Син не готовий бути батьком
Гуляща! Невдячна Свиня! верещала мати на доньку Уляну, немов падаючий зір до хати. Округлий живіт доньки ще більше розпалював її злість, наче піч у морозяну ніч. Іди з дому, і щоб твоєї ноги більше тут не було! Щоб і не згадувала про мене!
Мати й справді виставила її на двір. Не вперше, ніби відьми збираються на раду так вона гнала Уляну з дому ще за різні провини. А тепер, коли дізналася про вагітність, міцно зачинила двері перед нею: повертайся лише, коли в тебе все зникне.
Вся у сльозах, затискаючи маленьку торбу з речами, Уляна прийшла до коханого розгубленого хлопця. Виявилося, що Назар і мови не завів вдома, ніби нічого не сталося, ніби між світом і ним весняний туман. Його мати відразу спитала: «Ще не пізно щось вирішити?» Проте було вже пізно: живіт вирізнявся чітко, мов місяць на нічному небі.
Уляна стояла в заціпенінні, готова була на все, аби лиш не залишитися сам-на-сам зі страхом. Вона мучилася й корила себе, а недавно зовсім відкидала поради своєї матері
Мій син ще зовсім не готовий до батьківства, різко прорекла йому мати Назара, ніби вирок проспівала. Він молодий, ти докорінно зламаєш його життя. Звичайно, ми допоможемо, чим зможемо. А поки що я попросила знайому влаштувати тебе в центр для таких, як ти залишених сам-на-сам із долею вагітних.
В цьому центрі Уляні виділили маленьку кімнатку із вікном на сірий зимовий парк. Вперше за довгий час вона змогла видихнути, заспокоїтись і нарешті виспатися. Ніхто не дошкуляв їй страшними словами, з нею працювала уважна психологиня, яка пригощала чаєм із духмяними травами.
Коли ж сталося найважливіше і їй на руки поклали малесенький, схожий на згорток вишневого цвіту, клубочок Уляну обгорнула паніка. Несміливість йшла поруч із новою любовю. Вона весь час придивлялася, вивчала що це за диво, це її дитя, її донечка Марічка.
Наближалося Різдво, та ніхто не поспішав із радісною звісткою. Навпаки, їй відверто оголосили: шукай новий прихисток, бо вже черга дівчат до цього місця.
З місячною Марічкою на руках, Уляна сиділа біля вікна, ловила зорі й не розуміла, куди подітися: як жити, де знайти гроші, у кого попросити ночівлю? Мати так і не пробачила й жодного разу не глянула на внучку викреслила їх обох зі свого життя.
От біда яка, доню, яке у нас сумне Святвечіря пошепки мовила Уляна до Марічки. Вона ж так любила цей вечір з дитинства: бігала колядувати з сусідськими дітьми, знала всі колядки, збирала жменю гривень по селу, і не раз долучалася до чудесних пригод. Так закортіло заново відчути це: від хати до хати співати, відчувати дух гучного свята. Чому б ні? промайнуло в голові. Дитина в мене тихенька, заповию її, привяжу до себе, і підемо співати. Хто не відкриє нам, нехай Господь їм поможе.
Наступного дня, після Святвечора, Уляна обрала затишний приватний райончик. Двері відчиняли неохоче люди чекали за традицією хлопців-колядників. Проте декуди вдавалося потрапити, а співи Уляни були такі щирі, що люди розчулено давали їй і гривню, і пампушки, і гостинці. Особливо зворушувало серця побачення маленької дитини у колядниці розуміли: не від доброї долі прийшла вона співати по дворах.
Ходити від хати до хати було нелегко. «А ще в ту оселю загляну, там мабуть панство живе, може пощастить», підраховувала Уляна потай. У кишені вже набралося чимало гривень це гріло їй серце, давало ковток легкості.
Дозвольте заколядувати! мовила вона, коли господар впустив її на поріг. Та раптом його поведінка стала дивною. Чоловік майже одразу заціпенів, вдивляючись їй в обличчя. Погляд перейшов на немовля. Він побілів, похитнувся і повільно сів.
Надія? прошепотів він.
Вибачте Я Уляна Мабуть, ви мене з кимось сплутали.
Уляна?.. Ти так схожа на мою дружину І ця малеча дівчинка?
Так.
І в мене була Але вони загинули У ДТП. А днями мені наснився сон, що дружина з донькою повернулися А тут ви Як у казці.
Я навіть не знаю, що сказати
Заходьте, будь ласка, не соромтеся! Розкажіть свою історію
Уляна спершу злякалася. Господар видавався дивним, мов із іншої реальності. Але куди було подітись? Вона ввійшла у простору, світлу кімнату, де на стінах висіли фотографії його дружина справді була на неї схожа
Тоді Уляна почала розповідати: про дитинство, про сльози, про холодні ночі, про надію та зневіру. Вона говорила без зупину, кожна деталь була твором такої уважної, зацікавленої слухачки в її житті ще не було. Господар мовчав, уважно слухав, лише іноді поглядав на Марічку, що спокійно посміхалася крізь сон, ніби відчуваючи: цей дім скоро стане їй рідним, як свято, яке відроджуєвіру у диваГосподар, зворушений її оповіддю, на мить замовк, а потім несміливо торкнувся маленької пухнастої голівки Марічки. Його голос тремтів:
Я не знаю, чи стане легше. Але, якщо ви не заперечуєте залишайтесь. Тут багато місця. Стільки років я блукав самотою. Хай це буде ваш дім стільки, скільки треба.
Сльози підкотили до горла Уляни, та вже були не від болю від неочікуваної, теплої радості, наче хтось розпалив світло посеред її темного лісу. Вона затисла Марічку до грудей і перехрестилася:
Дякую вам Я не заберу у вас тишу. Але якщо ви не злякалися одинокої колядниці з дитиною нехай Бог благословить цю домівку.
Сніг продовжував спадати за вікном, як нові шанси, тихо стелився на гілках. Того вечора в ньому вперше за багато-багато років зявилося світло і спів. Дитина посміхалася крізь сон, а в домі звучала відчайдушно радісна колядка. Надія, загублена для когось, народилася для когось іншого.
Відтоді на цьому порозі щороку співають колядки. Двері ніколи не залишаються зачиненими бо дива, як і любов, приходять у той дім, де їх чекають навіть у найтемнішу ніч.
