Зоряно, не спіши, ще раз все обміркуй, каже тітка Ліза, обіймаючи племінницю. А що, якщо щось не вдасться? Дивись, які діти зараз. Тобі ще лише дев’ятнадцять, а Кирилу тринадцять. Це ж саме «підліткове» вік для хлопців. Якщо почне вигадувати різні штучки що робитимеш?
Тітко Лізо, я не можу терпіти думку, що мій брат потрапить у дитячий будинок. Я знаю, що буде нелегко, але спокійно спати не зможу, всюди буду думати про нього: чи здоровий? Чи достатньо їжі? Чи будуть його ображати? відповідає Зоряно.
Нещодавно вони втратили матір. На поминки зібралася небагата родина: дві сестри матері Євгенія та Ірина, двоюрідний брат зі своєю дружиною і шестнадцятирічна племінниця донька Ірини. Приїхали ще дві жінки з маминої роботи і її подруга тітка Жанна.
Після поминок залишилися лише рідні, які мусили вирішити, як жити далі. З Наталею все було просто: їй дев’ятнадцять, вона щойно закінчила другий курс економічного факультету. Стипендію отримує, треба підробляти, буде важко, але вона виживе.
А з тринадцятирічним Кирилом? Як завжди, ніхто з родини не зміг його підхопити.
Ми живемо в тісній хрущовці: я з чоловіком, двоє хлопців і теща. Куди ще одного? пояснює тітка Ліза.
Ми вже переїхали, а Бориско знову встигнув у запій його вже тиждень вигнали з роботи. Тепер на місяць, а може й довше. Ми з донечкою закриваємося в спальні на ключ. Як можна залишити дитину в такій атмосфері? скаржиться Ірина.
Двоюрідний брат коротко відповів:
Своїх трьох.
От і вийшло, що якщо старша сестра не оформить опіку, Кирило прям в дитячий будинок.
Самого Кирила на цьому сімейному зібранні не було він сидів у дворику на дитячій майданчику. Поруч на лавці присів його приятель Максим. Хлопці мовчали.
Давно обговорюєте? запитав Максим.
Вже дві години. Наташа хоче стати моїм опікуном, а її тітки відмовляються. Кажуть, що я гангстер, і вона не впорається, відповів Кирило.
А ти сам що думаєш?
Не знаю. Але в дитячий будинок я не хочу. Хочу залишитись вдома, ходити до школи і грати у футбол.
Тітки, намагаючись відговорити Зоряну від «дурної» ідеї, вичерпали останні аргументи:
Ната, ти ж молода, треба думати про майбутнє створювати сімю, мати дітей. А Кирилюк буде в тебе, як гиря на шиї який чоловік захоче дівчину з таким «надлишком»? каже Ірина. Не втрачай час, оформляй брата в дитдом. Будеш його там навіювати, забирати на канікули. Ми ж про тебе думаємо. А Кирило тобі все життя зіпсує.
Бачачи, що Зоряна твердо стоїть на своєму, тітка порадила:
Продавай цю «трешку», купи щось скромніше для вас з Кирилом, а на різницю живі будете, поки ти навчатимешся.
Вечором усі розійшлися. Зоряна кличе брата додому:
Іди, хоч поїж нормально, весь день кусався.
Кирило їсть, а сестра сідає навпроти, як колись робила мама.
Ну що, Кирилю, впораємось? запитує вона.
Він кивнув мовчки, не піднімаючи очей від тарілки.
Наступного ранку Зоряна почала шукати роботу. Що ж їй було очікувати після другого курсу економіки? Розсилає резюме на менеджерські та бухгалтерські вакансії, але відповіді не отримує. Знижує планку, підходить до вакансій продавцяконсультанта. На два інтервю ходить, в одному, здається, навіть погодилися, та коли дізналися, що вона планує продовжувати навчання заочно, відмовили:
Треба ж два рази на рік сесії відпускати, а хто в цей час працюватиме?
Зоряна розчарувалася. Є лише один варіант касир у супермаркеті біля дому. Її сусідка там працює, запевнила, що підберуть, бо працівників бракує.
Дорогою додому вона натрапляє на свою колишню вчительку математики Ольгу Сергіївну. Тепер вона класний керівник Кирила.
Ольга Сергіївна знає про їхню сімейну ситуацію, обіцяє допомогти з оформленням опіки, підготувати всі потрібні довідки. Вона ще підказує:
У нас скоро секретарка йде у декрет. Позиція непостійна, та поки вона буде з малюком три роки, ти зможеш працювати, зарплата маленька, та поруч з будинком, а Кирило завжди на оці.
Зоряна отримала роботу, перейшла на заочне навчання. Заробіток дійсно був скромний, проте пенсія Кирила та опікунська допомога дозволяли жити без бідності.
Кирило звичайний підліток, інколи виникають сварки і непорозуміння. Брат ображається, що Зоряна надто керує, а вона боїться, що не впорається з вихованням, і він потрапить у погану компанію.
Але загалом живуть нормально. У кожного свої обовязки: Зоряна готує, праде, Кирило прибирає квартиру, виносить сміття, мити посуд, може сам сходити в магазин проблеми немає.
Проте одна тітка виявилась права: Вадим, хлопець Зоряни, з яким вона зустрічалася майже рік, не був задоволений, що вона брала на себе відповідальність за брата.
Я не розумію, навіщо тобі ця обтяжка? Жила б спокійно, вчилася, як усі. Я ж не хочу бути героєм. Минулого разу вся компанія їхала на вихідні в турбазу, ти відмовилась не могла залишити брата. Я їхав один, наче дурень. Лешко запросив в гості на день народження, ти знову відмовилась. Мене це не влаштовує.
З Вадимом Зоряна розійшлася. Спочатку розчарувалася, а потім подумала: «Навіщо мені такий егоїст?».
Однак вона не залишилась сама. Підтримка брата допомогла знайти щастя.
Кирило продовжив займатися футболом у спортивній школі. Коли йому виповнилося чотирнадцять, тренер включив його в основу команди, і він грав не лише у тренуваннях, а й у виїзних матчах.
Одного дня грали проти команди з сусіднього міста. Зоряна прийшла підбадьорити брата. Гра проходила добре, Кирило забив один з трьох переможних голів. На останніх хвилинах матчу він нещасно підвернув ногу.
Його швидко перевели до медпункту стадіону, а помічник тренера запропонував підвізти їх додому.
Не знав, що у Кирила така молода мама, сказав він.
Це не мама, а сестра, поправив його Кирило.
Наступного дня Ігор, помічник тренера, зателефонував Зоряні, щоб дізнатися, як почувається брат.
А потім ще кілька разів дзвонив, запрошував на каву, а потім на «побачення».
Через рік відсвяткували два важливих події одночасно одруження Зоряни з Ігорем і зарахування Кирила до спортивного коледжу олімпійського резерва.
Ось така звичайна, але насичена життям історія, сповнена і суму, і радості.
