У кроці часу, коли прагнула тиші отримала галас.
Оленко, я ж просила лише ми, рідне! Ганна, стоячи біля плити, повернулась до доньки, стискаючи в руці деревяну ложку. Голос її тремтів від роздратування, але вона намагалася говорити тихо.
Олена, закутана у свій телефон за кухонним столом, не підводила очі. Чорні коси були зібрані в неакуратий пучок, а на обличчі читалося легке невдоволення.
Мамо, ну що ти? вона фукнула, не відволікаючись від екрану. Це ж твій день народження! Пятдесят років ювілей! Ну не можна ж просто чайку попити та розійтись. Я вже всіх запросила.
Кого усіх? Ганна завмерла, ложка в її руці здригнулася. Оленко, я благала: ти, Богдан, діти. Ну, може, тітка Марія. Хто ще?
Олена нарешті підняла голову, закативши очі.
Та всі, мамо! Тітка Марія з дядьком Василем, їхній син з дружиною, бабуся Надія, мої подруги з чоловіками, парочка сусідів. О, і ще коллеги старі, зі школи. Вони самі напросились, як довідались.
Ганна відчула, як кров ударила у скроні. Повільно поклала ложку на стіл і витерла руки об фартух.
Оленко, ти серйозно? Я півроку просила один день супокою! Один! А ти мені тут весілля влаштовуєш?
Мамо, не драматизуй, Олена підвелась, поправляючи спідницю. Люди хочуть тебе привітати. Ти що, їх виженеш? Розслабся, я все організую. Ти лише торт спекти, гаразд? Твій фірмовий, з кремом. А я за салатами подбаю.
Ганна розплющила рота, щоб заперечити, але Олена вже вийшла з кухні, кинувши напослідок:
І не бурчи, мамо. Це ж твоє свято!
Двері грюкнули, і Ганна залишилась сама. Вона глянула на каструлю з киплячим бульйоном, на купу брудного посуду в мийці, і відчула, як все всередині стискається. Пятдесят років. Вона мріяла про тихий вечір: затишна вечеря з донькою, зятем та онуками, теплий плед, старі фотографії. А замість цього юрба, галас, метушня. І, як завжди, вся робота на ній.
***
Ганна любила свій дім. Невелика двокімнатна квартира у старій хрущовці була її фортецею. Тут вона виростила Олену, тут пережила розлучення, тут навчилась бути сильною. Кухня була її гордістю: світлі фіранки, деревяний стіл, поличка з порцеляновими чашками, які збирала роками. Щороку на день народження вона пекла торт свій фірмовий, з заварним кремом та ягодами. Це була традиція, її маленький ритуал. Але цього року все пішло не так.
Олена оголосила про «грандіозний ювілей» два тижні тому. Ганна намагалась її відмовити, але донька була непохитна. «Мамо, ти заслужила свято! Годі ховатись!» твердила вона. Ганна, як завжди, поступилась. Вона не вміла сперечатись з Оленою донькою, яка успадкувала її впертість, але не терпіння. І ось тепер, за день до ювілею, вона стояла біля плити, готуючи їжу для юрби, яку навіть не запрошувала.
До вечора квартира перетворилась на склад. Олена притягла ящики з напоями, пакети з закусками та величезний букет квітів, який одразу ж зайняв півкухні. Ганна, вимішуючи тісто для торта, намагалась не думати про те, як це все вмістити у її маленький дім.
Мамо, ти де? гукнула Олена, вриваючись на кухню з двома подругами. Ох, пахне смачно! Це торт, так?
Так, буркнула Ганна, не обертаючись. Тільки не чіпайте, він ще не готовий.
Подруги Олени Тетяна та Софійка захихикали, сідаючи за стіл. Тетяна, з яскраво-червоною помадою, потягнулась до миски з кремом.
Ганнусю, можна спробувати? Обожнюю твій крем!
Краще не треба, Ганна повернулась, намагаючись посміхнутися. Я ще не закінчила.
Та годі тобі, Тетяна зачерпнула ложку крему та облизала її. Боже, який смачний! Оленко, твоя матір геній!
Ганна стиснула губи, але мовчала. Олена, не помічаючи напруги, балакала з подругами, поки ті їли крем просто з миски. Коли вони пішли, Ганна глянула на спорожнілу миску й відчула, як сльози печуть очі. Вона глибоко вдихнула й почала готувати нову порцію.
***
Ранок свята почався з хаосу. Ганна прокинулася о шостій, щоб допекти торт і приготувати салати. До девятої квартира гула: Олена метушилася з прикрасами, розвішуючи кульки та гірлянди, а її чоловік Богдан намагався скласти розкладний стіл у вітальні.
Ганно, де в тебе скатер Ганно, де в тебе скатерть? гукнув Богдан, риючись у шафі.
