлення!
Я не хочу виправлятись, холодно посміхнулась Ксеня. В мене на це немає ресурсу. Але в мене є пропозиція. Маріє Олександрівно, якщо вам так тривожно за побут Остапа і ви ліпше знаєте, як треба служити синові візьміть усе це на себе.
Тобто як?
В прямому сенсі. Відсьогодні я у квартирі тільки ночую і плачу половину за комуналку та кредит. А ви покажіть приклад! Готуйте, періть, мийте, гладьте, порядок тримайте. Два квартали і ви вже тут. Ключі у вас є.
Я аж застиг з пиріжком у руці.
Ксеню, ти що?
Влаштуємо експеримент на місяць, добила вона. Якщо через місяць ти скажеш, що готовий так жити завжди, я запишусь на курси домашнього господарства чи навіть звільнюсь з роботи.
Мати спершу сторопіла, але потім гордо підняла підборіддя:
От і зроблю! Побачите! Лише не лізь до мене на кухню.
Ваша царина, Ксеня широко посміхнулась. Я навіть макітру не чіпатиму.
Вечір пройшов тишком. Я спробував щось казати сказати, коли ми залишились наодинці, але Ксеня лише повернулась до стіни:
Спи, завтра в тебе почнеться нове життя. З глаженими сорочками.
Зранку, поки Ксеня вже була на роботі, Марія Олександрівна впевнено увірвалася до квартири. З початку був генеральний прибирання мила підлогу руками, прала штори, розкладала крупи по банках. Вечоріло, а моя оселя аж не впізнати: хлорка кружляє носом, в кухні копошиться мати у фартусі, борщ шкварчить на стіл вже олівє, картопляне пюре і котлети, сало з часником.
Руки мий і за стіл, буркнула свекруха. Поки борщ гарячий.
Дякую, я вже їла у офісі, відповіла Ксеня й пішла в спальню.
Її захоплення очікував сюрприз: речі переставлені, білизна акуратно розкладена по кольору, особисті книжки прибрані в ящик.
А де моя книга? запитала Ксеня.
У шафі! Не можна хлам розводити. Тумбочка має бути порожньою. І взагалі, у шафі бардак був.
Ксеня зціпила зуби. Вона терпіла, бо експеримент є експеримент.
Перший тиждень прошов під акомпанемент кулінарної розкоші. Я і не думав, що можна їсти так багато борщу і запіканок, але до середини другого тижня мені вже хотілось просто тиші маму стало забагато. Години «Остапчику, ти доїв?», «Давай я тобі спину помну», «Розкажи про роботу». Виявилося, що навіть смачний борщ може набриднути, якщо він подається разом із триденною лекцією про сусідів.
На третій тиждень не витримала і Марія Олександрівна хребет болить, руки не слухаються, тиск піднявся після миття підлоги та закатування холодцю. Лежить на дивані, я з винуватим виглядом пропоную їй чай, а вона ледве бурмоче:
Ох, Ксеню, вже не ті сили. Я цілий день над холодцем, а ще за ринком бігала… Не можу встати.
Слава Богу, наступного дня вона вже не прийшла, бо радикуліт. І ми з Ксенією нарешті поїли суші й випили вина у тиші.
Давай закінчимо цей експеримент, Ксено, нарешті прошу кохану. Я люблю маму, але мені потрібен і простір. Можна мені просто їсти макарони час від часу?
А хрусткі сорочки і ідеальний затишок? криво посміхнулася Ксеня.
Куплю сорочки, які не мнуться. Я зрозумів, це все-таки пекельна праця, якщо працювати на повну.
За декілька днів Марія Олександрівна зявилася знову сидить задумливо за столом, важко зітхає.
Ксеню, знаєш, важко воно все. Площа у вас немаленька, спину крутить. Остап, до речі, ледар ще той кидає шкарпетки де попало, крихти на столі. Я за ним цілий день ходжу!
Але ж чоловікові має бути комфортно, нагадала Ксеня жартома.
Це так, але й совість треба мати! Я йому голубці клепаю а він носом крутить, мовляв, капуста не така. Невдячний!
Я ледве не засміявся, дивлячись, як ідеальний образ сина розсипається перед побутовою правдою.
Маріє Олександрівно, ви чудова господиня. Але у нас із Ксенею свої правила. Коли захочемо справжнього борщу обовязково до вас у гості, гаразд?
Ну, тільки попереджайте заздалегідь. Я й так мучуся то серіал, то город, то в санаторій хочу. І взагалі, наступні рубашки хай Остап сам собі гладить мені здоровя дорожче.
Повернувшись додому, я глибоко вдихнув знайомий дух свіжості й не хлорки, і не смаженої цибулі, а Ксені. На плиті варились звичайні сосиски.
Мама пішла? з полегшенням дивлюсь на дружину.
Пішла, експеримент зрізали по стану здоровя «виконавця».
Я обійняв її міцно-міцно.
Дякую, Ксеню, що повернула мені спокій. Люблю тебе, навіть якщо ти “несовершенна” господиня.
Я не погана, я сучасна, відповіла дружина і засміялась. А сосиски, між іншим, “Докторські”, найвищого гатунку.
З того часу Марія Олександрівна і далі інколи заносить перевірити полички, але коли я пропоную їй залишитись на тиждень і допомогти поки ми у відрядженні, вона раптом згадує, що треба годувати кота чи закрутки крутити. І тиша в хаті відразу стає золотою.
Я зрозумів: родинний мир важливіший за ідеальний порядок. А пил… він нікому не заважає головне, щоб ми не заважали один одному бути щасливими.
