**КАЗКА ПРО ОДНОГО ФЕРМЕРА**
Було колись у селі фермер. Звичайний чоловік, небагатий. Старий хатка, худоба, як у всіх: дві корови, три кози, три качки, десяток курей, шматок землі. Щось садив кукурудзу, картоплю, буряки. Аби було що їсти. Все хотіли їсти: і худоба, і він сам.
У сараї старий трактор, інвентар. А тварини його просто обожнювали. Бо він із ними, як з ріднею: розмовляв, годував, коли хворіли заносив у хату й виходив, як дитину.
Сусіди сміялися:
Віддай на мясо, заробиш, купиш нову техніку. Може, хоч яка дівчина на тебе подивиться, а то кому такий жебрак потрібен?
Він лише посміхався:
Не можу. Вони ж моя родина.
У шинку, де по неділях фермери збиралися випити, посмішку його сприймали як жарт. Там гуляли: грали на бильярді, танцювали під місцеву бандуру, що грала старі козацькі пісні. Люди хто горілку тягнув, хто самогон кружляли у танці.
А фермер сидів у кутку. Бо його чоботи старі, негідні до танців. А офіціантка Марічка дивилася на нього: тихий, спокійний чоловік із добрими очима. Вона кілька разів кликала його танцювати, але він червонів, ховав ноги під стіл і бурмотів:
Вибачте, пані Голова кружиться.
Та що він бреше? сердилася Марічка. Всього одну чарку випив!
Один із фермерів пояснив:
Він усе своє зїдене худобу годує. Ми йому казали віддай на мясо, буде більше грошей.
А він?
А він дурень. Каже: «Вони ж моя родина».
Один згуляний фермер спробував обійняти Марічку і вмить отримав від неї в щелепу. Бійкі офіціантки на Вінниччині, скажу я вам, не жарт. В шинку реготали, а Марічка зовсім інакше поглянула на тихого фермера.
Стала підсовувати йому безкоштовні вареники. Він брався за шапку, червонів і відмовлявся. Що це було? Нерозділене кохання? Чи навіть… відповідне? Він просто вважав себе тягарем: ну кому потрібен бідний фермер, який ледве худобу прогодує?
А той час, як той сіяв. Тварини йшли за трактором, підтримували свого господаря. А собака Дружок іноді потрапляла з ним у шинок він ховав її під стіл і годував тими самими варениками. Сам не їв, а їй віддавав.
Марічка дивилася і не знала: чи плюнути на нього, чи розплакатися, сісти йому на коліна, пригорнутись, запитати прямо:
Чому ти мене не помічаєш? Дружка годуєш, а мене й не поцілуєш?
Під цією думкою очі їй зволожувалися, а в грудях стискало.
Та невідомі були б тієї історії подальші долі, якби одного вечора фермер не присів у дворі на лавку. Все стадо зібралося поруч. Він схопився за серце, охнув і впав.
Тварини збилися навколо: галас, крики, ревіння, гавкіт
Лише Дружок, притулившись до грудей, слухав:
Тихо! Тихо! він загавкав. Погана справа Серце слабшає. Мені бігти за допомогою. Ви залишайтеся з ним!
І собака помчала до шинку, де його хазяїна знали. Бігти було недалеко, але півгодини.
Коли Дружок увірвався всередину, там був розпал: бандура грала, люди пяні, танцювали. Він скавчав, але ніхто не слухав.
Аж раптом вибух! Двері злетіли з петель. У шинок, мов ядром, влітали дві корови. Музика стихла. Очі всіх здивовано витріщилися, але потім у гонитві вскочили кози, качки, кури, кішки.
Я ж казав не залишати господаря! Дружок гавкав.
Люди зрозуміли біда. Всі кинулися до авто, завантажили тварин у вози й поспішили до фермера.
Він був ще живий. Його відвезли до лікарні. А Марічка, яка звільнилася з шинку, лишилася доглядати за його господарством. Їздила до нього у лікарню. Він благав:
Поверну все, тільки не кидай моїх діточок
Через місяць він повернувся і не пізнав свій двір. Марічка продала свою хату і за ті гроші відремонтувала його будинок, хліви, купила нову техніку.
Фермер зняв старий капелюх:
Ой У мене таких грошів немає
Тварини тіснилися до нього, лизали руки. Марічка несміливо підійшла:
А мені можна?
Він обійняв її. Тварини спостерігали за ними, мов гості на весіллі.
І справді незабаром вони одружилися. Разом працювали легше ж удвох. Вона збудувала велику свинарню, тримала сотні поросят на продаж. А його не пускала:
Геть звідси! Я тебе знаю виростиш їх, а потім випустиш у поле. А мені восени кредит віддавати.
Фермер зітхав та йшов до хати, сідав на лавку. До нього збігалися дві корови, три кози, три качки, кури, Дружок і кішки. Клали голови йому на коліна, і він розповідав їм історії.
Марічка поверталася зі свинарні, зупинялася й дивилася. Спостерігала за цією ідилією, всміхалася. Вона була щаслива. І молилася, щоб це ніколи не скінчилоА коло хати стояла стара липа, що обійняла своїми гілками цю маленьку історію про те, як любов і до тварин, і до людей може перетворити навіть найпростіше життя на щось справді казкове.
