Алло Василю
Це не Василь. Це Олеся
Олеся? А ви хто?
Пані, це ви хто? Я дівчина Василя. Ви щось хотіли? Чоловіка нема, він на роботі затримується
В голові у мене закружилася темрява, я помітила червоні краплі на підлозі. Живіт так сильно тягнуло, я аж згорбилася Чула, що маля вже-от має народитись.
Мій чоловік Василь пять років як їздить на заробітки. Спершу працював водієм вантажівки у Німеччині, потім ремонти у Польщі робив. Поїхав за кордон через гроші. Ми маємо двох синів, хотіли дати дітям найкраще майбутнє. Та прекрасно розуміли, що у нас на рідній Україні не маємо шансів зробити карєру чи достойно забезпечити родину.
Знаєте, з часом Васильу і пощастило: раз на місяць надсилав нам посилки зі всякими продуктами домашні консервації, крупи, олія, шоколад для дітей. Ще кидав мені гроші на картку, аби я клала їх під відсотки у банку. За кілька років назбиралась добра сума, щоб купити старшому синові однокімнатну квартиру. Все здавалося, йде на краще.
Але останнім часом відчула, щось зі мною відбувається не так. Думала, може клімакс. Але ні, аж надто набрала лишню вагу, постійно хотілося спати, їла, як ніколи, і настрій скакав, наче вітер по полю. За всіма симптомами Інтернет писав: вагітність. Я й сама не вірила, адже мені ж 45! Та зробила тест і на паличці чітко зявилися дві червоні смужки.
Ні синам, ні невісткам нічого розповідати не хотіла. Навіщо? Щоб діти глузували та казали, що в матері на старості розум віднялося? Вирішила приховати все. Тим паче, надворі вже була зима вдягала найтепліше і найобємніше, з-під куртки живота ніхто не бачив.
Але зовсім не хотіла народжувати цю дитину. Може хтось скаже, що я не маю Бога в серці але мені вже не двадцять, а в хаті ростуть сини та малі онуки, яким хочеться приділити увагу. Це не той вік, щоб знов підгузки міняти та ночами не спати. До того ж, коштів на утримання ще однієї дитини немає. Василь хіба знов на заробітки рвонув би, а я без нього не витримаю.
Лікарі попередили, що вже пізній термін і операція може бути небезпечною. Старалась налаштувати себе на краще, думала можливо, чоловік навпаки зрадіє, якщо дізнається, що матиме ще одну дитину? Вирішила зателефонувати Василеві через Viber, та щоб він мене не бачив лише звук.
Алло, Василю
Це не Василь. Це Олеся.
Олеся? А ви хто?
Пані, це ви хто? Я дівчина Василя. Ви щось хотіли? Чоловіка нема, він на роботі затримується.
Одразу поклала слухавку, і сльози полилися градом. Оце доля: чоловік може зрадити будь-де і скільки завгодно разів Втомившись, захотіла подати на розлучення, зібрати його речі, викинути за двері й забути це імя.
Та все ж десь в душі лишалася тяга може, Василь повернеться, коли дізнається про дитину. Знала, що у лютому він приїде: у синів дні народження, йому дали відпустку. Снилося навіть, як ми троє гуляли у міському парку. Василь тримав за руку нашу донечку, я за іншу
14 лютого, у День всіх закоханих, Василь повернувся. Я вичистила хату, поставила стіл, запалила свічки, ввімкнула музику створила атмосферу.
Василю, у мене для тебе сюрприз. Я вагітна. Лікарі кажуть, буде дівчинка.
Ти хочеш, щоб я тебе убив?! закричав чоловік.
Він зблід, очі кровю налилися. Грюкнув кулаком по столу, перекинув тарілки.
Поки я роблю, як коняка й гроші заробляю ти гуляєш по чужих чоловіках?! І хочеш, щоб я цю чужу дитину на свою шию повісив?!
Василю, послухай
Відійди! Не можу тебе бачити! штовхнув мене так, що я напоролася животом на край стола та впала.
Василь схопив сумку і, гримнувши дверима, зник з хати. Я ж враз відчула запаморочення, знов побачила червоні краплі на підлозі, живіт стискало, аж сил не стало. Ледь знайшла телефон, викликала швидку. Та вже знала маля іде на світ.
Коли лікарі приїхали, я вже тримала донечку на руках. Вона лежала спокійно, не кричала, мирно спала.
Ну що, мамо, їдемо у лікарню?
Ні. Забирайте дитину, мені вона не потрібна.
Як це?
Так і є. Забирайте, я сказала! Це дитя мені сімю розвалило! Може, хтось її ще полюбить, але точно не я. Все, беріть, мені більше до нього діла немає!
Без докорів сумління віддала дитину лікареві. Мене оглянули вдома розривів не було, пологи спокійні. Коли швидка поїхала, я поприбирала в хаті, прийняла душ і пішла спати.
Жодна дитина не знає, що я віддала дівчинку. Щодня ходжу до церкви, молюся, щоб донечка виросла здоровою, знайшла свою родину. Бо чудово розумію сама я вже не здатна витримати всі труднощі материнства. Хочу тільки одного щоб Василь повернувся додому. Та він знову подався у Німеччину, спілкується лише із синами.
Кажіть, чим я не угодна але я вибрала чоловіка, а не дитину. Бог мені суддя.
