Ой, слухай, я тобі розповім одну історію… Батьки мого чоловіка, Василя, — заможні люди. Вони живуть у великому будинку в центрі Львова, мають кілька авто і постійно їздять відпочивати за кордон. А я виросла у звичайній родині з маленького містечка під Івано-Франківськом. Коли ми з Василем познайомились і вирішили одружитись, різниця в нашому походженні нічого не означала. Ми були молоді, закохані і збирались будувати життя самі. Хоча, звісно, не відмовились би від допомоги рідних, якби вони запропонували — розповідає Соломія.
Ми з Василем давно мріяли про власну квартиру. Набридло блукати по орендованим кімнаткам, де то шпалери відліпляються, то капає кран, а господарі тільки й чекають, коли виїдеш. Батьки Василя знали про наші труднощі, але наче не помічали їх. У них явно були гроші — могли б допомогти, якби захотіли. Але бажання, схоже, не було.
Мої батьки живуть далеко, на Прикарпатті. Їхні доходи скромні, і я ніколи не розраховувала на їхню підтримку. З батьками Василя ми в одному місті, але після весілля вирішили не жити з ними — хотіли бути незалежними. Ми знімали житло, працювали на знос, відмовляли собі у відпочинку, щоб збирати на своє. Батьки Василя знали про це, але воліли дистанціюватись.
Якось ми завітали до них у гості. Свекруха, як завжди, почала розпитувати, коли ж вона стане бабусею. Я наважилась натякнути:
— Подумаємо про дитину, коли у нас буде своє житло. Поки що навіть на перший внесок грошей немає.
Вона лише співчуваюче кивнула, нічого не сказавши. Її погляд був порожнім, ніби мої слова розчинились у повітрі.
Через кілька місяців я дізналась, що вагітна. Ця новина перевернула наше життя. Ми повідомили батьків Василя, що чекаємо дитину. Вони були в захваті, вітали нас, будували плани, як будуть няньчити онука. Я наважилась на відверту розмТа спитала, чи не могли б вони хоча б частково допомогти з першим внеском, адже дитині так важливо мати свій затишний дім, але свекруха різко змінилась у обличчі і сухо відповіла, що зараз у них немає вільних коштів, хоча ще вчора свікор хвалився новою дорогою покупкою — і тоді я остаточно зрозуміла, що нашій дитині такі бабуся і дідусь не потрібні.
