Провчила і чоловіка, і свекруху, і зовицю
Де моя вечеря, Зоряно? Я питаю, де їжа?!
Зоряна навіть не повернулася до чоловіка. Вона сиділа на краю дивана, заколисуючи на руках згорток, із якого долинало слабке буркотіння.
Тихіше, Тарасе, прошепотіла вона. Щойно вмовкла! Я півдня по поліклініках бігала, потім до аптеки…
Мені байдуже, де ти волочилася! чоловік зайшов до кімнати, навіть не знявши куртки. Я працюю, я вас утримую!
Я повертаюсь додому і хочу бачити на столі гарячий борщ, а не твою кислу міну й цей вічний крик.
Чим ти день займалась?
Я лікувала твою доньку, Зоряна підняла на нього погляд. В неї знову висип поліз на щічках.
Лікарі нічого не розуміють, довелося самій шукати мазі.
Ти хоч раз спитав, як їй?
А що питати? Кричить значить жива. Ти мати то й розбирайся.
Це твій прямий обовязок дбати про мій комфорт. Для чого я одружувався?
Щоб …їсти вареники з пачки й ночами не спати?
Ти одружився, бо так зручно, різко сказала Зоряна. А я за тебе пішла, бо всі співали: «Пора вже».
Ось воно, твоє «пора»!
Тарас перекривився, підійшов до коляски в кутку і з силою штовхнув колесо.
Коляска відкотилася й вдарилася у комод.
Донька в руках Зоряни зойкнула й заходилася у новій істериці.
Прибери її! пригрозив Тарас. Чи я зараз не стримаюсь.
Ще рік тому життя Зоряни було геть інакше.
Вона була тією дівчиною, на яку обертались перехожі: вишуканий одяг, розум, власні плани на кожні вихідні.
Тарас здавався наче справжній козак: вродливий, цілеспрямований, умів настояти на своєму.
Вони то сварились, то мирилися, влаштовуючи сцени ревнощів навпомацки й не менше пристрасні примирення.
Коли Тарас приніс перстень, Зоряна вагалася, але батьки наполягли.
Зоряночко, скільки можна «дівувати»? казала мати, накладаючи їй вареників із сиром. Тобі вже двадцять сім.
Тарас хлопець надійний, із порядної сімї. Ще й квартиру разом купити плануєте. А діти? Ти подумала, хто тебе в старості догляне?
Мамо, до чого тут старість? Мені подобається працювати, я лише новий проєкт взяла.
Робота то пил, підняв очі від газети батько. Жінка без сімї як дерево без кореня, всохнеш і не помітиш.
Тарас тебе любить, а характер ну, він у всіх є. Притретеся.
І Зоряна здалася. Вона зробила ту слабкість, яку потім згадуватиме в кожну безсонну ніч.
Весілля було гучне, квартира в іпотеці, а вагітність як грім серед ясного неба.
Все закрутилось швидко. Вона ще не встигла усвідомити себе дружиною, як вже стала «посудиною для нового життя».
Дуже хотіла сина. Уявляла собі, як вони разом футбол ганятимуть, як він буде спокійний і розсудливий.
Та на УЗД сказали: «Дівчинка». І щось всередині обірвалось.
Пологи стали жахіттям. Ускладнення, крапельниці, безкінечні коридори лікарні, де пахло хлоркою й безнадією.
Коли нарешті виписали, Зоряна почувалася, ніби розбита ваза, яку наспіх склеїли та ще й навскоси.
Вона дивилася на маленьку істоту в ліжечку й відчувала лише втому та роздратування.
Чому вона постійно кричить? питала вона у мами, яка приїхала «допомогти».
То кольки, доню, потерпи. Ми всі терпіли. І ти терпи. Їсти просить.
Вона не бере! Мені боляче, мамо!
Значить, погано даєш. Повинна старатися. Ти тепер мати забудь про «хочу», є тільки «треба».
Тарас тим часом умив руки. Перші два тижні щось там допомагав, а потім усе зійшло нанівець.
Його дратував дитячий запах, пелюшки, а понад усе що Зоряна перестала бути його особистою служницею.
***
Мама дзвонила, Тарас стояв на кухні, поки Зоряна однією рукою намагалась перемішати юшку, а іншою втримати доньку. Каже, що Олеся знову в сльозах.
Олеся, його сестра, була старша на три роки. П’ять років у шлюбі, дітей не мала.
Варто було лиш почути про дописи Зоряни чи племінницю у неї починалася істика.
І що мені робити? Вибачитись, що народила? Зоряна кинула ложку.
Ти менш прискіпливою повинна бути. Мама каже, що ти навмисно вихваляєшся материнством.
І взагалі вона вважає, що ти погана господиня. У тебе пилюка на плінтусах, Зоряно.
Твоя мама не була тут дві тижні, Тарасе. Звідки їй про плінтуси?
Відчуває! Тарас грюкнув долонею по столу. І вона має рацію. Подивись на себе. Халат брудний, очі червоні.
Схожа на селянку з хутора.
Якби ти допомагав, хоч раз би за ніч до дитини встав…
Я працюю! перекричав він. Зрозумій уже своїм … мозком! Я приносю гривні.
Твоє дім і дитина.
До речі, в суботу їдемо до твоїх на дачу. Вони казали свіже повітря дитині треба. Мої теж будуть.
Я не хочу на дачу. Там холодно, води толком нема, щоб помити, твоя мама знову нашіптуватиме моїй за спиною.
Мене не хвилює, чого ти прагнеш. Батьки сказали треба. Щоб речі зібрала до восьмої. Жодних сліз!
***
На дачі стало лише гірше. Батьки Зоряни, в ейфорії від статусу бабусі й дідуся, буквально виривали дитину з рук.
Ти неправильно її тримаєш! кричала мати з альтанки. Голівку підтримуй! Боже, ну хто так сповиває? Давай я сама.
Залиште мене в спокої, гірко відказала Зоряна, тікаючи на край саду.
Тарас на дачі принципово не звертав увагу на дружину й дитину. Сидів із тестем, умовно говорив про ремонт машини, а коли свекруха підколювала Зоряну лише підливав масла у вогонь.
Зоряночко, а це що у неї на обличчі? Знову висип? свекруха, Антоніна Петрівна, підступила до коляски. Недоглядаєш! Напевно, їси щось не те.
Ось Олеся, моя, якби мала доню, то пилинку б із неї здувала. Вона така акуратна…
Так нехай Олеся народить, у чому проблема? різко відказала Зоряна.
Антоніна Петрівна приклала руку до грудей, як у театрі.
Тарасе! Чув? Вона кепкує з нещастя твоєї сестри!
Тарас підскочив до Зоряни, схопив її за лікоть і боляче стиснув.
Вибачся перед мамою. Швидко.
Відпусти, мені боляче!
Вибачайся, я сказав! Перевищила вже міру?
Батьки стояли поряд, але замість захистити дочку, батько буркнув:
Зоряно, не груби матері чоловіка. Тарас правий, май повагу.
І тоді Зоряна зрозуміла: вона сама. Навколо чужі.
Чоловік, що бачить у ній служницю; батьки, для яких статус важливіший за її щастя; свекруха, котра зумисно руйнує сімю з заздрості.
***
Криза настала за тиждень після повернення у Львів із дачі.
Доня мучилась животом, Зоряна не спала дві ночі.
Коли дочка нарешті заснула непробудним сном, мати сіла на кухні просто на лінолеум і заплющила очі.
Двері раптом розчинились. Тарас прийшов із роботи в особливо бридкому настрої.
Чому в коридорі пакети зі сміттям? замість привітання кинув.
Вона мовчала. Вже не мала сил навіть губи розтулити.
Я до кого звертаюся? зайшов до кухні, зачепив її ногою. Встала і винесла! Ну!
Винеси сам, тихо сказала. Я не можу. В мене поперек болить, хочу поспати хоч годинку. Прошу, Тарасе.
А, ти не можеш? схопив за комір халата і ривком підняв. Тканина тріснула.
Подивіться на неї! Принцеса втомилась! Інші й пятьох народжують та в полі працюють, а ця валиться.
У кімнаті розплакалася доня. Тарас, заричавши, кинувся туди.
Знову! Знову цей крик! розлютився біля ліжечка й сильно потряс його. Замовкни вже!
Дитина злякалася й зайшлася криком.
Зоряна влетіла, намагаючись відштовхнути чоловіка.
Не чіпай її! Відійди!
Вона мені все життя зламала! Тарас махнув і вдарив Зоряну по обличчю.
Вона відлетіла до стіни, боляче вдарившися потилицею об шафу.
Очі потемніли. Але найстрашніше що Тарас не зупинявся.
Він знову підійшов до ліжечка й зі злістю ущипнув немовля за ніжку.
Донька так заволала, як ніколи ще не волала.
В ту мить у Зоряни щось клацнуло всередині. Жалість до себе, байдужість до дитини все вивітрилось. Залишилась одна лють.
Вона схопила важку фарфорову ляльку, що стояла на полиці (черговий безглуздий подарунок свекрухи), і виступила вперед.
Ще раз… прохрипіла, піднімаючи руку, ще раз доторкнешся до неї голови не буде.
Іди!
Тарас опешив.
Ти що, руку піднімаєш? В моїй квартирі?!
Квартира придбана у шлюбі, вимовляла Зоряна чітко по складах. Іпотека погашена з моєї декретної й твоїх премій, а достроково покрилося за гроші моїх батьків. Половина тут моя.
Але мені байдуже. Йди, поки не викликала поліцію і не зафіксувала побої.
Бачиш слід на щоках, Тарасе? А в дитини синці.
Посадити не посадять, а життя зіпсую повіриш, будеш сам на адвокатів горбатитись.
Зоряна вийшла й викликала поліцію.
***
Розбірки тривали місяці. Тарас підключив матір і сестру, ті дзвонили й писали погрози, але Зоряна контакту і не думала шукати просто блокувала їх.
Коли її батьки приїхали «мирити», навіть на поріг не пустила.
Або ви на моєму боці, або забудьте про мене.
Ваш зять підняв руку на вашу внучку. Для вас це нормально? То нам немає про що говорити!
Батько зам’явся, мати плакала, але, побачивши синяк на нозі дитини, замовкли.
Обидва зрозуміли: жорстокості до дитини виправдання немає.
Зоряна не просто подала на розлучення: вона сама зайшла до нього на нову роботу. Тиха, впевнена, з папкою документів.
Без сварок. Лише показала відео з нянечкиної камери, яку сам Тарас купив до народження дитини, начальнику безпеки той був знайомий ще зі школи її батька.
На відео було все… І момент у дитячій.
Тараса попросили написати заяву «за власним бажанням». У фірмі цінували репутацію, а такий скандал не потрібен нікому.
Свекруха, дізнавшись про звільнення, злягла з тиском, а Олеся, налякана, що відео опиниться в інтернеті (де багато спільних знайомих), раптом затихла й перестала сипати гидотами.
***
Живе Зоряна тепер спокійно. Грошей інколи не вистачає, та вона не пнеться.
Від своєї половини в квартирі Тарас відмовився заради аліментів, і це її цілком влаштовує.
Родина колишнього одразу забула про дитину, а батько не навідується.
А новим жінкам Тарас тепер каже, що ніколи й не був у шлюбі…
