14 лютого
Сьогодні знову весь день думаю про стосунки з родиною мого чоловіка. Мені здається, що моїм свекрам дуже важко примиритися з тим, що їхній син вже давно не одружений зі своєю першою дружиною. Минуло вже понад чотири роки від їхнього розлучення. Та навіть зараз свекруха вперто намагається повернути все “як було”. Ми з Андрієм одружилися три роки тому й за цей час жили щасливо, але його мама досі мріє, що він помириться з колишньою.
Свекруха часто повторює: «Ти ж розумієш, у них є спільний син! Потрібно зробити все, щоб Антон повернувся в сімю». Для неї Андрієве рішення розлучитися було поспішним та необачним. Вона впевнена, що він повинен зробити усе можливе, щоб повернути стосунки з тією родиною, бо там росте його дитина.
Я познайомилась з Андрієм уже після його розлучення. Він тоді пережив тяжкі часи, але виглядав цілком спокійно. З його слів, розлучилися вони за згодою. А його колишня, Надійка, вже одружилась вдруге й виглядала щасливою. Вочевидь, у неї зявився новий коханий ще до остаточного розриву.
Часом думаю: а раптом ми з Андрієм помилилися, коли зв’язали наші життя? Моя мама тоді наполягала, щоб ми одружилися. Надійка завагітніла від Андрія, а він, як мені зізнався, і не був у неї закоханий. Каже, що просто зустрічався й все. Якщо б не дитина, то й не зробив би такого кроку. Ось так мені одного разу пояснив це чоловік.
Але мені колишня Андрія одразу не стала на заваді. Я хотіла придивитись до нього уважніше, оцінити ситуацію. Швидко зрозуміла, що він абсолютно спокійний щодо минулої сімї й до колишньої взагалі байдуже ставиться. Надійка теж не цікавиться ним. Вона ще раз вийшла заміж, вони спілкуються виключно з питань, що стосуються сина.
Тільки свекруха не змогла змиритися з новим станом речей. Свекор також. Вони навіть зараз плетуть інтриги, щоб зібрати стару сімю разом. І нашу з Андрієм сімю вони сприйняли дуже погано.
Ви ще молоді, в тебе все попереду. Навіщо ж лізти в чужу родину? запитувала мене, коли ми залишались удвох.
Я лиш відповідала: якби Андрій був одружений, я б не втручалася, а зараз він вільний. Свекруха мала ще щось сказати, але тоді зайшов Андрій, і вона замовкла. Тоді я зрозуміла, що стосунків з нею не матиму. І, якщо чесно, особливо не засмутилася.
Ми зіграли весілля, почали жити разом. Я майже не спілкувалася зі свекрухою, лише інколи на сімейних святах. У такі моменти приходилося слухати її нескінченні жалі щодо справжньої родини Андрія. Чоловік намагався її заспокоїти, але це не допомагало далі все повторювалось.
Ми не поспішали з дітьми. Я не бачила себе у ролі мами, а в Андрія вже був син. Свекруха від цього була у захваті принаймні це її заспокоювало.
Коли Андрій розлучився, свекруха одразу почала жити спробами повернути Надійку до родини. Запрошувала її із сином на всі великі свята, зітхала за тим, як їм було добре разом. Не втомлювалась її вихваляти.
Сама Надійка поводилася дуже спокійно зовсім байдужа до ситуації. Якщо й приходила, то виключно для галочки. Атмосфера була напружена, навіть сторонні це відчували.
Свекруха намагалася викликати в Андрія ревнощі до колишньої. В мені до чоловіка. Вона дзвонила мені, питала, чи знаю, де Андрій. Якщо я не знала одразу вигадувала, що він з Надійкою. Або придумувала ще якусь причину відправити його до них. Чого тільки не вигадувала
Я не маю ревнощів взагалі, але це дратує до нестями. Якщо глянути з боку на Андрія з колишньою, очевидно, між ними нічого немає й не буде. Але спільна дитина робить стосунки складнішими. Андрій стабільно сплачує аліменти (звичайно, в гривнях!), іноді телефонує синові, приводить його до нас в гості. Надійка не ставить перепон, не вимагає зайвого взагалі, виглядає як нормальна жінка. Всі співіснують, як дорослі люди: не склалось ну і що, кожен живе своїм життям і поважає чужий простір.
Та моя свекруха цього не розуміє. Усюди шукає змову. Коли ж припинить? Коли стане мудрішою? Андрій сподівається, що заспокоїться, як тільки я народжу їй онука. Але чомусь я не вірюА я я вже давно не чекаю на зміни від свекрухи. У якийсь момент зрозуміла: спокій мого дому у моїх руках. Я стала оберігати наші з Андрієм вечори, спільні обіди, поїздки, навіть тишу в неділю вранці, коли пахне кавою і свіжим хлібом. Саме тут, у цих буденних миттєвостях, я відчуваю справжнє щастя, незалежно від того, чи підтримує це хтось ще.
Не знаю, народжу чи ні, чи зможе це щось змінити для свекрухи. Але я навчилася цінувати те, що у нас є зараз. Іноді, коли Андрій цілує мене у скроню й каже: Дякую, що прийшла у моє життя, я ловлю себе на думці, що все вже стало на свої місця. Наша сімя це ми з Андрієм, наші вибори й кордони, які ніхто не має права порушувати.
Я більше не дозволю чужим очікуванням відбирати мій спокій. Навіть якщо хтось усе життя мріє про минуле моє майбутнє будується тут і зараз, поруч із чоловіком, якого люблю. А для мене цього достатньо.
