Колись давно…
Остап сидів у темній кімнаті, прислухаючись до нічних звуків. Під вікном зупинився автомобіль, м’яко ляснули двері, короткий цокіт підборів затих за дверима парадного. Нарешті, повільно й обережно повернувся ключ у замку…
Він намагався не дихати, щоб вловити найменші відтінки шепоту. Чути було шелест одягу, ледве помітні крадькома кроки. «Боїться розбудити, капці не взула», — усміхнувся про себе Остап.
Двері тихо відчинилися. Соломія навшпиньки увійшла до спальні. З вулиці в кімнату проникало достатньо світла, щоб побачити — ліжко не розбиране, ніхто на ньому не лежить. Соломія завмерла на мить, відчувши його напружений погляд, обернулася.
— Ти налякав мене. Чому не спиш? — різко запитала вона.
— Тебе чекав. — Остап підвівся, підійшов до дверей і клацнув вимикачем. Від яскравого світла Соломія заплющила очі.
— Де ти була? — Остап оглядав бліде обличчя дружини зі зтертим макіяжем.
— Вибач, забула попередити… — Соломія дивилася під ноги.
— Тільки не кажи, що в подруги. Скажи правду, так нам обом легше буде. Ти давно мені зраджуєш?
Вона здригнулася, ніби збиралася втекти. Потім ледве похитала головою.
— Два місяці, — вимовила вона, на мить піднявши на чоловіка очі. — Хотіла сказати, але… Вибач. Я зараз піду. — Вона швидко вийшла зі спальні.
Остап почув, як вона щось пересуває в передпокої.
Соломія повернулася з валізою, поклала її на ліжко, відчинила шафу й почала виймати свої речі. Вішалки дзвеніли, билися одна об одну, падаючи разом із сукнями та блузками на ліжко.
— Може, займешся цим завтра, коли мене не буде вдома? — Остап підійшов до ліжка, узяв подушку й вийшов із спальні.
Не роздягаючись, ліг на диван у іншій кімнаті, накрився пледом. Спати не хотілося. Хотілося рознести все навколо, вдарити Соломію, стерти з її обличчя сліди чужих поцілунків. Він зробив кілька глибоких вдихів, намагаючись заспокоїтися.
***
Вони з друзями вирішили відсвяткувати кінець сесії на березі річки. Роздяглися й одразу побігли у воду. Потім Тарас із Миколою пішли по пиво, а Остап залишився стерегти речі.
Він сидів на своїх джинсах і дивився, як біля берега плескаються дітлахи. З води вийшла гарна дівчина й пішла прямо до нього. Вона взяла рушник із сусіднього ковдрика й почала витирати вологе волосся. Остап не міг відвести очей від загорілої шкіри, на якій блищали краплини води. Станке тіло було зовсім поруч. Йому захотілося доторкнутися до прохолодної шкіри.
Дівчина відчула його погляд і різко обернулася. Остап не встиг відвести очі. Напевно, він виглядав як винуватий хлопчина, бо дівчина усміхнулася. Коли Тарас із Миколою повернулися, вони вже познайомилися й весело базікали.
Побачивши хлопців, Соломія зібралася додому. Вона натягнула через голову сарафан. На мить її голова зникла під подолом. Тарас перехопив погляд Остапа й зрозуміло посміхнувся, а Микола підняв угору великий палець.
За мить подол сповз униз, Соломія підтягнула сукню, зібрала речі, усміхнулася хлопцям і пішла.
— Прокинься, — сказав Тарас і ляснув Остапа по спині.
— Соломіє, постривай! — стрепенувся Остап і почав натягати джинси.
Не попрощавшись із друзями, він кинувся її наздоганяти.
Додому він прийшов пізно.
— Де ти був? Чому не відповідав на дзвінки? Ми з батьком мало з розуму не зійшли… — накинулася на нього мати.
— Вибачте, забув увімкнути телефон після іспиту. Я одружуюсь, — випалив Остап.
— Що? — перепитала мати.
— Він одружується. А що, саме час. Третій курс, двадцять років. До кінця інституту подарує нам онука, — спокійно сказав батько.
— Ні, не так. Я хотів сказати, що зустрів дівчину своєї мрії й точно на ній одружусь, — поспішно поправився Остап.
— То ти тільки що з нею познайомився? — обурено запитала мати. — Василю, ти чуєш? — Вона розгублено дивилася то на сина, то на чоловіка.
— Марічко, заспокойся. Він просто закохався. А закохані багато про що мріють. Він живий, здоровий і щасливий. Усе, всім спати, завтра поговоримо, — батько повів матір у спальню.
— Дякую, — крикнув услід батькові Остап.
Через два тижні він привів Соломію додому. Мати дізналася, що вона живе в гуртожитку, і винесла вирок: їй потрібна квартира й прописка в Києві, і тут любові немає. Звісно, вона сказала це, коли Остап повернувся, провівши Соломію.
— Вона тобі не сподобалась? — засмутився Остап.
— Головне, що вона подобається тобі, — знову підтримав його батько.
Весілля відзначили після Нового року. Батько подарувавОстап усміхнувся, відчуваючи, як важливість минулого розчинилася у теплі цієї нової, справжньої любові.
