Чемодан не розпаковуй ти виїжджаєш
2 січня. Київ.
Що трапилось? суворо запитала Лесюня, переступаючи поріг: я лежав на дивані, навіть не підвівшись на її появу.
А трапилось те, що ти від мене йдеш, пташечко! Тому чемодан не розпаковуй: сьогодні ж ти зїжджаєш ми розлучаємось, відповів я, відчуваючи дивну полегкість.
Вона аж обімліла пташечко?
…
Ти б бачила, яка я зайчиха: вісімдесят девять кілограмів і метр девяносто зросту! відповів я Світлані, коли та запропонувала бути зайчиком на новорічному корпоративі.
То й добре! Будеш у нас найпотужніша зайчиха! жартувала Світлана, моя вірна подруга ще з гімназії. Придумала: ти будеш Дідом Морозом, а Морозів сюртук одягне Вітько-зайчик, він удвічі менший!
А чи налізе сюртук Вітька на мене? поцікавився я.
Авжеж, він на йому завеликий постійно підвертає полички.
А текст? Що я маю казати?
Левчику, та яка різниця, вся програма суцільна імпровізація, ти ж у нас золотий медаліст! Я тебе прикрию, підбадьорила Світка.
Світлана працювала у святковому агентстві. Їхній звичний зайчик захворів на пневмонію, а замінити не було ким, та ще й перед Новим роком. Уже погодився, не заради грошей (добра аналітична зарплата дозволяє Ірисі місяцями не працювати), а щоб забутись від самоти й побуту.
Останнім часом дружина була частим гостем у мами рідна теща захворіла, то й довелось Ірисі знову та знову їхати до Вінниці. Третій раз за два місяці.
Розумієш, Левчику, не можу залишити маму одну. Вона безпорадна, мяко зітхнула Ірина, пакуючи речі.
Та я зїжджу з тобою!
Досить, коханий, не мордуйся зайвим клопотом, відмахувалась вона. Досить того, що мені не світить свято
Ну, а на душі в мене якось гниловато, ще і тиша в квартирі гнітить.
Ось і Світлана зателефонувала, мов певна паличка-виручалочка. Пропонує заробити за три виїзди обіцяють заплатити тисячу гривень. Я погодився, аби відволіктись.
Вбрання Діда Мороза по мені: вовняні штани, шуба, борода, вуса повний комплект. Їдемо в трійці: Світлана-Снігуронька, Вітя-зайка й я Дід Мороз. Діти декламують вірші, ми з ними у хороводі. Все чудернацько, весело й святково!
Залишився лише останній адрес: о 22:00 31 грудня, потім на хату до Світлани. Вона влаштовує сімейні посиденьки з мамою й чоловіком.
За пятнадцять до замовленої години телефонував Ірині:
Як ти?
Тримаюся, Левчику.
З новим роком, кохана. Передай мамі трубку, вітання!
Лише заснула, дай їй поспати Я наушники вдягла, дивлюсь новорічний концерт згадую тебе!
Люблю тебе. О дванадцятій подзвоню!
І я тебе, мій зайчику.
Останнє замовлення старий будинок на Соломянці. Дзвонимо у двері і мій світ завмирає: на порозі у святковій сукні стоїть Іра. Моя дружина, яка вже у Вінниці!
Її супутник лисий огрядний чоловік на імя Вадим. Іра хапається йому під руку, кокетує, а я, сховавшись під вусами Діда Мороза, борюся зі шматком льоду десь під серцем. Вітя-зайка, Снігурка й Іра з Вадимом кружляються в хороводі, пють і сміються…
Я так і не запитав Іру: чимало подарунків вона носила від мами, і чому речі, які вона зібрала при мені, раптом тут, у цього чоловіка?
Враз стало гірко: а ось, мабуть, і таємниця маминих хвороб
Нічого не сказав увімкнув запис на телефоні. Совість не дала руйнувати вечір для інших, хоча спалах скандалу вже ґвалтував мене з середини.
Назад до Світлани не поїхав. Вигадливо збрехав про грип, а у дванадцять раптом чітко зрозумів: дзвонити Ірі не буду. Нехай святкує зі своїм заєчком!
Новий рік зустрів один, але це була потрібна самотність.
Ірині я більше не телефонував. Вечір зустріла вона без мого дзвінка схвилювалась і зненацька примчала додому вже 2 січня.
Я повідомив їй усе коротко: валізу не розпаковуй, ми розлучаємося.
Вона не вірила, намагалась жартувати. Та коли я показав запис із тої ночі, впала в повну мовчанку.
Виправдовувалась, благала, навіть сльози пустила. Говорила я тебе люблю, мовляв, це все з нудьги. Так і не зізналась по-чесному. Для гостроти відчуттів, як зізналася. Але як пробачити? Зрада це ще не кінець світу, та нескінченне брехня й подвійне життя то вже кінець усього
Зрештою, ми розійшлися, квартира залишилася мені. Ірина кудись подалася, а я, хоч і боляче, та вперше за довгий час відчуй себе вільним.
Діаріюш, 7 січня:
Мабуть, це було моє доросле, чоловіче рішення. Інколи треба відпустити те, що здавалось рідним, аби не зраджувати себе. І ще хоч би якою сильною була образа, головне залишатись людиною. Як кажуть у нас в Україні: Чужа душа темний ліс, і свій біль кожен несе сам.
