«Я на відпочинок їду, ні з ким няньчитися не збираюся!» Свекруха мене підставила, але я їй віддячула по-по-нашому.
Знаєте, у кожній родині є свої таракани. В одних поділи спадку, в інших проблеми з чаркою, у третіх кожен тягне ковдру на себе, або цінності взагалі в різних площинах. Нам пощастило без цього, якби не одна дрібничка моя свекруха. Якби не вона, я б уже ліплення вареників почала в стрічці для інстаграму викладати й райдуги малювала. Я довго намагалася знайти спільну мову з Валентиною Павлівною, але то марно.
Я розумію, що звязок між матірю і сином це святе. Але мамчин синочок у 37 років вибачте, вже перебор! Чоловік з мамою тусуються на кухні, шепочуться, вирішують якісь страшенно «державні» справи і все повз мене. І таке враження, що дитину нашу вона й бачити не хоче. І ні, це не жарти. Власного онука їй лиш лишній раз у хату не веди…
Ось свіжа історія. Наш син уже другий рік поспіль їде на все літо до моїх батьків на дачу під Полтавою. Але Валентина Павлівна, свят-свят-свят, і на два тижні брати онука не може, копи став.
А тут маму мою не відпустили у відпустку лікар, її не можна замінити. Тато сам не впорається серце, тиск, все, як у чесного пенсіонера. Я, звісно, теж попасти у відпустку не можу. Ну що залишається? Надія тільки на свекруху. Домовилася з нею ще за місяць!
І ось за тиждень до бажаної дати дзвонить мені Валентина Павлівна і каже:
Мені тут путівку подарували, сама розбирайся зі своїм малим.
Я аж у ступор впала. Мене на місці перекосило. Як так, а? Варіантів-то нема! Мадам поїхала гріти кістки, а дитина їй фіолетова. Пізніше вияснилося, що путівка ніяка їй не світить, сама собі купила. А що онуку пообіцяла дрібниці життя.
Але це ще не все. Вона мого чоловіка попросила поливати їй теплицю й грядки, поки вона катається на морі. Але чоловік, звісно, як завжди: робота, важливі справи… Питання повисло в повітрі, перекочувало на мене. Я ж одразу заявила:
Ні, дорогенька, я нічого поливати не буду. Мене підвела, відпочинок собі влаштувала? От і твої помідори з перцями хай теж відпочинуть до осені.
Звісно, Валентина Павлівна образилася, ніс задрала, але від поїздки не відмовилася. А я тепер бігаю, шукаю, який табір у Карпатах ще є місця, бо куди ж малому подітися.
Хіба я не права?
