**Щоденниковий запис**
Хата Марічки стояла на околиці села, обминана засівальниками. Тепер дітвора бігла туди, де їх частували гривнею, а не сухим паляничком. А й горілка у Марічки була не з крамниці своя, домашня. Хіба що сусід Тарас, коли вже добре походив по селу і ледве тримався на ногах, зазирав до неї:
Засівайте, дідусь, на щастя, на здоровя! Налляй, Марічко! бурмотів він, вже звично.
Вона наливала йому, і сама ковтала чарку-другу щоб сон ліпше йшов. Якби ж Тарас хоч трохи думав, про що базікає, а то влупить у саме болюче
Отак, Марічко, і доживаємо Ми з моєю бабою як ті два пеньки в лісі! Нікого в нас нема і добре! А в тебе ж донька!
Та пив би ти мовчки, як той Барбос на ланцюгу! Донька в мене є! Хоч і далеко, та є! Іди вже додому, не заважай! гарчала на нього Марічка.
Тарас не поспішав іти, хоч вона вже його за плечі штовхала.
Знаю, чого ти сердишся Усі в селі знають, що віддала онука чужим. Скажи, що брешу? А? А знаєш, що баби шепочуться? Той парубок тобі сниться! Ось чого в тебе очі світяться вночі! Боїшся? Хе-хе-хе сміявся він, заглядаючи їй у вічі.
Геть! Пияко смердючий! Забудь сюди дорогу! Марічка схопила його за комір і, як кота, викинула за поріг.
Збожеволіла, бабо! Пусти! верещав Тарас.
Більше не приходи! Чуєш? Ніколи! гукала йому вслід.
А він тільки реготав Та більше не заходив ні чарки попросити, ні побалакати. Може, соромився, а може, боявся. Вона б йому простила, якби зайшов. Бо кому ж ще зайти, коли люди кажуть годиться. Та правду ж казав А правда як ніж у серце.
Снився їй хлопчина. Обличчя не розгледіти лише очі, як вогники. Стоїть на порозі, проситься засіяти та не йде далі.
***
Сонце вже піднімалося до зеніту, і Марічка зрозуміла Тарас сьогодні не прийде. Згадала минулорічну сварку, і пальці знову відчули леп його засаленої сорочки. Сіла сама за стіл, налила чарку Свято ж!
На дворі загавкав Барбос, і в сінях заскрипіли двері.
Зі святом вас! Чи можна засіяти? на порозі стояв гарний парубок.
Марічка схопилася з-за столу:
Засівайте, коли зайшли
На щастя, на здоровя сипав пшеницею незнайомець.
Вона не зводила з нього очей. Він засівав, а сам озирав хату. «Не крадь же» подумала з тривогою.
А ви щось шукаєте? Хто ви будете? спитала несміливо.
Та годі ж засівальника й без частування сміливо підійшов до столу і дістав із торби вино, ковбасу, цукерки.
Марічка, здивована, витягла з печі чугунок з картоплею і салом.
«Мабуть, від Оленки якийсь Але ж молодий»
Гість налив вина у склянки, а вона не знала, що казати.
Ви не звідси Кого шукаєте?
Шукаю Ви Марія Іванівна?
Так.
А чоловік ваш був Іван Петрович?
Був помер
А донька ваша Олена Іванівна?
Так
Тоді я ваш онук Андрій.
Світ закрутився Перед очима виринав той хлопчик із снів. Цей парубок дивився на неї так само
Марічка аж захлипнула. Та сильні руки підхопили її.
Не бійтесь Я без претензій. Просто хотів побачити Моя справжня мама померла, а перед смертю розповіла все.
Вона ридала, розказувала йому всю правду. Він слухав, дивився їй у вічі. Коли вона закінчила, Андрій підвівся, оглянув хату
Живіть з Богом Він вам і суддя.
І вийшов. Сніг курився за його машиною. Вона вибігла, не встигла ні марки розгледіти, ні запитати, де він живе.
***
Оленка росла слухняною.
Вчитимешся! сказав батько. Про заміжжя й не думай!
Та й не думала вона, хоч мама вже й нареченого вибрала військового з міста.
Він тебе до себе забере! Житимеш, як пані!
І без маминих слів Оленка його не забувала. Та він старший, рідко бував у селі. А тут Василь, студент, веселий, без клопіт.
Ти ж заручена! шепотіла мати. Та й Василь не пара.
Та коли він дізнався, що вона йому не вірить, вдарив її. Ледве дівчата врятували
Мати примчала, побачила синяки а потім і вагітність. Василь каявся, готовий був одружитися.
Ні! різанула мати. Щоб у селі не дізналися!
Батько перевів Оленку в інший інститут. Перед пологами вона «захворіла» лежала в лікарні, поки не народила хлопчика. Не взяла його на руки. Навіть не подивилася.
Що дасть мені той Василь? думала вона. А мій наречений нічого не дізнається
Вони одружилися. Жили в місті. Та одного разу чоловік увірвався в хату:
Ви не люди! Як можна дитину кинути?!
Пішов. Оленка згодом зявлялася то з одним, то з другим. Мати лаяла та й перестала їздити.
***
