Дім надії
Наталка лежала з відкритими очима, спостерігаючи за світловими відблисками на стелі від фар машин, що проїжджали повз будинок. По карнизу застукав дощ. На дивані всхлипнув Олексій і знову затих. Як давно вони вже не спали разом…
Познайомилися вони чотирнадцять років тому. Наталка спішила, але все одно запізнилася на день народження подруги. Прийшла, коли гості вже сиділи за столом.
— Ходімо швидше, — подруга потягнула Наталку до кімнати, ледве давши їй роздягнутися.
Наталка привіталася й зніяковіла від уваги гостей. Незграбно вручила подарунок Олені, не наважуючись підняти очі.
— Олюню, ну що ж ти, запроси Наталку до столу, — втрутилася мама іменинниці. — Льоню, принеси з кухні табуретку.
Високий хлопець із приємною усмішкою подав Наталці свій стілець. Вона ледь впізнала в ньому старшого брата Олени. Він щойно повернувся з армії, став іншим — сильнішим, дорослішим. Незабаром він повернувся з табуреткою і втиснув її між стільцями біля Наталки.
Хтось сказав черговий тост, усі почали чокатися. Олексій подав Наталці келих із червоним вином.
— Я не буду, — заперечила вона.
— Це сік, — прошепотів він їй на вухо, і їхні келихи тихо дзенькнули.
Він поклав їй у тарілку по ложці різних салатів. Подруги зі школи то й дивилися на Олексія з цікавістю, перешіптувалися і сміялися.
Згодом батьки Олени тактовно пішли на кухню, а молодь врубила музику, відсунула стіл і почала танцювати. Олексій запропонував Наталці втекти. Вони довго гуляли містом і розмовляли. З того дня більше не розлучалися.
— Тепер ми можемо одружитися. Ти згодна? — запитав Олексій у Наталки після випускного.
Чи згодна вона? Він ще питає. Вона давно втратила голову від кохання. Але що скаже мати…
— Яке весілля? Ви з глузду з’їхали? Він хоч у армії професію здобув, а тобі вчитися треба. Куди ви поспішаєте? Хоч пару років зачекайте, станьте на ноги… — благала мати, притискаючи руки до грудей і ледве стримуючи сльози.
— Вибачте, але чекати так довго ми не можемо, — взяв удар на себе Олексій.
Мати тільки зітхнула, зрозумівши все, і розплакалася.
Так замість інституту Наталка через сім місяців народила хлопчика. Олексій працював у автосервісі, а вона доглядала за сином. Вийшла з неї гарна матір і турботлива дружина.
Жили вони з мамою Наталки. Коли син підріс і пішов до садочка, вона теж вийшла на роботу. Один із клієнтів Олексія взяв її до себе секретаркою. Тепер вони змогли взяти квартиру в іпотеку.
Підростаючий син, коханий чоловік, міцна родина. Наталці здавалося, що так буде завжди. Але рік тому в сусідню квартиру заселилася молода гарна жінка. Одного вечора вона прийшла до них знайомитися — із тортом і пляшкою вина. Наталка накрила стіл, вони випили.
Марія, так звали нову сусідку, знала багато жартів і вміла їх розповідати. Вони з Олексієм сміялися до болю в животі. Потім Марія запитала, чи вміє Олексій збирати меблі? Вона купила шафу і потребує чоловічої допомоги.
— Він усе вміє, у Олексія золоті руки, звичайно, допоможе, — легко відповіла Наталка.
Наступного дня після вечері він пішов до сусідки збирати шафу. Потім Марія попросила допомогти перевезти якісь коробки, потім повісити люстру, щось прибити… Вечорами Олексій часто пропадав у Марії. Іноді вона приходила побалакати з Наталкою.
— У вас така гарна родина. Пощастило тобі з чоловіком, — зітхала Марія. — А в мене ні чоловіка, ні дітей.
— Не журися. Які твої роки? Усе буде. Ти ж гарна, весела. Знайдеш і ти своє кохання, — заспокоювала її Наталка.
— Я вже знайшла, — раптово зізналася Марія.
Наталка тактовно не стала розпитувати, щиро пораділа за нову подругу. Що та відвела очі, а чашка дрібно затремтіла в її руці, Наталка списала на збудження від відкритості.
Одного разу Наталку зупинила на вулиці сусідка.
— Здоровенькі були, Наталко. З роботи йдеш?
— Так. Вибачте, мені треба додому…
— Постривай. Не моя справа, але мені здається, ти маєш знати. Моя квартира навпроти Маріїної. Не подумай, я не підглядаю. Просто, коли вночі хтось ходить під дверима… Коротше, рятуй чоловіка, поки не пізно.
— Про що ви? Від кого рятувати? — не зрозуміла Наталка.
— Про те саме. Одного разу вночі пішла на кухню, коли не спиться, тепле молоко допомагає. Спробуй. Іду я на кухню і чую, як клацнув замок, тихо так, обережно. Підійшла до дверей і глянула у вічко…
Наталка відчула, як неприємний холодок прокрався по спині. Їй захотілося розвернутися й втекти. Але сусідка, ніби вгадавши її думки, взяла Наталку за руку.
— Дивлюся, а з Маріїної квартири вийшов пізній гість і шмигнув у вашу… — виСерце Наталки знову знайшло мир, бо тепер вона знала — справжнє кохання не руйнується від брехні, а лише міцнішає після випробувань.
