Зрозуміло, він зовсім відбився від рук. Погано вчиться, додому пізно повертається
Лідія Степанівна поставила на стіл дві чашки з кавою та підсунула подрузі тарілку з печивом. За вікном моросив жовтневий дощ, а в хаті було тепло й затишно. Оксана, як завжди, виглядала бездоганно акуратна зачіска, легкий макіяж, елегантна сукня. У свої пятдесят вісім вона вміла доглядати за собою.
Людочко, дякую тобі велике, що погодилась допомогти, Оксана взяла чашку й подякувала усмішкою. Чесно кажучи, я вже не знала, до кого звернутися.
Та що ти, Оксанко, ми ж стільки років дружимо. Звичайно, допоможу, Лідія сіла навпроти й уважно подивилася на подругу. Розказуй усе по порядку. Що трапилося з твоїм Олегом?
Оксана зітхнула й потерла скроні.
Розумієш, він зовсім від рук відбився. Погано вчиться, додому пізно повертається, а вчора я знайшла у нього в кишені якісь таблетки.
Господи, Лідія притиснула руку до грудей. Наркотики?
Не знаю. Може. Я так налякалася. А він нічого не пояснює, лише грубить. Каже, що це не моя справа.
Лідія похитала головою. Вона добре знала Олега онука Оксани, сімнадцятирічного хлопця, який залишився без батьків і жив із бабусею. Раніше він був слухняним хлопчиком, але останнім часом став якимось похмурим і замкнутим.
А що пропонуєш? запитала Лідія.
Мені потрібні гроші на приватного детектива, Оксана говорила тихо, майже шепотом. Хочу дізнатися, з ким він спілкується, де пропадає. Може, потрапив у погане товариство.
Скільки потрібно?
Двадцять тисяч. Я знаю, що це багато, але обіцяю повернути через місяць. Як тільки отримаю пенсію.
Лідія не роздумуючи підвелася й пішла до шафи, де зберігала заначку. Оксана була її найкращою подругою вже більше двадцяти років. Вони познайомилися на роботі, коли ще були заміжніми, виховували дітей, будували плани на майбутнє. Потім доля розвела їх різними містами, але вони не втратили звязок. Листувалися, дзвонили, навідували одна одну.
Коли Лідія овдовіла, саме Оксана підтримувала її, допомагала пережити горе. А коли в Оксани трапилася біда загинули її син і невістка в автокатастрофі, залишивши маленького Олега, Лідія відразу приїхала й допомагала організувати похорони, оформити опікунство.
Тримай, Лідія простягнула подрузі конверт із грішми. І не думай про повернення. Якщо ще знадобиться, скажи.
Оксана взяла конверт і міцно обняла Лідію.
Ти в мене найкраща, прошепотіла вона. Не знаю, що б я без тебе робила.
Вони ще довго сиділи на кухні, пили каву й говорили про життя. Оксана розповідала, як важко виховувати онука самотужки, особливо в переходовий вік. Лідія радила, ділилася досвідом виховання власного сина.
А твій Андрій як? запитала Оксана. Давно його не бачила.
Добре живе. Сімя в нього гарна, робота стабільна. Тільки дзвонить рідко, дуже зайнятий.
Зрозуміло. У всіх діти розлетілися хто куди.
Оксана зібралася йти тільки ввечері. Лідія провела її до ліфта, вони попрощалися, і подруга зникла за зачиняючимися дверима.
У хаті стало тихо. Лідія прибрала посуд, полила квіти на підвіконні й сіла до телевізора. Але фільм не йшов у голову усе думала про Олега. Хороший був хлопець, чемний, розумний. Невже справді звязався з наркотиками?
Наступного дня Лідія пішла до поліклініки на плановий огляд. У черзі до терапевта сиділа її сусідка Ганна Іванівна.
Лідо, привіт, привіталася сусідка. Як справи? Щось давно тебе не було видно.
Та все гаразд. Подруга вчора приїжджала, у неї проблеми з онуком.
А яка подруга? Та, що на чорній іномарці їздить?
Лідія здивувалася. Оксана справді приїхала на машині, але ніколи не казала, що в неї є авто.
Може. А звідки ти знаєш?
Та я бачила, як вона від твого підїзду відїжджала. Гарна машина, дорога, мабуть.
Лідія нахмурилася. Якщо в Оксани є така машина, навіщо їй позичати гроші? Але потім подумала, що, можливо, машина не її. Може, хтось підвіз.
Через тиждень Оксана подзвонила й повідомила хороші новини.
Людочко, уявляєш, з Олегом усе гаразд! Виявилося, що таблетки були звичайні вітаміни. Він просто соромився зізнатися, що почав ходити до спортзалу й пє спортивні добавки.
Слава Богу, полегшено зітхнула Лідія. А детектив що каже?
Та ніякого детектива не було. Ми з Олегом поговорили по душі, і він усе розповів. Виявляється, закохався у дівчину з паралельного класу, тому й поводився дивно. Молодість, знаєш.
Лідія усміхнулася. Справді, підлітки народ складний. Добре, що все
