Марія Семенівна Репнікова, бабуся вісімдесятчотирьох літ, сиділа на зупинці автобуса біля свого будинку і не знала, куди тепер йти. Поруч на лавці лежали тканинна сумка й мішок, у які вмістилися майже всі її речі.
Вигнала Римка, нікого не боїться, і каже: ідите, бабо, зтут, не навязуйте нам з Іллею вашого віконця.
Лише три роки тому вони жили дружно пятеро у трикімнатній квартирі: Марія Семенівна, її дочка Зоряна, онук Ілля з дружиною Наталією та їх син, правнук Марії Артем.
Все почало руйнуватись, коли в офісі Іллі зявилась нова бухгалтерка Римма. Приїхала з великого міста до їхнього селища, а чому ніхто не знав. Їй надали кімнату в гуртожитку, влаштували на роботу. Здавалося, що ще треба? Живи собі. Але жити їй не вдавалось! Вона почала присматуватися до чоловіків і вибрала Іллю. Чоловік? Як кажуть, «жінка не скеля».
У квітні Ілля прийшов з роботи, зібрав свої речі і його бачили лише. На прощання він сказав:
Тільки у сорок пять зрозумів, що таке справжнє життя і кохання!
Наталія мовчки нічого не відповіла. Вона чекала, доки Артем складе іспити, а потім планувала виїхати:
Поїдемо в місто, Артему треба в університет, а жити будемо в старому будинку моїх батьків. Він уже три роки заколочений, та відремонтуємо. Якщо не зможемо самі, брат допоможе. А я швидко знайду роботу в школі.
За два дні зібралася, приїхав брат, запакував речі в «Газель» і вирушили. Артем міцно обійняв прабабусю на прощання:
Не журись, бабусю, я часто навіду.
Він навідував її двічі, доки жила Зоряна. Після її смерті Ілля з Риммою переїхали до квартири, а Артем більше не зявлявся.
Життя Марії Семенівної стало нестерпним. Римма почала встановлювати свої правила. Спочатку вона ще соромилась, кликала Марію за стіл і годувала тим, що сама готувала для Іллі. Потім наказала не виходити з кімнати:
Ти залишаєш крихти на кухні, а мені легше раз на тиждень прибирати твою кімнату, ніж тричі в день витирати підлоги.
З того часу Римма варила бабусі кашу вівсяну, перлову або гречану а Марія їла її вранці, вдень і ввечері, запиваючи порожнім чаєм.
Одного дня Римма повідомила, що через тиждень приїде її син. Вони з Іллею обговорювали, куди його поставити на роботу, бо після колонії йому не дадуть будьяку посаду.
Того ранку Ілля пішов на роботу, а Римма наказала Марії збиратися:
Ось адреса будинку для осіб похилого віку їхай туди і подякуй, що не вигнала мене на вулицю.
Вона простягла Марії в руку листок з адресою і захлопнула за собою двері квартири.
Марія діставалася до зупинки, а далі вже не знала, куди йти погано бачила, адреси не могла розчитати. Побачила молодого хлопця, підбігла до нього:
Сину, прочитай, будь ласка, адресу, підкажи, яким автобусом туди їхати.
Хлопець подивився на неї і відповів:
Куди це ви, бабо Маріє, кудись ідете? Артем приїхав, шукає вас. Зараз йому подзвоню.
Через пять хвилин Артем прибіг. Виявилось, що вчора його колишня сусідка зателефонувала і повідомила, що Римма хоче віддати бабусю до інтернату. Та сусідка до пенсії працювала нянею в будинку для старших, от і Римма запитала там адресу. Мати тоді сказала Артему швидше їхати в селище і привезти прабабусю.
Артем схопив свої речі і сказав:
Зараз я тебе, бабусю, як королеву, таксі у місто відвезу. Мама вже кімнату підготувала, а в нашому саду зараз розцвітають яблуні краса!
Коли Римма і Ілля дізналися, що Артем увізе бабусю в місто, вони раділи. Але радість тривала недовго: розбираючись з документами, виявилось, що власницею квартири з самого початку була Марія Семенівна. Навіть її чоловік мав право на довічне проживання. Тому Риммі та Іллі довелося знову переїхати до гуртожитку.
Марія продала квартиру і гроші віддала правнуку, щоб він у місті придбав житло. У центрі області ціни вищі, тож Артем зміг купити лише однокімнатну, але нову й простору квартиру. Він планує одружитися ось дах над головою для молодої сімї.
