Ранок тридцятого грудня в Києві був такий же, як і всі інші ранки за дванадцять років спільного життя Надії з Дмитром. Усе, як завжди: чоловік ще вдосвіта поїхав на полювання й повернеться тільки 31-го, ближче до обіду. Син залишився у бабусі в Обухові, а Надія знову сама вдома.
За стільки років вона вже звикла, що Дмитро не може прожити без риболовлі чи полювання. Його не лякала ні хурделиця, ні дощ усе одно котив у ліс чи на річку з друзями. Надія ж чекала його в теплій квартирі, прибирала, щось вигадувала по господарству. Але цього разу їй було якось зовсім сумно і порожньо на серці.
Раніше такі дні вона заповнювала справами: мила підлогу, пекла пиріжки з повидлом, готувала кутю напередодні ж Нового року. І кожен рік на свято до свекрухи в Бориспіль, усе як заведено. Та сьогодні нічого не тішило, усе роняла з рук.
Саме в такий момент подзвонила її шкільна подруга Ірина. Надія аж підстрибнула не часто буває така приємна несподіванка.
Ну що, знов удома одна, взялася до справи Іра ще з порогу розмови. Дмитро, як завжди, у своїх пущах? Кидай усе та йди до мене! Збереться хороша компанія старих знайомих не сиди сама, не мучся.
Надія нічого не обіцяла, не особливо хотіла кудись вирушати. Але під вечір туга взяла гору, і образа на чоловіка теж: стільки літ, а все одна й та сама рутина робота, дім, син, та й більше нічого. Чоловік завжди про рибу думає, їм із Надією світ не цікавий, гості нудьга. Ото й не їздили нікуди, літо проводили в Гайсині, де живе мама Надії, а так хотілося бодай раз побачити Карпати чи Одесу, до моря поїхати
Вирішила: піду до Ірини. Прийшла у квартирі сміх, музика, старі друзі з ліцею й технікуму. І головне серед гостей був Грицько, її перше кохання з восьмого класу. Якось само собою все сталося: трішки випили домашньої наливки з калини, щиро посміялись, і Надія, сама не розуміючи як, заночувала у Грицевій квартирі. Вранці прокинулася сором, печаль, безпорадність: невже все зруйнувала? Ледь не плачучи, навшпиньках втекла додому.
Зайшла у квартиру і серце завмерло: у коридорі валяється Дмитровий плащ, чоботи. Він уже повернувся! Ноги підкосилися. Що казати, якщо спитає, де вона була? Уявила скандал, розлучення, і сльози на очах
Кляла себе останніми словами, але тут пролунав дзвінок на домашній рятівний. Свекруха, Зінаїда Петрівна, голосом впевненим, суворим:
Не знаю, що у вас сталося, але Дмитро дзвонив мені вночі, не міг до тебе додзвонитися. Я сказала, що ти була у тітки Катерини, їй учора зле стало так що тепер, якщо спитає, не підведи мене.
Надія відчула уклінну вдячність. Зінаїда Петрівна ніколи не була Надії прихильна. Вони не сварилися, але й не були подругами серця: свекруха завжди вважала, що синові зарано одружуватися. А коли після весілля кілька років жили разом у двокімнатці, то й нерви одна одній трохи попсували. Зараз спілкувались тільки на свята, тримали дистанцію. Але зараз свекруха її виручила і це було важливо, як ніколи.
Ввечері їхали до неї всі разом. Уже на кухні, коли лишилися вдвох, Надія наважилася на розмову хотіла подякувати і пояснити.
Та годі, зупинила її Зінаїда Петрівна, ну що ти, я ж не камяна. Я знаю, як це жити з чоловіком, у якого все життя це рибалка та полювання. От і мій Петро, подивися, показала на свекра, все життя по лісах, і що мені, не скривджувалось? Головне не перетворюй це у звичку, ти ж розумієш, додала, глянувши теплим поглядом.
Надія все зрозуміла. І що не така вже й свекруха страшна, як здавалася їй стільки років, і що розрадити може несподівано той, від кого не чекаєш. Вся ця історія закінчилась добре, та Надія для себе вирішила більше без чоловіка з дому й на крок.
