Я більше не готую на всіх! Тільки для себе й Олі. крикнув Микита, розчарований. Чому? запитала Оля, піднявши брову. Тому що в нашій родині, наче в старій казці, кожен сам за себе. Живіть так!
Мамо, де мій сніданок? розрізала спокій Яна, влетівши в кімнату без стуку. Я запізнюся до школи!
Олена спробувала піднятися, та голова кудись розтанула. Термометр показував тридцять вісім та сім, а горло палало, як вогонь у печі.
Оля, я захворіла Візьми щось з холодильника, прошепотіла Олена.
Там нічого! Тільки йогурти для маленької! відповіла дочка, стоячи у дверях, схрестивши руки. Ти тільки про неї й думаєш!
З дитячої кімнати лунало плач. Ганна прокинулася. Олена вимушено підвела ноги, перед очима зявилися сині кілечки.
Олено, а моя сорочка де? вигукнув Микита, вилазивши з ванної. Блакитна в смужку?
У шафі має бути відповіла вона, розгублено дивлячись навколо.
Ні! Ти її вчора прасувала?
Олена притулилася до стіни. Вчора вона цілий день провела з температурою, доглядаючи наймолодшу.
Ні, не встигла.
Ой, у мене нарада! буркнув чоловік, розчавивши двері у ванну.
Оля плакала все голосніше. Олена підняла дочку на руки, і та притулилася, схлипуючи.
Мамо! крикнула Яна з кухні. Тут нічого немає! Навіть хлібку!
Гроші на столі, купи щось по дорозі, сказав Микита, хмуряче крокуючи.
Я не йду в магазин! У мене залік, а це твій обовязок годувати сімю! скрикнула вона.
Олена мовчки пройшла до кухні, тримаючи Ганну на руках, витягнула з морозилки котлети і поставила їх на сковорідку.
І варити макарони! наказала Яна, втискаючись у телефон.
Поки сніданок готувався, Микита вийшов зі спальні в помятій сорочці.
Оце так, треба було її вдягнути. Тепер виглядаю, ніби бездомний. Дякую тобі!
Олена зберігала мовчання. Слова боліти, а сил на пояснення не залишалось.
У Світлени сьогодні день народження, повідомила Яна, дістаючи макарони. Після школи піду до неї, повернусь пізно.
Яна, я дуже погано. Може, залишишся вдома і допоможеш з сестрою? просив Микита.
Ага, зараз! Я півроку чекала цю вечірку! І взагалі, я не просила сестру! Це ваші проблеми! віддала вона, схопивши сумку і викинувши двері.
Микита доїдав сніданок, листаючи новини у телефоні.
Микито, може, прийдеш раніше? Я справді погано почуваюся, просила Олена.
Не можу. У нас корпоратив після роботи. Обовязки, розумієш. відповів він.
Але ж я занедужала
Пий що-небудь. Парацетамол там, чи ще щось. Ти ж не лежача. Тримайся.
Він цмокнув її в скроню теплий, вологий пот і пішов.
Олена залишилася одна з трирічною Ганною. Дитина вимагала уваги, їжі, ігор. Мати автоматично виконувала все, відчуваючи, як сили поступово зникають.
Обідня температура підскочила до тридцяти девяти. Олена швидко нагодувала дитину, поклала її спати і залігла на диван. У голові гуркотіло, серце калатало.
Телефон завібрував. Повідомлення від Яни: «Мамо, дай грошей на подарунок Світлені. Терміново!»
Олена не змогла відповісти, не вистачало сил навіть підняти слухавку.
Вечором повернувся Микита, схвильований, з пакетом з крамниці.
Купив пінний та чіпси! Футбол сьогодні! плюхнувся він на диван і ввімкнув телевізор.
Микито, погодуй Олю, будь ласка. Я не можу піднятись.
Що, зовсім погано? нарешті подивився на дружину. Ти чому така червона?
Температура висока. Весь день
Тоді швидку виклич, якщо дуже погано. А де Оля?
У ліжечку. Прокинеться незабаром.
Гаразд, погоджуюсь. Тільки нехай спочатку прокинеться.
Через півгодини Оля відкрила очі, плачучи кликала маму. Микита, неохоче відволікнувшись від футболу, підняв донечку.
Чому ти ревеш? Іди до тата!
Але малеча рвалася до мами, плакала ще голосніше. Микита розгубився.
Олено, вона до тебе хоче!
Дай їй печиво з шафки і сік.
Де? Я не знайду!
Світ навколо хитнувся, Олена ледве встигла схопитися за стіну. Вона знайшла печиво, налила сік у поїльник, і Ганна трохи заспокоїлася.
Оля повернулася пізно увечері. Олена не могла спати температура не давала спокою.
Чому ти не відповіла на повідомлення? почала дочка з порогу. Мені довелося брати гроші у Світленіної мами! Ганьба!
Оля, я весь день з температурою під сорок
І що? Телефон не змогла зняти? Дві секунди!
Наступного ранку Олена прокинулась від того, що Микита трусив її за плече.
Олено, вставай! Мені на роботу час, а Оля репетує!
Температура спала, але слабкість залишилась. Олена піднялась, взяла донечку, почала одягати.
А сніданок? запитав чоловік.
Зроби сам. Я Олю в садок відведу.
Сам? Та я не вмію! І часу немає!
Навчишся.
Щось у його голосі змусило Микиту замовкнути. Він буркнув щось під ніс і попрямував на кухню.
Коли Олена повернулася з садка, вдома стояв бардак: брудний посуд, розкидані речі, мята постіль. Зазвичай вона одразу бралась за прибирання, та сьогодні ні.
Вона прийняла душ, випила чай і лягла спати.
Вечірня вечеря збиралася за порожнім столом.
Мамо, що на вечерю? спитала Яна.
Не знаю. Що приготуєш, те й буде.
У сенсі? округлила очі дочка.
У прямому. Я більше не готую на всіх! Тільки для себе й Олі.
Це ще чому? обурився Микита.
Тому що в нашій родині, як я зрозуміла, кожен сам за себе. От і живіть так!
Олено, ти чого? чоловік спробував обійняти її, та Олена відсторонилась.
Я втомилася бути слугою! Ви вчора чудово показали, що я для вас лише безплатна прислуга.
Мамо, я ж вибачилася! брехливо заявила Яна.
Ні, не вибачилася. І тато теж. Ніхто навіть не спитав, як я почуваюся.
Ну, вибач! буркнула дочка. Що тепер, голодувати?
Холодильник повний продуктів, руки є. Готуйте.
Перший тиждень був справжнім пеклом. Яна закочувала істерики, Микита грюкав дверима, а Олена трималась стійко, готуючи лише для себе й Ганни, праля лише їхні речі, прибираючи лише дитячу кімнату.
Мамо, у мене джинси брудні! скаржилася Яна.
Пральна машина на місці, порошок у шафці.
Я не вмію!
Навчишся. Інструкція на кришці.
Микита ходив працювати в мятих сорочках, харчувався в кафе. Гроші танули, наче сніг під сонцем.
Олено, це ж руйнування! Щодня в кафе їсти!
Готуй удома, дешевше вийде.
Я не вмію!
YouTube допоможе! Там мільйони рецептів.
Будинок занурився в хаос: брудний посуд, немита підлога, пил. Олена бачила це, але не втручалась, підтримуючи чистоту лише в дитячій.
Через два тижні Яна спробувала зварити макарони, забула посолити воду, перепрžila вийшла каша.
Мамо, допоможи!
Ні. Вчися сама.
Ти ж мати! Ти повинна!
Я зобовязана дбати про дітей. Готувати тобі делікатеси не входить до моїх обовязків. Хліб, молоко, крупи є. Голодною не залишишся.
Микита спробував посмажити яєчню, спалив її, а потім ще раз вийшло щось їстівне.
Дивись, Олено! Я яєчню зробив!
Олена кивнула і повернулася до книги, без жодної похвали.
Через три тижні квартира нагадувала звалище. Яна плакала над горою брудної білизни.
Олено, будь ласка! Востаннє! У мене нема чого в школу йти!
Учора весь день була вдома, могла випрати.
Я уроки робила!
А я працюю віддалено, готую, прибираю за Олею, гуляю з нею. І все встигаю.
Ти ж доросла!
А ти хочеш дорослих прав? Гуляти допізна, отримувати гроші на розваги? Тоді й обовязки дорослих виконуй.
До кінця місяця опір зломано. Яна навчилася прати, готувати прості страви, прибирати за собою. Микита оволодів не лише яєчнею, а й макаронами і навіть простим супом.
Якось ввечері Олена прийшла з Олею з парку. На кухні накритий стіл, пахло їжею. Микита і Яна стояли з винами на обличчях.
Мамо, ми приготували вечерю, тихо сказала дочка. Я салат зробила, тато курку запік.
Дякую, спокійно відповіла Олена.
Мамо, пробач нас, опустила очі Яна. Ми справді не розуміли Як важко нам було.
Олено, ми більше так не будемо, додав Микита. Чесно. Допомагатимемо.
Олена подивилась на них. Вони не стали іншими, а лише страх залишитися без матері, яка все робить, оселився глибоко.
Добре, сказала вона. Але запамятайте: я не слуга. Я людина, член сімї. І ставлення має бути відповідним!
Ми зрозуміли, кивнула Яна. Справді зрозуміли.
За вечерею говорили мало, проте атмосфера змінилася. Яна сама прибрала зі столу, Микита помив посуд. Дрібниці? Так. Але для Олени це була перемога.
Уночі, укладаючи Ганну, вона шепотіла:
Ти виростеш іншою, самостійною. Не будеш вважати, що весь світ тобі винен. І знайдеш чоловіка, що сам помиє тарілку без нагадувань.
Ганна сонно посміхнулася, обійняла маму за шию. У спальні Микита чекав з чашкою чаю.
Тримай. Твій улюблений, з медом.
Дякую.
Олено, а ти справді б нас покинула?
Олена мовчки підняла чашку.
Не кинула б. Але жити постарому вже не стану. Досить. Я теж людина і маю право на повагу.
Ми справді все усвідомили.
Подивимося, Олена відпила чай. Час покаже.
І час показав. Родина не стала ідеальною: Яна іноді забувала помити посуд, Микита підвісити сорочку. Але головне змінилося ставлення.
Тепер вони бачили в Олі не безплатну прислугу, а людину: дружину, матір, жінку, яка має право втомитися, захворіти, захотіти відпочити.
І це був початок нового життя, де кожен відповідає за себе, а одночасВогонь у каміні розгорівся, і сімя, тримаючи в руках чашки з медовим чаєм, нарешті відчула, як спокій і взаємна повага заповнюють їхній дім.
