Пішов і добре
Це як «абонент поза зоною досяжності»? Ще пять хвилин тому ж говорив з кимось! Ганна стояла у передпокої, притискаючи до вуха слухавку.
Вона кинула погляд на шафу.
Скринька, де лежали її коштовності, була на місці. Але щось не так кришка нещільно закрита.
Ромчику! гукнула вона в глиб квартири. Ти у ванній?
Ганна обережно наблизилась до шафи. Варто їй було доторкнутися до полірованого дерева, по спині пробіг холод у скриньці все було порожнє. Абсолютно.
Навіть чеку з «Сільпо», який використовувала як закладку, не залишилося.
Разом із прикрасами зникли й гроші. Хоча гроші вона сама дала
Господи… видихнула Ганна й сіла прямо на підлогу. Ну як так? Ми ж учора сперечалися через ті шпалери… Ти ж клявся, що в серпні поїдемо на Чорне море…
А почалося все з банальної історії. Минулого червня у Ганни на її «таврії» клинив поршень.
В автосервісі назвали таку ціну, що у скронях застукало, й Ганна, роздратована, залізла у групу «Авто-Поміч Київ».
«Друзі, хто в курсі, чи можна самій розробити гальмівний поршень, якщо заклинило?» написала вона, додавши фото брудного колеса.
Поради посипалися як з відра. Хтось відмовляв лізти до заліза, хтось радив міняти деталь.
І тут зявився коментар від користувача Роман85:
«Дівчино, не слухайте їх. Купіть балон WD-40 і ремкомплект гривень за триста.
Зніміть колесо, вичавіть поршень педаллю тільки обережно, не до кінця!
Все промийте, змастіть і буде працювати не гірше нової».
Ганна зацікавилася. Написано було просто, без зверхності.
«А якщо вже пошкоджено?» спитала вона.
«Тоді заміна. Але судячи з фото, машинка доглянута, навряд там геть біда. Ще щось буде пишіть, підкажу».
Так і познайомилися.
Роман виявився справжнім майстром по машинах.
За тиждень він «проконсультував» її по маслу, свічках, навіть по антифризу.
Ганна ловила себе на думці, що чекає його повідомлень.
«Слухай, Рома, ти просто мій рятівник, написала вона наприкінці липня. Я подумала Може зустрінемось? Кава за мною. Або щось міцніше, за зекономлені гроші».
Відповідь прийшла лише через кілька годин.
«Ганно, із задоволенням. Але я зараз у відрядженні. І далеко… За кордоном, можна сказати».
«Ого, здивувалася вона. Далеко?»
«Далі не буває. Я не буду брехати. Ти мені дійсно подобаєшся. Але я не у відрядженні. Я зараз відбуваю покарання. ІК-25, якщо щось каже».
Ганна ледь не впустила телефон. Усередині все стислося.
Зек? Вона, бухгалтер у столичній фірмі, два тижні переписується з арештантом?!
«За що?» ледь набрала вона.
«Стаття 190. Шахрайство. То була дурість, трохи підставили, трохи сам винен. Сидіти мені лишилося менше року. Захочеш видаляй чат».
Ганна не відповіла. Просто заблокувала його і три дні ходила не своїм ходом. Колеги питали може захворіла.
А вона мучилася: «Чому? Чому такий розумний, майстерний чоловік і там?!»
Через тиждень побачила у «пошті» повідомлення від Романа. Колись питав адресу. Вона не видаляла, просто закрила чат.
«Ганно, я не ображаюсь. Я знав, що так буде. Ти світла людина. Тобі такі, як я, не потрібні у житті.
Дякую за спілкування. Це були найкращі два тижні за три роки. Будь щасливою. Прощавай».
Ганна прочитала це на кухні і розплакалася. Жаліла і його, і себе, і все життя.
Чому всім щастить, а мені або одружені, або мамині синки, а єдина нормальна людина у тюрмі? питала вона себе.
І знову не відповіла…
***
Ганна намагалася ходити на побачення, але все було не те.
Один кавалер увесь вечір розповідав про свою колекцію монет, другий з немитими руками просив поділити рахунок.
У березні, на тридцять пятиріччя, Ганна почувалася особливо самотньою.
Зранку прийшло повідомлення.
«З днем народження, Ганнусю! написав Роман. Не мав права турбувати, але не втримався. Хай у тебе все буде добре.
Ти варта того, щоб тебе любили.
Я тут з хліба й дроту одне виріб зробив Якби міг подарував би.
Просто знай: десь на Харківщині хтось сьогодні пє за твоє здоровя кухоль поганого чаю».
«Дякую, Рома. Дуже приємно», відповіла вона.
«Ти відповіла! наче не міг тому повірити. Як ти? Як «ластівка»? Не підвела?»
І закрутилося вдруге.
Тепер писали одне одному щодня. Роман дзвонив, коли було можна.
Голос у нього глибокий, хрипкий.
Розповідав про братів, племінників, мріяв про новий початок.
Я у своє село не повернуся, Ганно. Там старі знайомі, нема чого більше ловити. Хочу почати спочатку де ніхто не знає…
А куди? запитувала вона стиха.
До тебе би приїхав. Зняв би собі кімнату, просто щоб знати: ти у цьому ж місті, ти поряд.
А там як життя піде. Я не нав’язуюсь…
До травня Ганна вже кохала його по-справжньому.
Знала його розклад, знала, коли у нього «баня», а коли зміна.
Відправляла йому посилки: чай, цукерки, шкарпетки, якісь дрібниці для рукастих.
Ромчику, доживи тихо, просила. Не вплутуйся ні в що.
Для тебе хоч святою водою ходитиму, сміявся він. Мені на волю у квітні.
Я тебе чекаю.
***
У квітні Ганна приїхала до воріт колонії. Придбала йому куртку, джинси, кросівки.
Серце скакало в грудях.
Коли він вийшов невисокий, плечистий, змужнілий, із сивиною вона спершу заніміла.
На фото виглядав інакше.
Але як він усміхнувся і сказав:
Привіт, господарко, вона кинулася йому на шию.
Живий, шепотіла, закопавшись обличчям в його щетину.
Я ще тут, пригорнув він її. Запашна ти яка. Квітами
Вдома перший тиждень був казкою. Роман одразу взявся за справи: відремонтував кран, лагодив замок у дверях.
Вечорами сиділи в кухні, пили червоне напівсолодке з Коблевого, сміялися його історіям.
Слухай, Ром, на десятий день сказала Ганна. Ти квартиру хотів знімати, але Може й не треба? Місця достатньо, разом веселіше. А гроші тобі ще інструмент купувати.
Какось не по-мужськи, нахмурився. Я маю сам заробити.
Перестань! вона накрила його руку своєю. Ти вже вдома. Влаштуєшся на роботу, все надолужимо.
Вчора брат дзвонив, раптом відвів очі. Племінник захворів тяжко. Потрібна операція. Просить позичити. А я сам бачиш, копійка до копійки Соромно мені, Ганно.
Скільки треба? обережно спитала вона.
Ну чимало двадцять тисяч гривень. Вже частину зібрали, але не вистачає.
Я подумав може на заробітки в Польщу з’їздити? Там заплатять добре.
Ганна замовкла. Ті самі двадцять тисяч гривень лежали у неї в скриньці. Вона збирала їх три роки, мріяла про нову ванну, ремонт, душову з гідромасажем…
У мене є ці гроші, прошепотіла.
Роман підняв голову:
Навіть не думай! Це твоє. Я не візьму.
Ти ж казав: племінник святе. Візьмеш, потім віддаси. Ми ж разом тепер.
Він два дні ходив похмуро, навіть почав палити на балконі, хоч обіцяв кинути.
Зрештою, Ганна сама відкрила скриньку і поклала гроші на стіл.
Бери. Потрібно віддай рідним.
Сам поїду до брата, сказав він, обіймаючи. Заразом йому про роботу допоможу дізнатися.
Я поїду на день-два, Гань. Скоро повернусь
***
Уже годину Ганна сиділа на підлозі у прихожій. Ноги затерпли, та болю вона не відчувала.
Вчора ввечері вони дивились якусь дурнувату комедію, сміялися, і вона була найбільш щаслива.
Я, мабуть, поїду трохи раніше, сказав він перед сном.
А втік ще на день раніше. Вона спала, навіть не чула, як він одягався.
Тільки у сні здалося двері грюкнули, але подумала: це сусіди.
Об 14-й годині Ганна все ж подзвонила брату Романа номер, який він дав їй «про всяк випадок».
Алло? після гудка залунав грубий голос. Хто це?
Доброго дня, я… подруга Романа. Він до вас поїхав?
У слухавці мовчанка. Потім тяжкий видих.
Жінко, який ще Роман? Мого брата інакше звати, ще сидить у колонії до жовтня.
Ганна відчула, як темніє перед очима.
Як це… до жовтня? Він же вийшов у квітні, я своїми очима бачила.
Послухайте, мій брат Олексій сидить у ІК-8.
А Роман… Роман це його колишній співкамерник. Вийшов два місяці тому. Він украв телефон і переписав всі контакти.
Ви чергова «заочниця», яку обманув. Він уміє таке, за плечима технічний ВНЗ, язик підвішений…
Ганна поклала слухавку. Пригадала, як він учив її свічки міняти.
Головне не затягувати, попереджав він. А то зірвеш різьбу, і кінець.
Зірвала, прошепотіла Ганна. Різьбу своєї довіри.
Вона зрозуміла, що ніколи не бачила навіть його паспорта, жодної довідки. Може, його й не Романом звуть?!
***
Звісно, Ганна пішла до поліції, написала заяву, показала фото і почула про свого «Рому» чимало цікавого.
Звали його і справді Роман і це була єдина правда.
Строк отримав за тяжкий злочин, більшу частину життя провів на зоні. Із Ганною познайомився, коли відбував вже третій строк.
Ганна перехрестилася, замки поміняла і вирішила: ще легко відбулася. Якщо згадати про попередніх його жінок
І мушу сказати не можна впускати у своє життя людину, про яку не знаєш нічого. Іноді серце треба берегти не менше, ніж гаманець.
