Без дому, без надії: відчайдушні пошуки притулку.
Наталя не мала куди йти. Буквально, нікуди «Можна переночувати кілька днів на вокзалі. А далі що?» Раптом у неї спала рятівна думка: «Хатинка у селі! Як я могла забути? Хоча назвати це хаткою це вже перебір. Це скоріше розвалюха. Та все ж краще, ніж на вокзалі», роздумувала Наталя.
Сівши на приміську електричку, вона притулилася до холодного вікна й заплющила очі. Хвиля важких спогадів про останні події накрила її. Два роки тому вона втратила батьків, залишившись сама, без підтримки. Навчання в університеті довелося кинути не було грошей, тож пішла працювати на ринок.
Здавалося, що доля нарешті посміхнулася їй, коли вона зустріла свого коханого. Тарас виявився доброю й поряднною людиною. Через два місяці вони скромно одружилися.
Життя налагоджувалося Та доля готувала Наталі нове випробування. Тарас запропонував продати батьківську квартиру в центрі Києва, щоб відкрити власну справу.
Він так гарно розписав перспективи, що Наталя не мала жодних сумнівів: вона була впевнена, що чоловік все робить правильно, і незабаром вони забудуть про фінансові труднощі. «Коли стабілізуємося, можна буде подумати про дитину. Я так хочу стати мамою!» мріяла наївна дівчина.
Але справа Тараса не пішла. Постійні сварки через витрачені гроші швидко зруйнували їхні стосунки. Незабаром він привів до дому іншу жінку й вказав Наталі на двері.
Спочатку вона хотіла йти до поліції, але зрозуміла: нічого довести не зможе. Адже це вона сама продала квартиру й віддала гроші Тарасу
***
Вийшовши на станції, Наталя пішки пішла уздовж пустого перону. Була рання весна, у селі ще не почався сезон. За три роки ділянка заросла буряном і була в жалюгідному стані. «Нічого, приберу, і все буде як раніше», думала вона, хоча знала, що ніколи вже не буде «як раніше».
Ключ під ґанком вона знайшла легко, але деревяні двері перекосило, й вони не піддавалися. Дівчина намагалася їх відчинити, але марно. Зрозумівши, що сама не впорається, вона сіла на сходинки й заплакала.
Раптом вона помітила дим і почула шум на сусідній ділянці. Радіючи, що хоч хтось є поруч, Наталя побігла туди.
Тіто Людо! Ви вдома? гук
