Другого чоловіка Анна зустріла у волонтерському таборі біля Херсона, де оберігали гнізда рідкісних птахів від браконьєрів. Вона приїхала туди з десятирічним сином Артемком.
Анатолій був серцем і двигуном цього проєкту справжній фанат біології з очима, що горять від захоплення. Він організовував незвичні тури разом зі своїм товаришем дитинства, це було для нього і віддушиною, і додатковим прибутком.
Вже за три дні Анна послизнулася на мокрому камінні й потягнула ногу. Анатолій виявився не лише ентузіастом, а й досвідченим лікарем наклав тугу повязку, доніс її до намету і всі наступні дні дбав про неї, як про дитину.
Поки Артемко захоплено допомагав науковцям, дорослі зрозуміли, що між ними виникла особлива симпатія. Вони поводилися стримано обидва пережили складний досвід і не поспішали віддаватися романтичній ейфорії.
Після табору Анна з головою занурилася у роботу: робила все, щоби стерти з памяті згадку про короткий роман. Анатолій теж думав, що все було не більше ніж туристичною інтрижкою, але вже через два тижні намагався знайти її адресу…
За пів року вони почали жити разом, а через рік одружилися.
Анатолій із захопленням взявся за роль батька він давно мріяв про дітей, але робота й захоплення не лишали йому часу. Артемко, який зростав із мамою та бабусею, досить швидко став називати Анатолія татом. Вони купили простору квартиру з видом на парк у Києві та почали планувати спільну дитину. Анна завжди мріяла про доньку, і цього разу її бажання співпало з бажанням чоловіка. Вони навіть імя придумали Соломія. Здавалося, життя ідеальне.
Все змінилося з народженням близнят разом із Соломією народився й син, якого назвали Михайлик. Анна занурилася в вихор пелюшок, каш і безсонних ночей. Як могла, їй допомагала мама. Анатолій, щоб забезпечити сімю, став працювати у фармацевтичній компанії. Його робота вимагала тривалих відряджень і звітів. Дуже скоро він зрозумів, що не бажає повертатися додому, де постійно плачуть малюки, а втомлена дружина не здатна підтримати цікавий діалог.
Він вважав, що годувальник має право на особистий простір і якісний відпочинок. Анна ж була впевнена діти це спільна відповідальність, і чоловік має брати участь у щоденних батьківських турботах. Вони все частіше сперечалися й віддалялися одне від одного, майже кожна розмова закінчувалася суперечкою про сімейні ролі.
Порятунком став дитячий садок. Близнюкам ще не було й трьох років, коли Анна змогла повернутися до роботи дизайнеркою. Артемко став справжнім помічником. Напруга у сімї трохи спала. Але ненадовго.
Через два роки Анатолій закохався. Його новою обраницею стала колега така ж захоплена роботою, вільна й чарівна, як він сам колись був. Після зради Анатолій, совісний до кісток, одразу розповів усе Анні й запропонував розлучитися.
Я завжди допомагатиму тобі й дітям, обіцяю питання з житлом думаю вирішити за рік. Але зараз прошу: забери дітей і переїдь до мами. Я сам подам на розлучення.
А нічого, що цю квартиру ми купували разом, саме для великої родини? спокійно запитала Анна.
Не ускладнюй! Я пропоную цивілізований вихід! роздратовано вигукнув він.
Мені потрібен час подумати, Анна відповіла холодно.
Тиждень вона робила вибір, і зрештою оголосила:
Ти закохався в іншу, таке трапляється. Але діти не тільки мої вони й твої теж. І назавжди залишаються нашими, правда ж? Квартиру ділити не буду, хоча маю на це право можеш жити тут із новою дружиною. Розподілимо батьківські обовязки: я забираю Артемка і Соломію. А Михайлик залишається із тобою.
Анатолій був приголомшений.
Ти серйозно? Я не впораюсь сам із малюком! Я працюю! Дитині потрібна мама!
Справді? Анна здивовано подивилась на нього. Ти ж так хотів свою сімю, своїх дітей. Ось твоя мрія! Я теж працюю. Чому я маю залишитися з трьома дітьми на руках, а тобі лише відпочинок? Ні, дорогий, не погоджуюся. Хоч одного візьми на себе. Це чесно.
Почався скандал.
Анатолій у розпачі грюкнув дверима і побіг розповідати історію друзям, рідним, колегам. Люди були в шоці. Вони дзвонили Анні, переконували, дорікали, називали її рішення нелюдським. Рідна мама сказала, що ніколи не пробачить. Але Анна стояла на своєму: «Чим татко гірший за маму? Він же любить дітей! Михайлик давно не немовля, дуже самостійний хлопчик».
Загнаний у кут, Анатолій зрештою погодився. Його мама відмовилася сидіти з онуком здоров’я не дозволяло. Нова кохана, побачивши будні самотнього батька, зникла через три тижні: чужі діти не входили до її планів.
***
Минуло три місяці.
Одного вечора Анна прийшла забрати Артемка, який гостював у тата. Двері відчинив Анатолій. В квартирі було чисто, пахло кашею, Михайлик грав із конструктором на килимі.
Анатолій виглядав втомленим, але спокійним.
Заходь, тихо сказав він.
Артемко побіг збирати речі, а батьки лишилися на кухні.
Знаєш, мовчки почав Анатолій, перші тижні я шалено злився на тебе. Думав, це найжорстокіша помста. А потім… просто почав пізнавати Михайлика. Він обожнює помідори і апельсини. Боїться пилососа. Любить конструктори і смішно хропить уві сні. Засинає, коли йому чешу спинку.
Він підняв на Анну очі:
Я став йому татом. По-справжньому. Не лише на вихідні щоденно.
Анна мовчки слухала.
Не буду просити вибачення за ту історію. Але я вдячний тобі за це, Толик кивнув на сина. За нас з ним.
Я знала, нарешті відповіла Анна.
Що знала? Що я впораюсь?
Це само собою. Але головне я була впевнена, що ти його полюбиш. По-справжньому. Інакше не буває. Ми з тобою завжди були максималісти, Толик. І в любові, і в роботі, і в батьківстві.
То це була помста?
Анна усміхнулася і, виходячи з кухні, сказала:
Ні. Це був єдиний шанс знову побачити в тобі того чоловіка, за якого я колись вийшла заміж. І, здається, мені вдалося.
Вона пішла, залишивши його у тихій квартирі з їхнім сином. І вперше за довгий час вони обоє усвідомили: хоч шлюб зруйновано, сімя якимось дивним і болючим чином залишилася.
