Батько пішов, дізнавшись про мамину пригоду з колегою. У домі розгорівся жахливий скандал.
Що ти хочеш? Я завжди сама! Ти цілими днями на роботі. Я жінка, мені потрібна увага!
А що скажеш, якщо твого уважного Романа я посаджу за ґрати? Підкину йому щось і закрию, га? холодно спитав батько. Він був офіцером поліції.
Не посмієш! Не посмієш! Ти все зруйнував!
Мати сіла на диван і розридалася. Батько зібрав свої речі й пішов до дверей. Я стояв на порозі, готовий кинутися на підлогу, щоб не пустити його. Яка дурість! Завжди ми були щасливою родиною. Мама й тато ніколи не сварилися, сміялися разом. Так, тато багато працював, повертався втомленим, але коли ми були разом, усе було добре. Як мамі могло це зруйнувати? Чи пробачить він її?
Олеже, не йди, благала мати, закриваючи обличчя руками. Пробач мені! Не йди! Вітьку, чого ти стоїш і слухаєш?
Але я не рухався. У дванадцять років я вірив, що зможу зупинити кінець нашої родини.
Вітьку, дай пройти, сказав батько суворо. Так він говорив лише на службі. Ніколи вдома.
Не йди! прошепотів я.
Пропусти!
Той самий холодний голос.
Тату а я?
Він відштовхнув мене, ніби стілець, і вийшов. Здавалося, він поспішав, щоб не вчинити щось страшне. Він мав при собі службовий пістолет. Очі його палали від люті, і тепер я розумію він зробив правильно, що пішов. Того дня він став для мене людиною, яка відштовхнула мене, як непотріб. А мати тією, хто створив цей кошмар.
Роман, звісно, виявився нікчемою й кинув матір одразу після батька. Вона залишилася сама. Чоловік пішов, коханець втік, син звинувачує її. А я
Я почав блукати вночі, потрапив у погану компанію. Спочатку дрібні крадіжки, потім сміливіше. Нас спіймали, коли ми відбирали гроші в хлопця не всі, він мав охоронця. Нас затримали. Батько, який уже був начальником відділу кримінальної поліції, прийшов до відділку. Наше прізвище Коваленко було не таке поширене, і хтось його впізнав.
Виходь, коротко сказав він.
Іди до біса! прошипів я.
Він витягнув мене з камери.
А Юрко? закричав я, вириваючись.
Він завів мене до кімнати допитів і вдарив двічі. Обличчя в крові, сльози, ненависть.
Скільки тобі років?
Що?
Скільки? Пятнадцять?
Мені це здалося безглуздим.
Вітаю! Не знаєш, скільки років твоєму синові!
Бо ти не мій! заревів він. Я взяв Галю вагітною. Думав, буде гарною дружиною. Але вона лишилася і він сказав грубе слово.
Хто тоді мій батько? запитав я, приголомшений.
Він дав мені серветку й воду.
Вибач, що вдарив. Ти мене розчарував. Думаєш, у мене немає своїх проблем?
Тоді йди і вирішуй їх, пробурмотів я.
Вітьку на папері ти мій. Я сплачую аліменти. Але якщо продовжуватимеш так я відрікнуся. Посадиш мені байдуже.
А зараз?
Що зараз?
Зараз мене посадять?
Він заперечно похитав головою.
А Юрко?
Слухай, у Юрка є батько. Вони багаті, викрутяться. Думай про своє життя. Що, тюрьма приваблює? Думаєш, там рай? Це пекло! Особливо для малолітніх пекло в кубі.
Я не хотів у вязницю. Але життя було сповнене болю кожен погляд на матір. Тому я розважався, як міг. Я сказав це Олегу.
Отже, вибір за тобою. Або починаєш жити нормально вчишся, будуєш майбутнє. Або йдеш шляхом зла, який зазвичай лихо закінчується. Не хочеш у тюрму? Змінюйся. Ти вільний.
Я пішов до виходу. Його голос зупинив мене:
І не звинувачуй матір. У розлученні завжди винні обидва. Те, що я сказав про неї було через злість. Забудь.
Олеже тату, ви ж кохалися! Може, помиритеся? спитав я без надії.
Забудь і це, сину.
Хлопці з банди не хотіли мене відпускати. Були бійки, синці. Але я вирвався. Юрко отримав умовний термін завдяки батькові й повернувся до своїх справ. А я зробив вибір.
Я пробачив матір. Намагався з усіх сил. Хотів дізнатися, хто мій справжній батько, але не питав. Не було часу на розслідування у школі стільки заборгованостей, що все пішло на їх погашення.
Я закінчив поліцейську академію, і тепер, стоячи в кабінеті батька, відчуваючи його гордий погляд, я зрозумів: життя знову повернуло нас разом.
**Життя дає шанс тим, хто не боїться змінюватися.**
