Тато покинув сімю заради іншої жінки, коли його доньці, Оленці, було лише чотири роки. Це сталося одразу після Нового року; на порозі він прошептав «пробач» і вийшов за двері. Мама сприйняла це спокійно, наче чекала такого повороту. У їхньому роду жодна жінка не знала щасливих і довгих шлюбів. Але через кілька тижнів вона вночі прийняла всі ліки з аптечки діазепам і парацетамол і заснула назавжди.
Ранком Оленка довго намагалась розбудити маму, кричала, трясла її. Потім зїла що знайшла у холодильнику і знову прилігла до неї, обіймаючи. Втомлена, заснула.
Січневі дні короткі, і вже смеркало, коли дівчинка прокинулась. Її розбудив холод вона натягнула ковдру, притулилась до мами, але від цього стало ще холодніше. Тоді Оленка зрозуміла: цей лютіючий мороз іде від мами. Гарячі сльози обпалили їй щоки.
Раптом двері відчинилися. Оленка метнулась у передпокій то була тітка Іринка, молодша сестра мами.
Оленко, ти тут? Де мама? Я весь день дзвоню, чому вона не бере? Мене тривожить!
Дівчинка вчепилася в її пальто і потягнула до кімнати. Показувала пальцем, ридала, але жодного звуку не вимовляла лише беззвучно розкривала рота.
Іринка не мала дітей, тому чоловік пішов від неї пять років тому. Вона любила племінницю як рідну, ставилась до неї, як до власної дитини. Тож коли трапилось лихо, Іринка оформила опікунство і забрала Оленку до себе. Три роки вона оточувала дівчинку турботою, але жодні лікування не повернули їй голосу.
Тієї зими справжній мороз прийшов на Андрія, і випав густий, хрусткий сніг. Оленка з подружками цілий день каталась на санчатах у парку Шевченка, ліпила сніговиків, кувыркалась і малювала «сніжних янголят».
Годі, додому! У тебе вся одежа в снігу, а рукавички як льодяники. Ходімо. Зайдемо в магазин за молоком і макаронами, поспішала Іринка.
Біля входу в магазин сидів рудий кіт. Виглядав гордовито, ніби все знав, лише переступав лапами від холоду. Оленка підійшла, присіла поруч і дала знак тітці, щоб та йшла сама.
Гаразд, я швидко, але не відходь звідси!
Дівчинка гладила кота, а він вигнув спину від задоволення і замурчав. Раптом вона обійняла його, притиснула обличчям до його шерсті і заплакала. Кіт почав знімати сльози язиком, потім чхнув і знову ліз облизуватись.
Фу, що ти робиш? Він же бродячий, брудна тварина!
Іринка взяла Оленку за руку і потягнула до машини. Дівчинка виривалась, але тітка посадила її на заднє сидіння і сіла за кермо.
Кіт підійшов до авто, дивився на Оленку і нявчав.
Він тепер мій а ми його залишаємо, шепотіла дівчинка, сльози котились по шибці.
Ти щойно сказала щось? Повтори! голос Іринки тремтів.
Ми не можемо його покинути! Без мене він загине! вигукнула Оленка прямо їй у вічі.
Тітка вистрибнула з авто, підхопила кота і сіла поряд. Переляканий рудий вчепився кігтями в її куртку, але, побачивши дівчинку, переліг до неї на коліна і завмер.
Якщо хочеш кота, треба було просто сказати! Давно б тобі знайшла, усміхнулась Іринка, щаслива.
