А раптом це не моя донька? Потрібно зробити ДНК-тест
Ярослав зосереджено дивиться, як його дружина Христина турботливо заколисує їхню новонароджену донечку, та не може викинути з голови неприємну думку. Насправді, він починає підозрювати, що дитина не його.
Торік Ярослава відправили у відрядження до Львова, на цілий місяць. Минуло лише два тижні після його повернення, і ось Христина приносить, на її думку, чудову звістку: вони стануть батьками.
Спершу Ярослав щиро зрадів. Але декілька днів потому в гості зазирнула сестра Христини й розповіла кумедну історію: якось вона зробила ДНК-тест своєму сину, аби співмешканець не мав жодних сумнівів щодо батьківства.
Ти знаєш, Христино, давай і ми зробимо ДНК-тест. Просто для власного спокою.
Жіноча реакція не змусила чекати: почалася страшенна сварка зі жбурлянням речей на всі боки. Сусіди навіть у батареї стукати почали.
Та що тут страшного? наполягав Ярослав, якого підозри лише посилювалися. Христина точно щось приховує, раз така реакція на просту пропозицію! Я хочу бути впевненим, от і все.
Та як ти міг таке придумати? мало не кричить дружина, жбурляючи в чоловіка подушку. Я тобі хоч раз давала привід сумніватися?
Мене ж місяць вдома не було, іронічно всміхається Ярослав. Звідки мені знати, що ти тут витворяла? Зробимо тест я дізнаюся результат і більше до цієї теми не повертаюсь. Коли йдемо? В твоєї сестри, якщо що, можна адресу лабораторії дізнатися.
В наступному житті! крізь зуби ріже Христина й іде до дитячої, голосно грюкнувши дверима.
***********************************************************
Ти знаєш, бідкався Ярослав своїй мамі, нічого особливого не прошу, а вона таку бурю здійняла!
Значить, Христинка щось замовчує, впевнено каже Оксана Володимирівна, наливаючи сину філіжанку кави. Запамятай: донька в тебе не твоя, от і боїться, що правда випливе. Вона замовкає, ніби вагаючись, чи варто розповідати далі. А знаєш, коли тебе вдома не було, стався один випадок
Який? одразу насторожився Ярослав.
Не хочу лізти в твою сімю, зітхає мама, відводячи погляд, але одного разу зайшла до вас, хотіла обговорити ювілей твого батька, а Христина довго не відчиняла, хоч була вдома, пригадує Оксана Володимирівна. Коли відчинила, виглядала така розхристана й у коридорі стояли чоловічі туфлі.
І що вона тобі пояснила? обурюється Ярослав. Його вже підмиває вибігти з дому, ловити дружину на гарячому.
Сказала, нібито у неї трубу прорвало, скептично зітхає мама. Могла б придумати щось кращого.
І чому ж ти нічого мені не сказала?
Я ж навіть у квартиру так і не потрапила. Доказів немає, тому вирішила не псувати вам стосунки.
Дарма! Ярослав аж підхопився з місця, ледь не перекидаючи чашку. Дуже дарма! Що мені тепер робити?
Домагайся тесту. Спокійно каже Оксана Володимирівна, ледь помітно всміхаючись. Христина їй із самого початку не подобалася. Або сам зроби. Маєш таке право як батько.
***********************************************************
Можеш бути спокійна, Ярослав відкидає вже не потрібний конверт, який йому щойно приніс курєр. Марічка точно моя донька. Як і обіцяв, я до цього питання більше не повертатимуся.
Не зовсім зрозуміла, дратівливо відповідає Христина, підозріло дивлячись на відкритий конверт. Ти що, зробив цей клятий тест без мого дозволу?
Ну, так, цинічно всміхається Ярослав. Поки гуляв із дочкою, заскочив у лабораторію це недовго. Донька моя, тож і проблем жодних.
Проблема є, тихо промовила Христина. І прикро, що ти цього не розумієш.
Наступного ранку Ярослав, як завжди, пішов на роботу. Коли ж повернувся ввечері, його чекав неприємний сюрприз: у квартирі не було ані Христини, ані Марічки, ані їхніх речей. На журнальному столику лишилася лише записка.
«Своєю недовірою ти зруйнував усе, що між нами було. Я не хочу жити з тим, кому не довіряю, тому подаю на розлучення. Мені нічого не потрібно: ні квартири, ні аліментів просто зникни з нашого життя».
Ярослав дуже розлютився. Як вона могла так із ним вчинити! І доньку забрала! Він схопив телефон і почав гарячково телефонувати Христині.
Трубку підняв чоловічий голос. Вислухавши усі Ярославові докори й крик, коротко попросив більше не телефонувати.
Я ж знав, що вона зраджувала! Ярослава аж трусило від люті. Навіть піти не встигла, а вже в іншого чоловіка! Та й нехай!
Йому і на думку не спало, що Христина могла поїхати до батьків. А телефон підняв її брат, не захотів турбувати сестру, яка щойно заснула. Ярослав для себе все вирішив.
Розлучили їх швидко, за обопільною згодою. Маленька Марічка залишилася з матірю й більше ніколи не побачила рідного батькаМинув рік. Ярослав жив сам, квартира стала ще холоднішою, байдужою. Друзі пропонували йому нові знайомства але жодна розмова не мала сенсу для нього. Щось у його душі згасло разом із тією згідливо-обуреною запискою на столі.
Першого снігу він випадково зустрів Марічку з Христиною у дворі біля дитячого майданчика. Дівчинка, вже впевнено стоячи на ногах, розгублено підняла очі і побачила батька. На мить усе завмерло, лише заметіль переносила легкі пластівці з однієї сторони на іншу.
Ярослав ніяково наблизився, розгублено простяг руку.
Марічко… тихо сказав, немов пробуючи вимовити завчене імя вперше.
Дівчинка прислухалась до голосу, і несподівано широко усміхнулась. Вона потягнулася до нього крізь сніг, і Ярослав, всупереч сумнівам і гордості, підхопив доньку на руки. Дитячі пальчики обхопили його шию, а серце хлопнуло в груди щемким болем і теплом водночас.
Христина пильно дивилась збоку. Її очі були повні образи, втоми й несподівано для Ярослава співчуття. Вона кивнула іншим мамам, а потім, вагаючись, підійшла ближче.
Не варто, обережно мовила вона, але голос її звучав мирно. Я не забороняю тобі бачитися з донькою, якщо хочеш.
Ярослав поглянув на неї і вперше сказав щиро:
Я хочу. Я дуже хочу її бачити. І, можливо… колись попросити пробачення.
Христина зітхнула, але відвернулась і повела доньку далі. Дівчинка ще довго махала Ярославу, поки вони ховались за засніженими деревами.
З того дня Ярослав повертався до майданчика знову і знову. Він вже не шукав доказів і не ставив питань, бо зрозумів: є речі, які не вимірюються тестами. Донька була його так, як може бути тільки для того, хто нарешті навчився вірити і любити безумовно.
І десь у цій зимі, змішаній із дитячим сміхом і першим прощенням, він відчув, що втрачене життя можна знову зібрати по маленьких шматочках якщо тільки не закривати серце навіть після найгірших підозр.
