Доброго ранку, проворкнула Світлана, заходячи до кабінету та плюхаючись на своє робоче місце. Компютер завірчав, немов скаржачись на ранній підйом.
Доброго ранку, відповіли їй Олена й Марія, переглянулись і здивовано знизили плечима.
Зазвичай балакуча та миролюбна Світлана сиділа мовчки, насупившись, немов ті важкі хмари за вікном, з яких крапав осінній дощик. В кабінеті стояла тиша, але незабаром Олена, яка не могла довго мовчати, запропонувала:
Дівчата, може, кави? Зараз приготую. Вона встала й пройшла за ширму, де стояв невеличкий столик з кавомашиною, чашками, вазочкою цукерок та іншими дрібницями.
Давай, підтримала Марія. Світлана мовчала.
У кабінеті їх було троє. Світлана заміжня, мала сина, їй тридцять. Олена теж у шлюбі, двоє дітей, тридцять шість. А Марія ще не виходила заміж, але жила з хлопцем, їй двадцять сім.
Найжвавіша з них Олена. Чи то через вік, чи то вже така вона була від природи, але всі ініціативи йшли від неї, а інші лише підхоплювали.
Олена вийшла з-за ширми з підносом, на якому стояли три чашки кави. Підійшла до Світлани, та мовчки взяла свою, подякувала ківком. Марія ж промовила:
Дякую, Оленко, ти у нас головна по господарству
Обидве засміялися, а Світлана ледве посміхнулася. Першою не витримала Олена.
Світлано, що трапилось? Годі мовчати, а то я вже себе некомфортно почуваю раптом ми чимось провинилися.
Та ні, Оленко, за що? Просто вдома напруга, відповіла вона.
З Іваном посварились? здивувалась Марія. Колеги знали, що в них з чоловіком гармонія, і сварок майже не буває. Принаймні Світлана ніколи не скаржилася.
Швидше, не з чоловіком, а з ріднею.
Ааа, знову твоя Оксана допекла? Олена махнула рукою. Та скільки можна, не звертай уваги.
А як не звертати, коли живемо в одному дворі? Через неї що, з хати виходити? У нас свій гарний дім. Іван мій не дуже звертає увагу, і його брат Андрій теж спокійний, але Оксана це щось Мені вже накипіло. Вчора вилила їй усе, тепер не знаю, як житимуть поряд.
Коли Світлана вийшла заміж за Івана, його батько добудував двір поряд із своїм домом. Після весілля молодята одразу заселились туди, бо в батьківській хаті жив старший брат Андрій із дружиною Оксаною та сином. Обидва будинки були затишні, міцні. Батько працював прорабом у будівельній конторі, тому матеріали йому обходились дешевше.
Але минув лише тиждень після весілля молодшого сина, як сталося лихо. У аварії загинули батьки Івана та Андрія. Відтоді жили брати зі своїми сімями поруч, в одному подвірї.
Спершу все було добре. Майже одночасно Світлана й Оксана народили дітей: Світлана сина, Оксана доньку. Усе йшло паралельно.
Ванечку, як же добре, що ми живемо поруч із твоїм братом, тішилась Світлана.
Нормально, відповів стриманіший чоловік.
Коли діти підросли, жінки вийшли на роботу, діти ходили до садочка. Так і жили. Але з часом Світлана зрозуміла: вони з Оксаною різні. Ну, це логічно, усі люди різні, кожен із своїм характером і звичками.
Світлана з чоловіком нікА Світлана вирішила, що відтепер буде жити так, як хоче вона, а не так, як навязує Оксана, і вперше за довгі роки відчула справжній спокій.
