Безладна скриня, купи невипраної білизни, кислий борщ у холодильнику ось такий вигляд мала наша оселя. Я зважився обережно поговорити про це з дружиною, але несподівано почув ще й звинувачення на свою адресу.
Я закохався в Катерину з першого погляду, щойно побачив її на весняному ярмарку в Полтаві. Такої краси і чарівності я ще не бачив. Я вважав себе неймовірно щасливим, що саме мені судилося зустріти таку розумну, гарну та охайну дівчину. Недовго думаючи, я запропонував їй стати моєю дружиною.
Ми вирішили жити разом, і Катерина з самого початку чесно зізналася: домашня робота їй не до душі. Вона хотіла зосередитися на роботі й поділяти обов’язки порівну. Мене це влаштовувало на той час я вважав це справедливим і розумним рішенням. Я навіть не уявляв, до чого це призведе в майбутньому.
Так ми й домовилися: кожен має свою частину справ по господарству. Катерина запевнила, що зможе поєднувати роботу і домашні клопоти. Я повірив їй і не наполягав на своєму.
Минуло пів року. Я помітив, що життя пішло зовсім не так, як ми обіцяли собі на початку. Робота у Катерини не складалася: вона працювала на пів ставки у якійсь маловідомій фірмі, отримувала непевну зарплату гривнями і витрачала все лише на свої забаганки. Я ж, навпаки, з ранку і до пізнього вечора працював, стараючись для сім’ї. Катерина ж, коли зручно, згадувала про «рівний поділ обовязків», а свої частини нерідко ігнорувала.
Спочатку вона все робила справно, але невдовзі ентузіазм згас. В хаті зявився безлад, усюди купи зімятої білизни. Катерина ж почала звинувачувати мене мовляв, я допомагаю замало. Мене це вразило до болю. Не легко було витримати подвійний тягар: робота й весь дім на мені. Ми з самого початку домовлялися про справедливість і взаєморозуміння.
Я сподівався, що поява дитини все змінить на краще. Думав, під час декрету Катерина буде більше піклуватися про дім і малюка. Але все стало лише гірше. Часом навіть думав, що краще було б жити одному. До постійних побутових негараздів додалися ще й щоденні сварки.
Я намагався зрозуміти дружину, поставити себе на її місце, але все одно відчував, що мої потреби залишилися без уваги. Я працював і в офісі, і вдома, одночасно з цим виконував і хатні справи. Єдине, чого хотів трохи відпочинку.
Деколи задумувався: що робить Катерина протягом дня у декреті? Адже нашій донечці лиш два місяці, і вона більшу частину часу спить. Я вірю, що навіть у такій ситуації зміг би виконати якісь хатні обовязки. Лише уявляю, як же ми дамо раду, якщо зявиться ще одна дитина. Я завжди був за рівність, за підтримку та розуміння, але Катерині, здається, важко це зрозуміти.
Сім’ю руйнувати не хочу, бо дуже люблю нашу донечку. Але відчуваю, що сил вже майже не лишилося. Не знаю, як жити далі в цій ситуації. Відчуваю, що стою на межі. На чиєму ж боці ви в цій історії?
