У домі не лишилося місця
Повертаючись від доньки, Світлана зайшла по дорозі в супермаркет за продуктами. Вона йшла до переходу, коли побачила Марію постарілу, зігнуту. Спочатку подумала, що помилилася, але придивившись, зрозуміла: це справді вона.
Маріє! покликала вона жінку, яка йшла важкою, шаркаючою ходою. В голові миттєво промайнула думка:
Виглядає не дуже добре
Марія підняла голову й усміхнулася втомленою усмішкою.
Світланко, вітаю, рідненька, відразу впізнала тебе, хоч дуже давно не бачилися.
Колись вони працювали разом, дружили, хоча різниця у віці була пять років. Коли Світлана пішла на пенсію, Марія вже була пенсіонеркою, але продовжувала працювати.
Ох, як я чекаю на пенсію, жодного дня більше не працюватиму, казала Світлана, а колега дивилася на неї зі зневагою.
Тобі добре, а я не знаю, скільки ще доведеться працювати дітям допомагаю, кредити виплачую.
Після звільнення Світлани вони більше не зустрічалися.
Маріє, сто літ, сто зим! Давненько не бачилися, зраділа Світлана.
Так, час летить Мені вже сімдесят, от іду з аптеки, тепер тут поруч живу. Як це поруч? здивувалася Світлана, адже знала, що Марія жила у приватному будинку. Продала дім чи що?
Живу у сестри в двокімнатній хаті, ще й матір перевезли з села їй уже девяносто два, доглядаємо. Звісно, у власному будинку було добре, але вона замовкла, не можу звикнути до квартири, душно, у цій камяній клітці важко дихати, адже все життя в деревяному домі прожила.
І? Чому ж не живеш там? вони присіли на лавку, нікуди не поспішаючи.
Світлана з Марією дружили, ходили одна до одної в гості. Марія завжди була усіяною і приємною жінкою. Відкритою усмішкою притягувала до себе, як магніт. А якою ж господаркою була! У домі завжди чисто, на столі повно смачних страв огірки, помідори, зелень, ягоди з власного городу. Вона завжди була гостинною, тоді ще був і чоловік. Але з ним жилося нелегко пив, скандалив, хоча й прожив недовго. Залишилася Марія з двома дітьми сама, але особливо не сумувала. Так, важко було виховувати сина й доньку, зате стало спокійніше, а то жила, як на порохівні. Чекала щоразу, коли чоловік повернеться з роботи, і гадала, в якому стані він прийде.
Час біг. Діти виросли. Першим одружився син, з дружиною знімали квартиру. А коли настало час народжувати, вони переїхали до Марії.
Мам, будемо жити у тебе в домі, ще й з дитиною допоможеш, сповістив син.
Ну що ж, коли так вирішив, сину, живіть, відповіла мати.
Їй було трохи прикро, що син не порадився, але вона не заперечувала. Донька теж жила з нею, місця вистачало всім. Важче стало, коли народився онук. Дитина спочатку була неспокійна, часто плакала вночі, тому ніхто не висипався. На роботу Марія їхала з головним болем, але що поробиш дитина є дитина.
Вона допомагала з онуком, у вихідні гуляла з ним, щоб розвантажити невістку. Бувало, що син із дружиною їхали у гості, а дитину залишали на всі вихідні на бабусю.
А чому вони не беруть дитину з собою? цікавилася Світлана, коли Марія розповідала про свої справи.
Ну, їм хочеться відпочити, сходити у бар чи на рибалку з друзями, у баню на дачі одним словом, втомлюються.
А ти не втомлюєшся? Працюєш цілий тиждень, теж хочеться відпочити, дивувалася подруга.
Час минав. Одного разу донька оголосила:
Мам, я виходжу заміж, готуйся до весілля. Тобі доведеться самостійно все оплатити.
Марія здивувалася, а донька сказала, що в нареченого немає рідні, хоча відверто брехала він був з іншого району, його мати пиячила, а батька він не знав взагалі.
Зрозуміло Може, обійдемося без весілля? запропонувала мати.
Ось ще! У брата було весілля, ти вклалася, а я що, гірша? Я теж хочу білу сукню! образилася донька.
Доведеться брати кредит, сказала мати, у мене таких грошей немає.
Добре, я візьму, а ти допоможеш виплатити. І ще нам доведеться жити у тебе. Не потягнемо кредит і оренду.
Марія зрозуміла, що доведеть
