Родители Михайла обрали йому наречену за статусом. А я — лишилася ворогом лише тому, що виросла не в тій родині.
Моя історія почалася ще в далекому дитинстві. Михайло — єдиний син у родині професора й лікаря. Його мати — шановна педіатр, батько — викладач кафедри філософії. Все його дитинство було розписане за хвилини: гуртки, секції, книги, репетитори, олімпіади. Він виправдовував усі очікування — був розумним, вихованим і завжди відмінником. Але одна річ не вкладалася в чіткі рамки їхнього світу — його дружба зі мною.
Мене звали Олеся. Я народилася у звичайній, якщо не сказати — неблагополучній родині. Мати не працювала, а батько трудився на заводі й пив, доки не зник із нашого життя назавжди. Попри це, Михайло завжди був поряд. Він робив зо мною уроки, захищав від дражнілів у дворі, ділився бутербродами в школі й слухав мої дитячі страхи. Ми були нерозлучні, доки доля нас не розвела.
Коли мені виповнилося п’ятнадцять, померла мати. Я потрапила до дитбудинку, і наш зв’язок обірвався. Пізніше я дізналася, що Михайло намагався мене знайти, але батьки переконали його, що я сама відмовилася від спілкування. Він перестав писати, і я довго думала, що просто стала йому нецікавою.
Ми знову побачилися випадково — на випускних іспитах. Я ледве впізнала впевненого, підтягнутого юнака того хлопчиська, з яким колись бігала подвір’ям. А він одразу зрозумів, хто перед ним. Так, з посмішкою й тремтінням у голосі, ми знову почали спілкуватися. Дружба повернулася, але вже з іншим відтінком.
Михайло запропонував вступати до одного університету. Ми вступили. Вчилися разом, часто засиджувалися в бібліотеці до пізньої ночі, гуляли під дощем, і одного разу, під осіннім листям, він узяв мою руку й зізнався у коханні. Я заплакала — від щастя.
Через півроку я розповіла йому, що увесь цей час писала листи з інтернату. Він був приголомшений. Виявилося, його батьки просто не передавали їх. Він розлютився. Його мати запевняла, що вони хотіли якнайкраще — відгородити його від «брудного минулого». А для нього ці листи стали доказом зради, але не моєї — їхньої.
Коли він оголосив, що хоче одружитися зі мною після інституту, у їхньому домі розгорівся скандал. Батьки вже підшукали йому «доречну» дівчину — доньку декана, розумну, із заможної родини. А я… я залишалася тією самою дівчинкою «з нізвідки». Але Михайло пішов проти волі родини. Ми почали жити разом у орендованій квартирі. Я дізналася, що вагітна, й радісно розповіла йому. Він обійняв мене й сказав: «Це буде найщасливіша дитина на світі».
А через кілька днів до нас прийшла його мати. Без привітання, без слів. Лише мовчки поклала на стіл конверт із грішми й прошепотіла:
— Зникни з його життя. Раз і назавжди.
Я мовчала. Він не знав про цей візит. Я не хотіла руйнувати наше кохання. Але коли нарА коли нашому синові виповнилося три роки, я випадково побачила Михайла на вулиці — він стояв і дивився на нас здалеку, а потім повернувся і пішов, так і не наважившись підійти.
