Давно то було, а згадується ніби вчора…
Віра не хотіла нічого розповідати матері про те, що сталося на озері. Повернувшись додому, вона спробувала непомітно прокрастися до своєї кімнати, але мати почула шерех у передпокої та вийшла з кухні.
— Що трапилося? Ти ніби привида, — мати притиснула руки до грудей, з тривогою вдивляючись у доньку.
— Усе гаразд. Просто перекупалась, — Віра пройшла повз матір і замкнулася в кімнаті.
Наступного дня зайшов Олесь, щоб дізнатися, як почувається Віра.
— А чому вона має погано себе почувати? — здивувалася мати.
— Так вона ж мало не втопилася учора в озері, — відповів нічого не підозрюючий Олесь.
— Не вигадуй, я просто води наглоталася, — Віра кинула на нього значучий погляд.
— Я… зайшов запросити тебе в кіно, — Олесь зрозумів свій промах і намагався його виправити.
— Віро, іди, звісно. Нащо сидіти вдома? Погода чудова, — сказала мати, посміхаючись Олесю з легким подобострастям.
Справа в тім, що Олесь був сином відомого й заможного чоловіка. І його увага вселила в матір надію на безтурботне майбутнє доньки.
З того дня Олесь часто заходив до Віри та запрошував її то на купання, то на прогулянку мотоциклом, то в кав’ярню… Не те щоб вона була без пам’яті від нього, але їй було приємно, що з усіх дівчат він обрав саме її. Будь-яка інша вважала б за щастя піти з ним на танці.
Ввечері мати докоряла Вірі: такий хлопець за нею доглядає, а вона ніби й не радий.
— З заможної родини. Потреби носити не доведеться. А як дивиться на тебе? Надійний, у скрутну хвилину не кинув. Можу йому довірити найдорожче — єдину доньку. І якщо він зробить тобі пропозицію, не будь невдячною дурницею, — завершила мати свою промову.
— Та я ж його не люблю, мам, — спробувала заперечити Віра.
— Не повірю ні на хвилину, що такий гарний хлопець тобі не до вподоби. Я сама колись виходила заміж за великої любові, і де вона тепер?
Коли Олесь зробив Вірі пропозицію, вона погодилася. Материні умовляння не пройшли даремно. У передвесільній метушні Вірі часом здавалося, ніби вона грає у виставі, що все це несправжнє й незабаром закінчиться. А мати була на сьомому небі від щастя.
Віра відразу зрозуміла, що ні Олесевій матері, ні його старшій сестрі вона не подобалася. Дивувалася, як вони взагалі дозволили йому на ній одружитися. Напевно, Олесь був для матері світлом у віконці, улюбленим синочком, тому вона й не стала перечити, щоб не втратити його.
Жили вони не у великому батьківському домі, а в квартирі, яка дісталася Олесю від діда, чому Віра була безмірно рада. Свекрухи вона боялася.
І все було б добре, але проходили роки, а Віра не могла завагітніти. Свекруха звинувачувала у всьому її, знаходила найкращих лікарів, і ті поставили Вірі невтішний діагноз. Вона дуже переживала через це й почувалася винною.
Олесь відкрито не докоряв Вірі, але вона бачила його страждання. Він став віддалятися, проводячи більше часу у фірмі батька, яку той залишив йому та сестрі. Батько помер три роки тому від інфаркту. До матері він тепер ходив без Віри, що їй було навіть на руку. Вона лише здогадувалася, що свекруха про неї говорила.
Здавалося Вірі, що в Олеся є інші жінки, але не спіймали — не злодій. Та й завжди він був обережним. Берегли родинну репутацію від пліток.
Віра спробувала повернутися до матері. Але та назвала підозри доньки вигадками. Невже ж вона щось знає? Звичайно, Олесь гарний чоловік, жінкам такий до вподоби. Невинний флірт — це ще не зрада. Як тільки з’явиться дитина, усе налагодиться. І мати відправила Віру до чоловіка.
Так вони з Олесем прожили п’ять років, удаючи, що в них зразкова родина.
Коли терпець Віри урвався, і вона вже збиралася поговорити з Олесем про розлучення, померла його матір. Виявилося, вона давно й тяжко хворіла, але ніхто не вважав за потрібне повідомити Віру.
Олесь цілими днями займався похороном, повертаючись додому лише спати.
——
Віра прокинулася, але ще хвилину лежала, прислухаючись до звуку води з ванної кімнати. Незабаром знову дрімнула.
— Чому ти ще не встала? — Олесь увійшов у спальню, залишаючи за собою аромат гелю для душу та лосьйону після гоління.
— Може, я не піду? Твоя матір мене ніколи не любила. Вважала мене негідКоли Віра зібралася вийти, зрозуміла — цього разу вона не повернеться, бо нарешті знайшла в собі силу виправити стару помилку.
