Марічко, а ми до вас у гості збираємось! Вже й квитки купили! так своєрідно розпочала розмову якась дальня родичка Марії. Здавалось, що дуже вже далека… Бо Марія ніяк не могла згадати таких родичів зразу
Марія приголомшено дивилась на слухавку, намагаючись пригадати, хто це, чого вони дзвонять і навіщо їм її номер. Найдивніше звідки ця чужа жінка знає її ім’я.
Хто це? Які гості?
Марічко! жіночий голос захихотів. Та це ж я, твоя тітка Євгенія!
Марія, попри всі старання, не могла згадати таку тітку, але, на всяк випадок, перепитала:
І що ви хотіли?
В гості приїхати! Ти ж біля моря тепер живеш? Ми лише на кілька днів, просто Михайлику моєму синові дуже потрібно
Після короткої розмови стало ясно: Михайлик, на диво, не маленька дитина, а вже підліток, та й лікування морським повітрям йому прописали тільки зі слів Євгенії. Вона обіцяла не обтяжувати Марію, наводити порядок, допомагати. Марія з труднощами погодилась, передчуваючи, що потім пошкодує про це.
Дякую, Марічко! весело защебетала жінка. Тоді ми приїдемо у пятницю.
Швидко попрощалась й поклала слухавку. Марія глибоко зітхнула і подивилась на свого дванадцятирічного сина Антона.
Що, мамо? Знову хтось приїздить у гості?
Так, якась тітка Євгенія, плечима знизала Марія.
Подзвони бабусі, дізнайся, хто це. Антон зовсім не любив таких гостей. Часто ті щось обіцяли, а потім робили навпаки.
Останнім часом Марія охоче відмовляла незнайомим родичам у гостинності, але тут дитині ж треба, погодилась. Та й приїдуть лише на два дні
Марія купила невеличкий будинок біля Чорного моря в Бердянську три роки тому після розлучення і поділу майна. Відразу після переїзду з сином тут якось зявилась ціла купа «рідні», про яку вона й не чула раніше.
Спочатку вона раділа новим родичам, спілкуванню, поки не зрозуміла більшість приїздить на все готове і навіть за собою посуд не помиє. Більше того, починали вказувати: твій дім ти і прибирай, ти і скупляй їжу.
З часом вона закрила двері для таких «гостей»: це не готель. Декого навіть не впускала у дім. Були й приємні люди, справжні, хто і допомагав, і підтримував бесіду таких Марія була рада бачити, але їх було небагато.
Порадившись із Антоном, Марія подзвонила матері, яка ще залишалась у Дніпрі, але навідувалась до них кілька разів на рік.
Привіт, Марічко, почувся голос мами.
Привіт, мамо, як справи?
Після короткої розмови Марія перевела розмову на тітку Євгенію та її сина.
Не знаю таких, озадачено сказала мама. Може, це якісь дуже далекі. Подзвоню татові, але сумніваюсь, щоб і він знав.
Дзвінок нічого не дав лишалось чекати «родичів».
Євгенія прибула, як і обіцяла, через два дні. Женя була жінкою досить імпозантною, з хитрими очима, а її Михайлик виявився не хлопчиком, а здоровенним п’ятнадцятирічним підлітком. Уже згодом Марія дізналась, що про лікування вигадка, просто Євгенії закортіло безкоштовно відпочити на морі.
А ви чого на вокзалі нас не зустріли? з порогу почала Євгенія. До речі, тато Марії теж не впізнав цю жінку.
Мама не має це робити, буркнув Антон поруч з Марією.
Євгенія зробила вигляд, що не почула, але кинула сердитий погляд на Антона.
Маріє, куди речі ставити? Де наші кімнати?
Одна кімната, стримано сказала Марія, у мене немає місця, щоб кожному по кімнаті давати.
Як так? Нам казали, що у тебе шикарний великий будинок біля моря
Не знаю, хто таке розповідав. Якщо щось не подобається можете оселитися у готелі, відрізала Марія. Не хочу зразу сварок.
Тітка миттю заусміхалася й почала загладжувати гострі кути:
Марічко, не виганяй нас. Я з дороги, засмутилась, перепрошую. Пішли в дім, дорога племіннице!
Вона попрямувала в хату, за нею Михайло, тягнучи сумки. Антон хитро подивився на матір:
Мам, дарма ти їх пустила. Ось побачиш дарма!
Два дні всього, пробувала Марія заспокоїти і сина, і себе.
На щастя, день минув спокійно. Женя з сином лягли рано спати, хоч і побурчали, що звикли жити окремо. У Марії було ще дві кімнати, але там йшов ремонт. Вона запропонувала їм диван у залі відмовились. Ну, їх справа, розвела руками Марія і теж пішла відпочивати.
Ніч минула тихо, аж поки о шостій ранку Марію не розбудив страшний галас. Вона з труднощами піднялась, бо сова за натурою й страшенно злиться, коли її будять рано. Антон знав це, завжди поводився тихо й навіть йшов гуляти, поки мама спить. У друзів у сусідніх дворах, тож хвилюватися не було про що, головне записку залишати.
Що трапилось? з відчаєм позіхнула Марія, вийшла до зали.
Та нічого, Марічко, стоїть серед зали тітка Женя та вигрібає з сумки купу речей, розкидаючи їх навколо. Купальник шукаю забула куди поклала.
Так не можна було це робити в кімнаті? Й тихіше?
Там мало місця. Та й вже не рано.
Виявилось, в саду лементував Михайло бив залізним відром. Так чекав на маму, а та не поспішала.
Скажіть синові, хай припинить так тарабанити, з доброго розуму можна зійти сусіди ж убють сказала Марія до Євгенії.
Не дуже охоче, але крикнула на сина той пішов на лавку під деревом.
Марія вже не могла спати і пішла на кухню.
Куди йдеш?
Кави попити, пробурчала Марія.
Кави! Марічко, мені велику чашку! З молоком і три ложки цукру!
Марія завмерла і знизала плечима:
Євгеніє Сергіївно не знаю, яке ваше по батькові ви в моєму домі. Вже прокомандували, розбудили зранку ще й кави вимагаєте?
Узагалі-то вже не ранок, невозмутимо відповіла Євгенія. Та й за батькові я Сергіївна. А з кавою що?
У нас самообслуговування!
Настрій зіпсувався з самого ранку. Коли Марія вже сиділа з кавою й намагалась заспокоїтись, у кухню зайшов Антон, співчутливо поплескав маму по плечу:
Казав же я тобі, мамо. Їм на обличчях написано наглі, як той трактор. Ще не пізно виставити!
Ще день, зітхнула Марія. Потерпимо
День тільки почався! А вони вже мене розбудили
Зайшла Євгенія, невдоволено насупившись.
А каву чого не зробили?
Мама не повинна цього робити! Самі варіть! став на захист Антон.
Марічко, ти свого хлопця не навчила, що коли старші говорять треба мовчати?
Не смійте мою дитину чіпати! почала закипати Марія, хоч завжди була спокійною.
Я не дитина пробурмотів Антон.
Євгенія ходила по кухні, сама собі зварила каву у напруженому мовчанні, потім повернулась до Марії з дещо примирливою посмішкою:
Маріє, не підкажеш дорогу до моря? Проведеш?
Спуститесь по стежці одразу побачите берег. Просто.
Оскільки вона перейшла на «ти», Марія теж не стала церемонитись.
А ви не підете?
Антон глянув на матір так, що стало ясно з такими компанія йому ні до чого.
Ми підемо після обіду. Вам краще раніше.
А що буде на обід?
Марія зазвичай готувала для себе і Антона, а якщо гості були чемні скидались на продукти. Великих грошей не мала, щоб годувати всіх за свої. І зараз відповіла, як зазвичай:
У нас з Антоном свій стіл, а ви можете поїсти в кафе поряд.
А не могли б ви зготувати нам? Не можу їсть у громадських закладах тітка Женя мало не благає.
Можу, але за певну ціну. В мене і свої гроші не безмежні, чесно сказала Марія.
Євгенія з презирством фиркнула:
Тоді легше в кафе там і смачніше.
Антон посміхнувся, але промовчав.
Так у постійних дрібних сварках минули ці два дні. Та на другий уже стало ясно: зїжджати тітка Женя не збиралась. Коли Марія нагадала їй про обіцянки, та лише посміхнулась:
Марічко, ну не женеш же ти нас? В нас відпустка ще тиждень. Поселимось у тебе, та й усе. Тобі що, шкода?
Марії й справді було шкода власні нерви, власний дім. За ці два дні вона і так вперше за довгий час вставала затемна, і нерви були добряче виснажені. До того ж, як люди, вони їй зовсім не подобались, особливо Євгенія. Михайло ще дітиною був, але шкоди завдавав чимало то Антону підніжку підставить, то у дворі насмітить і галасує, хоча просили поводитись тихіше. Сусіди вже почали скаржитись.
Так, мені шкода. Це мій дім, і найближчим часом мають приїхати мої друзі, тому попрошу вас завтра виїхати. Ми домовлялись на два дні вони минули.
Марія спокійно й впевнено сказала це, а Євгенія, схоже, не звикла до відмов очі закруглились і ледве не заволала:
Як ти можеш! Рідних людей виганяєш на вулицю! Куди нам іти, на вокзал? Що нам робити?
Михайло стояв поруч, слухав, червоніючи йому явно було ніяково.
Які ми родичі? Вас моя родина навіть не памятає! У вас час до ранку. Захочете щось зламати чи вкрасти викличу поліцію.
Марія вийшла з кімнати, в душі радіючи своїй перемозі. Рано-вранці Євгенія з Михайлом зібралися і поїхали. Ворчали, сердились, але діватись було нікуди. А Марія після цього пригоду пообіцяла собі будь-яких «родичів» більше не пускати. Навіть на два дні.
