Мої правила
Ну що, Сашку, от і добре, що ти приїхав! Оксана Олександрівна сіла навпроти мене, підперла підборіддя маленькими кулачками, всміхнулася. Так за тобою скучила. Їж, їж, синку. Ще котлетку покласти?
Я заперечно похитав головою.
Несмачно? злякано перепитала мама, випросталась. Її обличчя, досі розслаблене й зморшкувате, раптом напружилося, брови піднялися. Та наче все так само готувала… А я ж батькові казала, що ти свинину не їси… Казала ж! Що, присмак?
Оксана Олександрівна захвилювалась, так чекала на мене, наварила страв як на цілу роту солдатів, і почувалася головною по польовій кухні, наче мала усіх нагодувати й обігріти. І така прикрість не до смаку сину котлети…
Мамо, ну що ти знову! Смачно все, смачно! Просто вже не можу.
Я обережно поклав вилку на тарілку таку маленьку й витончену, аж дивно, як вона загубилася в моїй лапі. Серветка теж зовсім крихітна, як носовичок у дитини. Дивує, як у такої маленької Оксани народився такий кремезний хлоп. Але це я в батька, Григорія, він теж, як дуб. Мама біля нього завжди виглядала дівчинкою.
Все було чудово, як завжди! підвівся, підійшов до мами, погладив її плечі, ніби накинув на неї теплу хустину. Відразу стало спокійно, затишно. Ну, розповідай, що хотіла обговорити, бо скоро вже їхати треба. З Левкою ж зібралися в “Епіцентр”, треба Романові дещо з одягу докупити.
Левка то моя дружина, справжнє українське ім’я. Вона акуратна, порядна й дуже гарна жінка.
Памятаю, як вперше її побачив на вулиці просто зазирився, так, що мало лоба об стовп не розбив. Вона тоді розгублено глянула, очі розкрила… А я зніяковіло тер собі чоло та хвилювався, чи лампа в цілості!
Потім разом пішли в травмпункт. Левка молода, наївна, усе питала, чи не крутиться у мене голова і міцно тримала під лікоть. Ото вже закружляло тоді від її краси голові було не до клопотів…
Зараз ми вже удвох виховуємо сина Ромка. Левка працює логопедом, учні часто їй ходять додому то дуже зручно, все поруч, вистачає на домашні справи часу. Я щоранку їду на роботу, “кидаю” Ромка у школу (Левка влаштувала його у престижний ліцей для майбутніх біологів). Одним словом, живемо добре, спокійно, у турботах і любові.
А чому Левка не приїхала? прибираючи зі столу, спитала мама. Вона чудово знала, що у Левки “приватники”, уроки йдуть навіть у вихідні, але тягнула час соромилася відразу попросити мене про послугу.
Я ж казав, у неї сьогодні двоє учнів. А Роман Григорович, я любив величати сина так по-серйозному, воно й звучить гарно, і солідно, робить уроки. Ну що кажи вже.
Взяв у мами горнятка, обережно поставив у мийню, розгорнув її до себе й заглянув в очі. Ма, ти щось мелеш… З батьком щось? Він що там, у кімнаті, не виходить? Позичили гроші під шалений відсоток? Квартиру, нирку, будь-які інші органи заклали? Вас шантажують? Чи, може, знайшовся мій загублений близнюк із пологового?
Я усміхався, жартуючи, й світ навколо теж ніби оживав, дзвенів весняною радістю.
Сів на вказівку мами, потримав себе за живіт, потягнувся так, квартирка тут мала… Не те, що у нас із Левкою три кімнати, лоджія, простора кухня. Всім місця вистачає. Квартира дісталась від Левчиної родини отримали її колись за наукові заслуги, а згодом переїхали в село, “до землі”. Людмилі лишили помешкання, а ще слали овочі мішками й айстри боже, які там айстри приїздили! Легенда, а не квіти! Усе це привозив дядько Степан, колишній власник квартири. Не знаю, за що він так любив Левку, а мені людину він був хороший, я завжди допомагав із ремонтом машини.
Я, власне, от що спитати хотіла… мама набрала повітря, зніяковіла, підсунула мені тарілочку з пряниками. Ти памятаєш Марію Яківну?
Я ледь напружився, підняв брови.
Звісно, мамо! кивнув я. Пряники пахли так смачно медом, тістом, глазурю, що не втримався встав, налив собі ще чаю, взяв найбільший.
Ну так ось Марія Яківна має їхати на лікування в обласну лікарню на операцію на очах Діагноз я точно не знаю, там важко…
Я жував і слухав. Тітку Марію добре памятаю колишня сусідка, допомагала мамі, приглядала за мною, малим. Завжди ходила у великих круглих окулярах, від чого її очі здавались майже витрішкуватими.
І?
Ну, може б, вона трохи пожила у вас із Левкою? Оренда для неї дорого, і готель теж. Толком не наїздишся, сили вже не ті. Ти ж знаєш, я перед нею в боргу вона ж тебе виростила майже
Я перестав жувати, зробив глибокий ковток чаю й знизав плечима.
Ну То… забурмотів я. Сусідство з тіткою Марією в плани не входило: доведеться приховати шорти з пальмами, а Левці більше не вийти на кухню в нічнушці попити чаю… Але треба, значить треба. Та нема питань! Хто мені колись допоміг, того і я не забуду! всміхнувся я. В ту мить відчув себе людиною щирою і шляхетною. Мама й Левка будуть мною пишатися. Вона ж заслужила, щоб на старість про неї подбали!
За вікном сонце засяяло, як німб над мені головою, а мамині очі заіскрилися щастям.
Правда? Сашку, я така щаслива, що ти виріс у мене добрим та ніжним хлопцем!
Мама підійшла, погладила мене по голові як у дитинстві.
Було б тут Левка, точно б скривилась і піджартувала над маминим обожнюванням сина.
Але її нема, і я знову відчув себе хлопчаком під маминим крилом…
Але треба запитати у Левки… раптом тихо прошепотіла мама. Я щось промурмотів, що Левка не буде проти, а потім притулився до маминих рук, майже заснув так було тепло і затишно мені.
Я зараз тітку Марію покличу, визначитеся, як далі…
Мама вилетіла з кухні, по кімнаті забуркотів тато, а я, помявши губами, дістав телефону, набрав дружині.
Левка слухала, підмальовуючи око.
І на скільки це? спитала вона нарешті.
Ну, на два тижні, здається. Левко, я ж пояснюю, людині треба допомога… ніби виправдовувався я.
Теж треба допомагати… зітхнула вона. Але щось мені не подобається ця ідея. Памятаю її на нашому весіллі… Вона так дивилася на мене з висока, глянула, як на чужу.
Та ні ж, Левко, вона тебе любить! Та й з Ромою допоможе…
Саш, твоєму сину шістнадцять років. Чим тут допоможе тітка? усміхнулася вона, у думках вже забилася.
Та всім! Досвідчена людина, мудра… Знайдете спільну мову.
Ну добре. Коли чекати?
У неділю.
Вже завтра? розгублено оглянула безлад Левка. Звичайний безлад звичайної родини, який чужим не можна показувати!
Він «їх екосистема», ніхто з чужих тут ще не панував. Учнів Левка приймала тільки на кухні. Якщо чекали гостей, то прибирання до блиску. Мама завжди казала: “Чисті підлоги, лад у всьому це й лад у голові!”. А ти, Людо, неряха! Хіба можна так?
Наступної неділі, уточнив я.
Тоді трохи легше… видихнула Левка. Піду скажу Романові…
В неї ще зявилося трохи часу навести ідеальний лад.
Рома сприйняв новину спокійно.
Та живи, як живеш, і все! філософськи мовив майбутній біолог Рома, дивлячись, як мати носиться з пилососом. Це наша екосистема, ми частина цього помешкання. Вона гість, хай адаптується.
Ми не розростаємося, а заростаємо! буркнула Левка. Давай, допомагай!
Та баба Оксана й так усе про тебе знає, махнув рукою Рома.
Левка зовсім рознервувалась, але в цей момент у двері подзвонили прийшов її перший учень, пухкий і веселий Андрійчик.
Ой, вікна! майнула думка. Я ж не мила ще вікна!
“Хазяйка та, у кого вікна білосніжні!” жорстко лунали мамині слова. Левка відчула себе знов неряхою…
Приїхав я, відволік дружину від прибирання, всю дорогу до магазину розказував, як тітка Марія мене колись доглядала, а Левка лише кивала.
Тату, вже зрозуміли приїде твоя тітка. Давайте проїхали!
В неділю ранок минув у приготуванні. Роман до перукаря, пес Данько вимитий, а вікна сяють…
Та не поспішай, кажу Левці. Тітка Марія дуже хвилюється, що турбує наш спокій.
Добре, чекаємо до обіду.
На обід Левка задумала запечену курку з картоплею і салат…
Прокинувшись о сьомій, відправила Рому вигуляти Данька, сама заспівала у ванні “Ой у вишневому садочку…” і прийнялась до справи. Тут у коридорі зачинилося дверима чоловік завів голос, йому підтакував тоненький, невпевнений жіночий тітка Марія нарешті приїхала…
Я заніс її валізу, Марія Яківна вся у захопленні хвалила оселю та хазяйку, а Левка памятала, що в халаті й без макіяжу…
Ось, тут твоя кімната, відчинив я двері. Я щось перекусити організую, тільки переодягнуся.
Чого ви так рано?! зашипіла Левка, курячись за фіранкою. Я не була готова, Сашко, як ти міг!
Я роздивлявся її у дзеркалі, милувався гнучкою фігурою й раптом утямив, що треба застібнути плаття дружині…
А чому у неї стільки речей? похитала головою Левка.
Ну як, жінки! Як подорожні-коробейники все везуть з собою…
Зі сміхом пішли снідати. Левка підсмажила яєшню, Рома покраяв бутерброди. Марія Яківна востаннє зиркнула навколо.
Смачного всім! Дуже тут затишно. Левко, а памятаєш набір з маками, що я дарувала вам на весілля? Фарфор, класика…
Та ніби не нам… розгублено відповіла вона, бо той сервіз вже давно розбили.
Може, комусь іншому… втрутився я, а Левка налила кави.
А мені тут дме, сказала тітка Марія. Можна я на твоє місце пересяду?
Я як господар посадив маму поряд із собою, а гостю на краще місце.
Я Сашка виховувала з малої, памятаю, як пелюшки змінювала, щиро сказала тітка. Дуже складна дитина був.
Левка аж поперхнулася, Рома єхидно всміхнувся.
А ви, Романе, ідіть робіть уроки. Колись Сашко завжди робив уроки зранку…
Рома образився й пішов у свою кімнату. Марія Яківна подякувала й теж усамітнилася треба було переставити їй телевізор.
У вас малувато книжок, сказала вона, повернувшись. Ромі би читати Толстого, Франка… Я трохи книжок із собою взяла. Ввечері розберемося, що він по літературі знає.
Я підморгнув синові знав, що ці книги вона таскає заради авторитету…
Провівши Рому, пішов.
А вам коли у лікарню? спитала Левка у тітки Марії.
О першій забирають. Левко, а в Роми дівчина вже є? У Сашка була Люда в класі така слухняна…
А в нас пес Данько тут живе, можна мені з ним погратися? змінила тему Марія Яківна. І галошницю треба буде пересунути…
Марія ніяково за щось зачепилася, перевернула взуття.
Ой, мені пора, похвалила ще раз хазяйку й подалася на вихід.
Левка зачинила двері…
Мамо, чого вона командує? І Данька виставила з дивану!
Вона така людина… Але це ненадовго, потерпи…
Левці було ніяково. Як відмовити жінці, яка пелюшки твоєму чоловіку міняла?..
Увечері Марія Яківна організувала ліплення голубців. Кожному знайшла справу. Я посміхався хіба можна не тішитись такій гості?
Зранку в понеділок, по будильнику, всі робили зарядку. Хтось сміявся, хтось втомився…
Так коли вас оперують? важко дихаючи після вправ, спитала Левка.
Завтра кладуть. Сашко, будеш навідувати мене? спитала тітка Марія. Хай тільки на два дні, але хочеться підтримки…
Ну, це само собою, відповів я.
Понеділок видався важким: у Левки всі заняття зірвались, у когось застуда, когось батьки не відпустили.
Тим часом у кімнаті з колонок лунала “Червона рута”, до якої тітка співала і пританцьовувала. Я подивився із коридору й засміявся.
Вона просто нервує, прокоментував я дружині, тому і слухає веселе.
Увечері Марія Яківна покликала Романа, щоб почитали разом він відмовився, мовляв читав це вже давно. Тітка була здивована, потім взялася до Левки.
Ви ж логопед! гаркнула гостя у слухавку. Якщо вам потрібен фахівець, привозьте Андрія негайно, інакше конспект ваш часу я складаю без вас! Що таке “секретар Левки Олександрівни”? Записуйтеся!
Віднімаючи телефон, Левка запалала від обурення.
Послухайте, Маріє Яківно! Не втручайтесь у наш побут! І в кухню свою ходіть дома. Не маю значення, скільки ви Сашкові пелюшок змінили! Гарик житиме, де я скажу! І консерви купуватиму, попри ваші зауваження зранку! Це мій дім, моє життя і мої учні! Я сподіваюся, операція пройде легко і ви скоро повернетесь додому!
Рома зааплодував, Данько тицявся Левці в коліна носом, Марія Яківна, нарешті відірвавшись від вікна, посміхнулась.
То й добре, Левко. Ніколи не підлаштовуйся, не заглядай у рота. Кажи сміливо “ні”, якщо це не справа життя і смерті. Не бійтеся сміливо живіть своїм. Ні, так ні! Не хочеш, щоб тут жила? Скажи! Тоді й у тобі спокій з’явиться. Живи так, як хочеш. Пробач, що перебрала, така вже я провокаторка. Переживаю перед операцією. Гарик, ти молодець! вона пригладила пса. Кого мармеладу? Я з собою яблучного привезла…
Рома закотив очі жінки такі загадкові… В двері подзвонили Андрійчик прийшов на заняття. Він теж отримав мармеладу.
Мама учня відвела Левку вбік, перепросила. “Чи не з ‘секретарем’ домовитись?” спитала винувато.
Не хвилюйтесь, ваш хлопчик молодець.
Ввечері, коли я з Ромою пішли у приставку грати, Марія Яківна розповідала, яким був я, як вона ловила мене за пустощами, як витягувала з ополонки, коли провалився під лід…
А дівчина твоя, Люда, мені не подобалась. Слухняна, без характеру
Мармелад танув на блюдці, за вікном синіли сутінки. Зранку вже треба було у лікарню…
Я завіз тітку Марію на авто, Левка сиділа поруч і відчувала, як та весь час тремтить.
Подзвоню після обіду, сказала Левка. Не сперечайтеся!
Марія Яківна кивнула. Добре пожити в молодих весело. Рома їй здався сміливий, не в тата. Каже, таке середовище Хто адаптується той виживе.
…Діаріє, от і пройшов ще один день, що навчив мене головному: треба не боятися говорити про свої потреби й виставляти межі навіть у стосунках з найдорожчими людьми. Тільки так у родині залишається повага до себе і до інших.
