— Але ж це ти сама запропонувала взяти маму до нас. Я тебе не нав’язував, — сказав Богдан Соломії.
Після інституту Соломія влаштувалася в організацію, де працював Богдан. Він одразу помітив скромну, чемну дівчину. На правах старожила провів їй екскурсію, а після роботи чекав біля виходу на авто. Так вони почали зустрічатися, а через півроку одружилися.
Богдан нещодавно купив квартиру, і на ремонт грошей не залишилося. Допомогли батьки Соломії. Молоді з ентузіазмом взялися облаштовувати своє перше гніздечко: бігали по магазинах, вибирали шпалери, ввечері самі їх клеїли. Іноді кликали друзів — робота йшла жваво та весело. Соломія підбирала меблі й дрібнички для затишку. Закінчення ремонту відсвяткували гучно. Тепер лишалося тільки жити й радіти.
— Класно, правда? Давай з дітьми почекаємо. Ось у відпустку з’їдемо, відпочинемо, тоді й… — говорив Богдан.
Стоя́в теплий червень, у повітрі кружляв тополиний пух. Почався сезон відпусток. Молоді вечорами обговорювали, куди поїдуть, вибирали готель, купували квитки. Але біда прийшла звідки не чекали, і про відпочинок довелося забути.
Одного ранку, коли Соломія підфарбовувала вії на кухні, а Богдан стежив за кавою, що закипала, задзвонив телефон.
— Соломіє, кава готова, — сказав він і підняв трубку.
Соломія налила гарячий напій і піднесла чашку до губ.
— Що?! — скрикнув Богдан у трубку.
Її рука здригнулася, вона обпекла губи, кава розлилася по столу.
— Що сталося? — спитала вона, помітивши зміну в обличчі чоловіка.
— Мама в лікарні. Сусідка подзвонила. Я поїду, дізнаюся. Доберешся на роботу сама? Скажи, що я запізнюся.
— Так, звісно. — Соломія дивилася на кавову пляму.
— Біжи, потім прибереш. Маршрутка чекати не буде, — сказав Богдан, і вона послушно побігла.
Вона йшла до зупинки, коли повз неї пролетів Богдан, коротко сигнальнувши. Вона махнула йому вслід, облизуючи обпечені губи.
— Що з мамою? — спитала Соломія, коли через три години Богдан завітав до офісу.
— Погано. Параліч. Права половина тіла не рухається. Не говорить. Лікар сказав, шансів мало. Сама вона не зможе.
— То давай візьмемо її до нас. Що тут думати? Щодня їздити до неї після роботи? Годувати, пелюшки міняти… А так час на дорогу не витрачатимемо.
Богдан погодився. Соломії навіть здалося, що він чекав саме цієї пропозиції.
Через три тижні Галину Ярославну, матір Богдана, привезли з лікарні. Соломія з чоловіком віддали їй свою спальню.
— Може, візьмемо відпустку по черзі? Як ми її саму залишимо? — шепотіла Соломія на кухні.
— Соломіє, ти жінка, тобі легше за нею доглядати. Залишайся завтра вдома, а я на роботі домовлюся, щоб ти працювала дистанційно. Усі гроші вкинули в квартиру. СидСоломія витерла сльози, вийшла з кладовища, і тут їй на зустріч вийшов Данило, простягнувши квіти та посмішку, що здавалась першим променем сонця після довгої зливи.
