Останній виклик
З самого ранку Дану не полишало дивне відчуття, що ось-ось щось має статися.
Щось недобре
Вона одразу зателефонувала мамі, але Оксана Сергіївна запевнила її, що все в порядку:
Тиск, як у космонавта, голова не болить. Чого ти питаєш?
Просто на всяк випадок, відповіла Дана. Гаразд, мушу збиратися на роботу. Дзвони мені, якщо що.
Добре.
Після розмови з мамою мала б заспокоїтись, але відчуття тривоги так і не минуло.
Дана не могла зрозуміти, з чим воно повязане, адже причин для хвилювання наче не було.
Хоча з такою роботою, як у неї, може статись усе, що завгодно. Тим більше понеділок як відомо, важкий день.
Вона допила каву, глянула на годинник пів на сьому швидко вдяглася, схопила перекус і вирушила на роботу.
*****
На станції швидкої Дана зустріла Миколу водія, з яким мала сьогодні обїздити весь Київ. Побачивши дівчину, Микола привітно помахав рукою, Дана втомлено кивнула.
Дана, чого така сумна? посміхнувся Микола, запалюючи цигарку. Щось сталось?
Ні, Коля. Поки що нічого не сталося. Але відчуваю, що має щось трапитись, замислено відповіла вона.
Та годі вже, навіщо такі думки? Не виспалась, чи що?
Дана нічого не сказала.
Вона глянула вгору небо було хмарне: ось-ось дощ почне лити як з відра.
А Дана з дитинства не любила дощ
«Може, справа в цьому? Просто настрій поганий через погоду?» навіть посміхнулась, вирішивши, що нарешті знайшла причину своєї тривоги.
Але вже за мить тяжкість у грудях повернулась.
Гарної зміни, колеги! вигукнула дівчина, яка пробігала повз.
Микола, почувши це, захлинувся димом, натягнув брови й показав їй кулак, і дівчина одразу замахала руками:
Ой! Вибачте! Забула, пробачте розгубилась вона.
Вона лише недавно влаштувалась на підстанцію фельдшеркою, ще не знала, що бажати доброї зміни екіпажу швидкої погана прикмета.
Ну, тепер точно щось зле трапиться, ледь чутно прошепотіла Дана і відчула холодок по спині.
Не каркай пробурмотів Микола, кидаючи недопалок в металевий смітник.
*****
Дана нервово кусала губи щоразу, коли диспетчер відправляла на планшет нову адресу і гучним звязком оголошувала причину виклику:
Чоловік, 35 років, скаржиться на сильний головний біль. Мова невиразна, можливо, інсульт.
«Тільки цього ще бракувало» подумала Дана. Так, лікарі швидкої мають бути готовими до всього, але
Кожен виклик вона пропускала через себе, особливо ті, що завершувались трагічно. А при інсульті таке не дивина.
Особливо сьогодні
На щастя, у того чоловіка інсульту не виявилось.
Він відзначав до ранку день народження друга, а голова боліла з похмілля. Дана дала йому таблетку і порадила гарно відіспатись.
А якщо пива дрібку допоможе? з надією спитав чоловік.
Навпаки буде гірше! Якщо хочете здоровя краще обійтись без алкоголю.
Коли вийшла з квартири, видихнула усе добре, нічого страшного.
«Може й справді Коля правий, і це відчуття просто втому й стресу занадто багато?» подумала Дана, і вже заспокоювала себе, як диспетчер покликала її знову цього разу на Байкове кладовище.
Куди?! здивувався Коля.
На кладовище, тихо відповіла Дана, міцно стискаючи планшет.
Там ховали відомого артиста-корінного киянина (Дана навіть його не чула).
Людей було багато, хто мовчки стояв з квітами, хто плакав, а хтось згадував теплі історії з життя покійного.
Дана чекала тривоги, Микола часто палив.
Та ні з ким нічого не трапилось, допомога швидкої не знадобилась.
Потім були інші виклики пересічні, якими рясніє щоденна рутина.
Так непомітно промайнули майже 12 годин зміни, залишилось хвилин десять і можна повертатись на свою станцію.
Дана вже мріяла про душ і ліжко, і про те, як завтра зранку у неї, нарешті, буде кращий настрій.
На всякий випадок, вона ще раз зателефонувала мамі.
Все гаразд, відповіла Оксана Сергіївна. Зараз повечеряю та телевізор дивитимусь.
Ну, що там мама? спитав Микола, коли Дана сховала телефон.
Все добре.
Ось бачиш! радісно посміхнувся Коля. Я ж казав нічого поганого не станеться.
Але, Коля, відчуття тривоги залишилось Не розумію, що так гнітить.
Тобі варто завести песика чи кота краще за антидепресанти.
Та ти що?
Авжеж! У мене вдома кіт Сава. Як з роботи повертаюсь, стрибає на руки муркотить Відразу на душі легше, всі переживання розвіюються, а сплю, як немовля.
Мені з моїм графіком і тварина? скептично Дана відповіла. День-два вдома, решту на зміні. А ти маєш родину, а я одна.
Дана хотіла ще щось додати, раптом планшет ожив, і голос диспетчера:
Дано, вибач, але зміна ще не завершилась. Останній виклик вулиця Лесі Українки, 23. Квартира… хвилинку
Не сорок вісім часом?
Саме так, 48. А ти звідки знаєш? здивувалась диспетчер.
Та там же ж Федір Андрійович живе. Я вже до нього ледь не щотижня в гості приїжджаю. Знову серце?
Диспечер тяжко зітхнула, і Дані стало моторошно.
Він помер, Дано Ще вранці, здається. Поліція вже там, ну і вам треба бути. Знаєш, для чого
Знаю мовила Дана.
Тремтячою рукою вона поклала планшет на коліна й подивилась на Миколу. Він сам усе чув мовчав.
Шкода Федора Андрійовича. Добрий був чоловік, судячи з твого розповідей. Та й ти, Дано, не винна, що він не хотів до лікарні, сказав Микола.
Мабуть…
Дана відкинулась на спинку сидіння, закрила очі і думками ненадовго зникла у собі.
*****
З Федором Андрійовичем Дана познайомилась півтора місяці тому сам викликав швидку через сильний біль у грудях.
Чоловік сказав, що двері відчинені, можете заходити, повідомила диспетчер.
У передпокої її зустрів маленький щеня. Вона простягнула руку, щеня спочатку загарчало, потім заскавчало, а коли господар покликав побіг до нього, виляючи хвостом.
На вулиці підібрав, прихистив тепер від усіх захищає, посміхнувся чоловік, підводячись з ліжка.
Лежіть, зупинила його Дана. Щеня у вас чудовий. Я б теж завела, якби була можливість.
А чого не маєш?
Є підстави. Краще розкажіть про свої болі.
Виявилось, сердечні проблеми почались, коли померла його дружина. У лікарню ходив, але полегшення не було.
Стає гірше, коли в черзі стою, а болі то є, то нема, казав дідусь.
Розпишіть, як болить.
Трохи підпе́че відпускає. Як корвалолу випю, чи валідолу під язик полегшує.
Але ж це не лікування, посміхнулась Дана. Давайте зробимо ЕКГ.
Порушення Дана помітила, але госпіталізувати пацієнта не вийшло.
А Бімка на кого залишу? Ви мені укола краще зробіть
Це тимчасово. Я б порадила до лікарні.
Ваші колеги теж відправляли додому як бачите, живий. Не поїду. Хіба підпишу відмову.
За жодної спроби не вдалося його переконати. На виклики до нього тепер приїздила лише Дана майже щотижня.
Не було раніше такого зітхав Федір Андрійович, беручи на руки Біма. Не на кого Бімка покинути. Домовився із сусідкою якщо не стане мене, вона подивиться за ним, навіть місце, де гроші лежать, показав.
Гроші навіщо?
Корм треба купувати не кожен забирає собак з вулиці, бо грошей нема.
Добрий був чоловік.
Тепер Дана їхала до нього востаннє. І вже навіть не поговорить
Останній виклик і справді став останнім.
І хоч Микола й казав, що це не її вина Дана не могла з цим погодитись. Вона мала його переконати
Дано, приїхали.
Що? відчула дотик Миколиної долоні на плечі.
Приїхали.
Дана ледве піднялась на третій поверх, зайшла до квартири, де вже були дільничний і сусідка Віра Павлівна, знайома їй ще з минулих викликів.
Тоді Федору Андрійовичу стало зле прямо надворі, і він, не випускаючи Біма з рук, попросив Віру Павлівну викликати швидку.
Доброго вечора, Дано.
Доброго вечора, Віро Павлівно Ви поліцію викликали?
Так. Щеня з самого ранку гавкав дивна річ, господар з ним вранці на вулицю не вийшов. Але подумала, мало чого буває Потім повернулась з дачі собака і далі виє. Я подзвонила у поліцію, вони з ЖЕКом відчинили двері, а там махнула в бік спальні.
Розумію, дякую.
Дана пройшла до спальні, довго дивилася на Федора Андрійовича. Потім склала висновок і раптом схаменулась
Перевірила кухню, ванну, балкон. Шукає Біма.
Ви щось шукаєте? спитав з цікавістю дільничний.
Щеня. Де він?
Такий темний? Тут крутився під ногами, потім сусідка забрала, відповів той.
«Слава Богу!» полегшено зітхнула Дана.
Вона боялась, що щеня вигнали.
Вийшовши, заглянула до Віри Павлівни, яка поспішала ще раніше.
Дано? здивувалась жінка. Щось сталося?
Хотіла подякувати, що забрали Біма. Як він?
Хто?
Бім Ви ж його взяли?
А Щеня? Та я його не забирала на вулицю випустила. Гамірний, я подумала, йому краще там буде, ніж у помешканні без господаря.
Ви вигнали щеня?
Не вигнала, а просто відчинила. Сусід помер нема сенсу.
Але ж покійний казав, що ви погодилися опікуватись ним, навіть де гроші показав
Віра Павлівна миттєво зблідла.
Не памятаю про таке Я зайнята, вибач. Жити захоче, виживе знайдуться добрі люди.
*****
Дана вибігла з підїзду, надворі вже лив дощ.
Дано, ти чого під дощем? покликав Микола. Іди в машину!
Дана підійшла, залишила сумку з медикаментами і зачинила двері.
Що з тобою? здивовано підійшов Коля.
Поїдь на станцію, я маю знайти Біма.
Якого Біма?
Вона коротко розповіла про все.
Він десь поряд, не міг далеко втекти. А ти їдь, я сама справлюсь.
Микола загасив сигарету.
Одна не будеш! Скоро вечоріє, разом пошукаємо.
А машину?
Мовчимо про це. Все буде добре.
Водій і лікар обійшли двір і обшукали кожен закуток. Дільничний, який виходив, теж приєднався.
Знайшов! раптом крикнув Коля. Дана побігла.
Під лавкою біля будинку ховався Бім.
Він гарчав на Миколу, не підпускаючи ближче.
Бім, мій хороший! майже розплакалась Дана, хоч сльози губились у дощі. Пізнав мене, Бім?
Песик понуро виліз, глянув їй у вічі та тихо заскавучав.
Знаю, малий, знаю Нема вже нашого Федора Андрійовича з нами.
Микола відвернувся. Дільничний підняв голову до неба, ніби шукаючи хмари.
Я, звісно, не зможу замінити тобі господаря, але спробую. Підеш зі мною?
І Бім погодився.
Бо відчув Дана безпечна, добра людина.
А ще він так не любив дощ
*****
Спочатку Дана переживала, що не впорається. Але мама допомогла.
Коли Дана була на зміні, Оксана Сергіївна приходила, вигулювала і годувала Біма.
А у вихідні вони гуляли парком утрьох Дана, мама і сімейний песик.
Жодної миті вона не пошкодувала, що прихистила беззахисного маленького друга.
Тепер у її житті зявився сенс. Вона навіть стала краще розуміти старого друга, хоча як лікар не схвалювала його впертість щодо лікування.
Минуло трохи часу і до їхньої сімї приєднався ще один.
Той самий дільничний Володимир, який допоміг шукати Біма. Дана йому одразу сподобалася, але обставини знайомства були не найкращі для романтики.
Коли Володимир вперше прийшов у гості з квітами, на порозі зустрів Бім.
Песик обнюхав, уважно глянув знизу догори, після чого весело гавкнув і впустив гостя в дім: «перевірку» пройдено.
А значить, його улюбленій господині ніщо не загрожує.
Окрім, хіба що, щастя, про яке Дана давно мріяла.
*****
У житті трапляється багато тривог та втрат. Але кожна добра справа повертається сторицею навіть найменше життя, врятоване від байдужості, дарує людині шанс відчути світ яскравішим, глибшим, теплішим. Добро має властивість повертатись, особливо, коли ми його так щиро віддаємо.
