Колись давно, коли я ще школярка, я разом із подругою Оленою гуляла у Січевому парку, що стоїть на південному узбережжі Києва. Раптом наш погляд упав на пару, що стояла під старою липою. Чоловік, вже не молодий, обіймав жінку, шепочучи їй щось до вуха, а вона відповіла широкою, щасливою усмішкою. Я з відкритими очима спостерігала за ними, немов зачарована.
Олено, ти що? здивувалась подруга, підводячи брови. Та нічого. Пішли, неочікувано відповіла я, і ми попрощалися, розійшовшись до своїх будинків.
Дорогою до дому в голові крутилося одне питання: «Тату, як так сталося? Як ти міг так з мамою?» Память про те видовище не могла відступити.
Наступного дня ми з Оленою, втомлені після занять, вирішили не йти додому, а ще раз зайти до парку.
Лізо, підемо ще погуляємо? запропонувала я.
Так, доки ще світить! погодилась вона.
Аллея парку була трохи схилена, але ніщо не стримувало нашого кроку. Ми йшли, і навкруги минавали щасливі закохані, які лише позирали на нас, ніким не зауважені. На одній порожній стежці знову зявилася та сама пара: чоловік, уже з сивиною на скронях, шепотів щось у вухо жінці, а вона, мов сонце, розтопилась у посмішці. Я помітила, що Олена, схоже, не могла відвести від них погляду.
Олено, ти що? знову крикнула я, сподіваючись розвіяти ворожу тінь.
Та ні, швидко відповіла вона, і ми поспішили покинути парк.
Дорогою додому я мовчки розмірковувала, а подруга розвелася по своїх шляхах. Я йшла, опустивши голову, і думки мої вірталися навколо того щасливого обличчя, того шепоту, який, здавалося, не чув нікого, навіть моєї дочки.
Тату, як так? шепотіла в голові моя думка. Я тебе кохала, ти був для мене ідеалом, а тепер у тебе коханка? Я б не повірила, якби не побачила це сама.
Коли я нарешті ввійшла в дім, мати крикнула:
Сідай, вечеря вже готова! буркнула вона, трохи роздратовано. Ти й батька не дочекаєшся.
Зараз, лише руки вимию! відповіла я, трохи ніяково.
У ванній я довго стояла, а батька ще не було. Після вечері я секила за ноутбук, та в голові лише той же образ пара під липою, шепіт, посмішка. Не хотілося вірити, що це правда.
Це ж мій тато, думала я. Чи справді в дорослому світі зрада стала буденною? Чого йому не вистачає? Може, ця його коханка вважає, що я віддам йому його серце? Чи взагалі вона про мене знає?
Ледь відчувся скрип відчинених дверей:
Вибач, кохана, день був важким, прозвучав голос мого батька, Віталія.
Ти завжди мав важкі дні лише в кінець місяця, підхопила мати, і вже вирувала сварка.
Жанно, зараз я зайнятий!
Як завжди, батько зайшов у кімнату, намагаючись поцілувати мене, а я відштовхнула його:
Іди, бо вечеря охолоне!
Дочко, що сталося?
Ніщо. А у тебе?
Він подивився на мене, ніби хотів щось сказати, та замовк і попрямував на кухню. Весь вечір я сиділа в своїй кімнаті, плануючи, як повернути назад свого тата. З цим планом я занурилася в сон.
Прокинувшись, я почула голоси батьків:
Віталію, куди ти збираєшся?
На роботу, терміново.
Субота, а може, проведеш її з сімєю?
Повернусь до обіду, потім щось зробимо.
Я вийшла з кімнати, позіхнула, ніби щойно прокинулася, і мату запитала:
А куди ти підеш? роздратувалась мати.
На заняття, вже запізнюсь, відповіла я. Але вже в коридорі був мій тато, посміхаючись:
Дочко, проведу до занять!
Галя, випий кави! крикнула з кухні мати, вже готова її.
Іди, я почекаю! сказав тато, ніби відчуваючи провину.
Я швидко випила каву, вибігла в коридор і крикнула:
Ходімо, тату!
Кілька хвилин ми йшли мовчки, потім батько порушив тишу:
Дочко, ти на мене ображаєшся?
Ні, тату. Мабуть, у мене перехідний вік, я замовкла на мить, збираючись з духом. Я люблю тебе, тату!
І я тебе люблю, донечко!
Найбільше в світі? спитала я, помітивши, як він трохи розгубився, та все ж відповів:
Найбільше в світі!
Ми йшли, усміхаючись, хоча обидва боялися зустріти погляд один в одного.
Окей, тату, я підемо на заняття. Чекай мене вдень, ти ж обіцяв провести вихідні разом.
Я сховалася за кущами, переконалась, що батько не озирається, і тихо слідувала за ним. Сподівалася, що він піде на роботу, проте він пішов іншим шляхом. Ми пройшли довго, і він навіть разу не поглянув назад. Нарешті зупинилися перед будинком, де він зупинився біля дерев, дістав телефон і зателефонував.
Через кілька хвилин вийшла жінка в яскравій сукні. Я, не встигнувши зрозуміти, захопилася:
Яка вона гарна! прошепотіла я. Чи то вона дорожча за мене й маму?
Вона підбігла, поцілувала тата, і вони, тримаючись за руки, попрямували кудись у безлюдний район. Вони зайшли в сквер, сіли на лавку, провели серйозну розмову, а потім довгий поцілунок. Я спостерігала здалеку, і в серці зростав образ ображеної дитини.
Вони піднялися, повернулися назад до того ж будинку, де жінка знову поцілувала тата і усміхнулася. Тато, схоже, ішов додому, а жінка зникла в підїзді.
Стоячи осторонь, я розмірковувала, що робити далі. Хоча б одного я хотіла залишитися сам на сам з тією жінкою, а вже потім вирішувати.
Тоді я побачила, як коханка мого батька знову виходить з підїзду з великим пакетом, прямує до сміттєвих контейрів. Я кинулася за нею:
Привіт! перервала я їй, коли вона викинула сміття і обернулася.
Привіт! вона здивовано подивилася. Що сталося?
Слухай! Якщо ще раз зустрінешся з Віталієм, я тобі розставлю всі карти, відповіла я, не даючи йому шанс. Діставай телефон!
Ось, вона простягнула його.
Набери номер і скажи, щоб він більше не приходив. Я його дочка, і він дуже любить мою маму!
Я швидко передзвонила і почула голос тата:
Діано, що трапилось?
Віталію, нам більше не треба зустрічатися.
Чому?
У тебе є сімя, а я після інституту поїду з міста.
Діано, ну
Тоді голос батька звучав трохи легше, ніби з полегшенням:
Добре, Діано, більше не дзвони!
Гаразд! різко сказав він. Прощавай!
Коли я повернулася додому, батьки вже сиділи за обіднім столом і мирно розмовляли.
Ти що, така задоволена? пробурхала мати, піднімаючи ложку. Їсти будеш?
Буду, відповіла я.
Дочко, чому ти така весела? спитав тато.
Тату, ти мене любиш? запитала я.
Люблю! він кивнув.
А маму?
Тиша зайняла кімнату, а потім батько вирішив:
І твою маму люблю!
Ой, правду кажу, я вас люблю! з радістю повторив він.
Тепер, згадуючи ті дні, я розумію, як швидко минули ті листопадові прогулянки під липою, і як у памяті залишився той шепіт, що колись розірвав сімейний спокій. Це нагадує, що навіть у звичному парку можуть розкриватися глибокі таємниці, а серце дитини завжди чекає правди.
