Совсім забути не вдалося
Щодня Прохір їхав з роботи додому: спочатку метро, потім автобус і ось вже біля своєї квартири. Дорога займала більше години в кожен бік. Авто рідко використовував, бо вранці та ввечері в Києві такі корки, що на метро швидше й легше добиратися.
Два роки тому його сімейне життя змінилося вони з дружиною розійшлися. Донька залишилась із матірю, їй на той час було сімнадцять. Все пройшло тихо, без скандалів Прохір скандалів не любив і намагався вирішити все спокійно. Він давно помічав, що дружина стала іншою: нервувала без причини, десь пропадала, поверталась з вечора, виправдовуючись тим, що була у подруги.
Одного разу він запитав її:
Де ти ходиш ночами, порядні дружини вдома сидять в цей час.
То не твоя справа. Порядні, як ти кажеш, то курки домашні. А я інша: розумна, товариська, мені тісно вдома. Я не селянка, як ти. Як народився у селі, таким і залишився.
То навіщо виходила заміж за селянина?
Обирала з двох бід меншу, відрізала вона і більше нічого не пояснювала.
Потім вона подала на розлучення, попросила його зїхати із квартири, довелось знімати житло. Прохір змирився, вдруге одружуватись не поспішав, але все шукав своє щастя.
Їхав Прохір у метро, як усі, даремно часу не гаяв, гортав телефон, читав новини і смішні історії, переглядав відео. Пролистав далі, але раптом щось його зупинило. Повернувся назад і пильно подивився на картинку з оголошенням.
Знахарка Маряна, лікування травами.
З екрана дивилася Маряна його перше кохання. Жаль, що без відповіді й навіть якось безнадійно. Перше кохання то незабутнє відчуття. Він памятав її ще із школи. Дівчинка була трохи дивакувата, але дуже гарна.
Ледь не проїхав свою зупинку, вискочив із вагону, швидко рушив додому пішки так захотілося пройтися. Усе робив, ніби на автоматі: зайшов, скинув плащ і сів просто у коридорі на низенький табурет, світла не вмикав, тільки дивився на телефон. Записав номер, що був у оголошенні, а телефон якраз почав розряджатися.
Поставив гаджет заряджатися, спробував щось перекусити, але апетиту не було. Потім усівся на диван, і на нього налетіли спогади.
З першого класу Маряна одразу виділялась. Скромна, з довгою товстою косою, шкільна форма трохи нижче коліна, не так як у інших дівчат. Поселення у них було невелике, всі одне одного знали, але про Маряну нічого невідомо. Жила з дідом і бабою на краю села біля лісу, їхній будинок стояв окремо, як казковий, з різьбленими віконницями.
Тільки-но Прошко побачив цю дівчинку зразу і закохався, по-дитячому, але як він відчував, всерйоз. Все в ній було особливе. У школу йшла завжди з хустинкою на голові і з саморобним рюкзаком, гарно вишитим.
Замість звичного «Вітаю», казала «Доброго здоровя». Наче казкова персона і була ця Маряна. Не бавилась, не вигукувала, чемна і спокійна.
Коли Маряна одного разу не прийшла на уроки, діти із класу вирішили провідати, чи не захворіла. Прошко теж пішов разом із ними. Вийшли за село й побачили незвичайний казковий будинок.
Ой, там люди зібралися, сказала Вірка, найжвавіша з дівчат.
Підійшли ближче та побачили похорон. Померла бабуся Маряни. Дівчинка стояла у хустинці, витирала сльози, поряд з нею був дід, задумливий, мовчазний. Потім всі пішли на кладовище, і діти теж. Після похорону запросили й до поминального столу.
Прошко це добре запамятав вперше був на похороні. Маряна повернулась до школи через день. Минав час, діти дорослішали, дівчата почали фарбуватися, хвалитися обновками, тільки Маряна завжди ходила рівно, не фарбувалась, ніжна з рожевими щічками.
Хлопці стали доглядати за дівчатами, і Прошко теж вирішив підійти до Маряни. Довго не отримував відповіді, але наприкінці девятого класу таки зважився:
Маряно, можу тебе зі школи проводити?
Вона подивилась серйозно й неголосно мовила:
Я просватана, Прошко. Так у нас ведеться.
Прошко засмутився, не розумів, що це за звичай і хто вони такі. Згодом дізнався: бабуся й дід були старовірами, а батьків Маряна втратила давно, тож виховували її бабуся з дідом.
Маряна вчилась блискуче, не носила прикрас, як інші. Однокласниці шептались поза спиною, але вона не зважала й завжди ніби ішла своєю дорогою.
З кожним роком гарнішала, у випускному класі стала просто красунею, хлопці милувались, але ніхто не жартував і не чіплявся.
Після школи всі розїхалися Прохір вступив у Київ, про Маряну не знав нічого, лише чув, що вона одружена. Додому приїздив рідко літо проводив у студентському загоні.
Маряна одружилась із тим хлопцем, за якого її давно просватали, і поїхала в глухе село, як усі гуртувала сіно, доїла корову, була господинею, народила сина. Більше ніхто з однокласників її не бачив.
Ось чим Маряна займається, думав Прохір, сидячи на дивані, травами лікує людей. І ще гарнішою стала.
Ледь заснув, прокинувся під дзвін будильника, поїв і поїхав на роботу. Минуле не відпускало. Завжди перед очима Маряна, безцінна, ніжна.
Та справді, перше кохання хвилює серце. Ніколи не забувається, думав.
Перше кохання не забувається, хвилює душу
Кілька днів жив, як у тумані, і таки не витримав написав їй.
Привіт, Маряно.
Доброго здоровя, отримав у відповідь, і подумав: не змінилася. Вас щось турбує, чи цікавить?
Маряно, це Прохір, твій однокласник. Памятаєш, ми навіть разом за партою сиділи? Ось побачив тебе в інтернеті, вирішив написати.
Так, Прохоре, памятаю тебе. Ти найкраще з хлопців навчався.
Тут твій телефон. Можна подзвонити тобі? поцікавився тихо.
Звісно, телефонуй, відповім.
Після роботи подзвонив. Поговорили, розповіли хто де живе.
Живу в Києві, працюю, просто сказав він. А ти розкажи про себе, Маряно. Як сімя твоя? Чоловік добрий? Де живеш?
Живу у своєму домі, з якого ходила до школи, ти знаєш. Повернулася після того, як загинув чоловік. У лісі медвідь Дід також помер давно.
Пробач, Маряно, не знав…
Нічого. Було давно, я звикла. Ти не винен так життя ведеться. Просто дзвониш чи щось по травах питаєш? Можу порадити
Просто так. Трави не потрібні, просто побачив і спогади нахлинули. Сумую за нашим селом давно не був, мама померла.
Поговорили вдосталь, згадали однокласників. Потім знову тиша. Дім, робота, тиждень минув, і знову Прохір не витримав подзвонив Маряні.
Привіт, Маряно.
Доброго здоровя, Прохоре, засумував чи занедужав?
Засумував, вибачай, Маряно. Можна до тебе в гості приїхати? запитав тихо, з надією, серце калатало.
Приїжджай, сказала раптово. Приїжджай, коли зможеш.
У мене відпустка через тиждень, зрадів він.
Гарно. Приїжджай, ти знаєш адресу, відчував: вона посміхається.
Тиждень готувався, вибирав подарунок для Маряни. Хвилювався, не знав, яку її застане, чи змінилася. Через тиждень вже мчав авто з Києва на свою малу батьківщину. Шість годин за кермом, але дорога була в радість.
Село здалося несподівано, коли звернув із траси. Багато змінилось нові будинки, завод працює, на центральній магазини, кавярні. Вийшов, озирнувся, диву дається.
Думав, село наше, як всі, в занепаді. А воно процвітає, проговорив уголос.
У нас вже не село, а містечко районне, з гордістю відповів старший чоловік, що проходив поруч, почув і зупинився. Давно вже містечко, ви, мабуть, давно тут не були?
Давно, татусю, відповів Прохір.
У нас гарний голова громади, боліє душею. Тому й розцвіло село.
Маряна чекала Прохора біля дому, він подзвонив, як підїхав. Бачила, як машина з-за повороту виїхала, серце мало з грудей не вистрибнуло. Таємницю свою зберігала від школи невідомо нікому, як любила Прохора у душі. Якби не зустрівся так би і зникло почуття разом із нею.
Зустріч була радісною. Сиділи довго в альтанці. Дім з роками постарів, але лишився таким же затишним.
Маряно, я приїхав до тебе серйозно, трохи з острахом, промовив він.
Слухаю, що трапилось? запитала трохи напружено.
Я тебе все життя люблю, невже й тепер не відповіси мені? впевнено сказав Прохір.
Маряна схопилася і обняла його за шию:
Прошко, Прохоре, я теж тебе з дитинства люблю.
Відпустку Прохір провів у Маряни, а відїжджаючи пообіцяв:
Усе владнаю на роботі, перейду на дистанційну, і вернусь. Більше не поїду звідси. Тут народився тут і зостануся, сміявся він.
Ніколи перше кохання не забувається воно ж споконвіку в серці звучить.
