Та не переймайся, Олеся, не бурчи! Ну, забігли хлопці футбол подивитись, нічого такого ж, правда? Сто років не бачилися, ще з ліцею. Ти краще наріж огірочків та того ковбаски, що ми до свята купили. Бо є пиво, а закусити, вважай, нічим, голос Сашка лунав з вітальні, перебиваючи крик телевізора і регіт трьох кремезних чоловіків.
Олеся стояла в коридорі, все ще стискаючи в руці ключі від квартири. Щойно переступила поріг, мріючи лише про одне: зняти туфлі, які за девять годин на роботі стали справжніми тортурами, змити макіяж і впасти на диван з книжкою під пахвою. День видався пекельним: річний звіт, істерика начальниці, дві години у заторі під затяжним дощем. Додому їхала як у притулок, як у затишну бухту. А потрапила неначе на вокзал у час пік.
У ніс ударив кислий запах дешевого пива, перемішаний з тінню вяленої тараньки. На її улюбленому, молочно-бежевому килимку, валялися чоловічі черевики розміром під п’ятдесят, деякі у плямах бруду. Чиясь куртка зїхала з гачка й тепер лежала, мов прибита пташка.
Олеся глибоко вдихнула, намагаючись вгамувати тремтіння в руках. Зайшла у кімнату. Сюр: Сашко, її законний чоловік, розлігся в кріслі, а диван усяк щедро розтягли Віталік, Пашко і ще якийсь бородатий незнайомець. На скляному журнальному столику, який вона наминала спеціальним засобом, аби не було розводів, громіздилися пляшки, пакети з сухарями і гора рибячої луски просто на старій газеті.
Сашко, тихо сказала Олеся. Ми ж домовлялися. Ніяких гостей у будні без попередження. Я зморена. Я хочу тиші.
Сашко недбало махнув рукою, навіть не глянувши. Весь поглинений екраном, де двадцять два гравці ганяли мяч під рев натовпу.
Ну от знову почалось! протягнув він. Зморена, голова болить… Олесю, ну не будь ти, як стара бабця. Хлопці, скажіть їй!
Господине, да ми ледве шепочем, зареготав Віталік, у якого це ледве було гучніше за рейсовий літак. Ось наші забють, і можливо навіть пританцюємо! Ти приєднуйся. Налити тобі пивка?
Не треба мені пива, Олеся відчула, як у її животі закипає крижана рішучість. Мені треба, аби за десять хвилин тут було порожньо й чисто.
Олесю, не ганьби перед людьми! Сашко нарешті зволив повернути до неї голову. Обличчя червоне, незадоволене. Іди на кухню, займися чимось. Звари вареників. Хлопці ж голодні! А то стоїш як привид, псуєш усім кайф.
Олеся подивилась на нього, ніби вперше бачить цю людину. Десять років шлюбу. Десять років вона тягнула домашній корабель: затишок, чистота, смачні вечері. Терпіла його гаражні посиденьки, вічні поради свекрухи, розкидані по оселі шкарпетки. Але сьогодні щось остаточно зламалося. Чи то луска на столі стала останньою краплею, чи то його тон з іди й вари…
Вона мовчки розвернулась і пішла з кімнати.
Образилась, донеслося. Та вона відходчива, зараз заспокоїться, принесе їсти.
У спальні, на комоді, лежав Сашків гаманець. Він завжди, як заходив додому, витрушував з кишень все: ключі, дрібязок, картки. Знала, що вчора йому нарахували квартальну премію. Годна, ситна премія, яку вони мали відкласти на утеплення балкона, або, гірше, на зимову гуму.
Погляд впав на золотисту банківку.
План виник миттєво. Навіжений, впертий, такий, на який колишня Олеся тихоня, зручна дружина не зважилась би ніколи. Та тепер її вже нема. Є тільки та, яка хоче поваги. Або принаймні компенсації.
Вона поклала картку до кишені. Потім дістала з шафи невелику дорожню сумку. Білизна, улюблена піжама (сатинова, яку він завжди сварив слизька і непрактична), зарядка, косметичка.
Із вітальні здійнявся вигук: Гооооол! Стіни захиталися. Хтось, здається, підскочив.
Олеся швидко вдягла плащ і взулася, не дивлячись у дзеркало. У відображенні втомлені очі і стиснуті губи.
Вареники, кажеш прошепотіла собі. Зараз тобі будуть вареники.
Двері замкнулися без звуку. Ніхто й не помітив телевізор і крики закривали все.
На вулиці вогко, але Олесі раптом стало гаряче. Адреналін як блискавка. Вона викликала таксі. Комфорт плюс, а подумавши Бізнес.
Чорна Шкода Суперб підкотила за пять хвилин. Водій у костюмі відчинив їй двері.
Доброго вечора. Куди їдемо?
До Премєр Готелю, сказала Олеся. Там, у самому серці міста, пятизірковий замок з мозаїчними підлогами. Часто бачила з вікна маршрутки, мріяла хоч раз побувати, але навіть подумки не зупинялась перед його дверима.
Гарний вибір, ввічливо кивнув водій.
Поки їхали, її телефон завібрував у сумці. Дзвонив Сашко. Вочевидь, перерва на рекламу, а шлунок нагадав про вареники. Олеся вимкнула звук. Хай дзвонить. Хай думає, що вона на базарі за сметаною.
У холі Премєр Готелю пахло дорогими парфумами й живими тюльпанами. Кришталева люстра виблискувала міріадами вогників. Олеся підійшла до стійки реєстрації. Адміністраторка з усмішкою професіоналки подивилась на неї.
Добрий вечір. Броню маєте?
Ні, поклала на стійку картку чоловіка. Мені потрібен номер. Люкс. З джакузі і видом на Дніпро.
Жодна брова не здригнулась лише коротке клацання клавіш.
Є Президентський Люкс на сьомому. Сніданок, СПА без обмежень. Вартість тридцять тисяч гривень за добу. Оформлюємо?
Тридцять тисяч. Половина її зарплати. Або третина премії Сашка. Жаба, вирощена роками ощадності, хотіла скрикнути, та Олеся подумки її розчавила.
Оформлюємо.
Ваш паспорт, будь ласка.
Термінал дзенькнув: Оплата успішна. Вона уявила, як на телефон Сашка впаде SMS: Списання 30 000 грн. PREMIER HOTEL.
Чи зверне він увагу? Навряд. Футбол важливіший.
Портьє провів її до номеру. Відчинив забракло повітря. Королівські покої: ліжко під стелю, білизна сніжнобіла, вітальня з величезними кріслами, ванна кімната в мармурі. А за панорамним вікном мерехтів нічний Київ.
Лишившись одна, Олеся скинула туфлі і пройшлася босоніж по килиму. Далі до міні-бару. Мініпляшка шампанського коштувала як ящик того пійла, що пють зараз її друзі.
Та й нехай, кинула в порожнечу, відкоркувала пляшку.
Налила в бокал, сіла у крісло, ввімкнула телефон. Пятнадцять пропущених. Три вайбера.
Олесю, ти де?
Ти в магазин? Візьми майонезу!
Олеся, де ти? Чоловіки їсти хочуть!
Жодного турбуюся. Одні вимоги. Олеся зробила ковток колючого іскристого. Як же добре.
Ще одне повідомлення.
Олеся, прийшла якась дивна СМС. Списання 30 тисяч. Ти щось купувала? Карта в гаманці нема. Ти взяла? Відпишись!
Ага. Зрозумів. Олеся всміхнулась і набрала обслуговування номерів.
Добрий вечір. Можна вечерю в номер? Так, знаю, що пізно. Овочевий салат, стейк середньої прожарки й сирник на десерт. Бутилку сухого червоного. На рахунок номера, будь ласка.
Пішла до ванної, наповнила джакузі, сипонула солі. Телефон бився новою трелею. Сашко дзвонив без перепочинку.
Підняла слухавку лише коли занурилась у запашну піну.
Алло?
Олеся! Ти здуріла?! загорлав він у трубку. На фоні було тихо. Друзі, мабуть, попритихали. Ти де? Списання якісь! Десять тисяч за раз! Ти що, шубу купила?!
Ні, дорогенький. Я купила собі тишу й повагу. Я в готелі.
В якому? Нащо?!
Бо вдома колгосп і смердить рибою. Я просила не приводити друзів. Ти не почув. Сказав мені варити вареники. А я хочу стейк і джакузі.
Ти ти пяна? голосівно схлипнув. Вернися негайно! Це ж наші гроші! Це на балкон!
Балкон зачекає. А мої нерви ні. До речі, зараз ще за вечерю спишеться. Не лякайся, тисяч сім буде.
Сім тисяч?! Олеся, це вже занадто. Є ж вареники в морозилці!
Смачного, Сашку. Хай Віталік варить. Чи Пашко. Друзі, як-ніяк!
Олеся, кинь істерику! Вернись зараз! Хлопці вже пішли!
А запах пішов? І гора бруду сама помилась? Ні, Сашку. Я проплатила добу. Завтра йду на масаж. Кажуть, чудовий СПА.
Це ще скільки?! Олеся, це пограбунок! Я все приберу! Я сам підлогу вимию!
Рада, що в тобі проснувся домовитий дух. Практикуй. Прийду завтра до обіду. Будеш кричати лишусь ще на одну добу. Карта ж у мене.
Відключила телефон.
Стук у двері. Принесли вечерю: столик зі сніжною скатертиною, срібний прибір, запах обпаленої яловичини, десерт. Олеся у пухнастому халаті їла і вдивлялася у нічний Дніпро.
Вперше за багато років відчула себе не кухаркою, не прибиральницею, а Жінкою. Дорогою, люблячою себе. Навіть якщо за рахунок сімейного бюджету.
Ніч минула чарівно. Ліжко було мов хмара. Ніхто не хропів, не шарпав ковдру. Прокинулась від сонця крізь важкі штори. Потягнулась. Все тіло відпочило.
Зранку пішла в СПА. Басейн, хамам, масаж. Массажистка тискала плечі: Ох, яка ж ви напружена, красуне! Себе треба берегти.
Тепер буду, усміхнулась Олеся.
Коли вийшла, була вже друга по обіді. На телефоні десятки пропущених, і одне останнє від Сашка: Я все прибрав. Чекаю. Поговоримо.
Замовила таксі (Комфорт плюс гуляти так гуляти). Додому.
Ключ повернувся у замку. В квартирі пахло доместосом і лимоном. І трохи винуватим чоловіком.
Сашко сидів на кухні над чашкою холодного чаю. Квартира сяяла. Слідів учорашнього хаосу жодних. Килим чистий, підлога блищить, посуд вимитий. Навіть плиту протерто.
Побачив дружину підхопився. Помятий вигляд, під очима тіні. Ніч у нього, певно, була справжнім пеклом.
Прийшла, видихнув, Ну і даєш, Олесю Я мало інфаркт не зловив. Ти розумієш, скільки витратила?
Олеся спокійно поклала сумку, дістала карту й кинула на стіл.
Розумію. Сорок одна тисяча двісті гривень. Це ціна мого спокою й твоєї науки.
Сашко схопився за голову.
Сорок одна тисяча За одну ніч! Це ж дві третини на ремонт!
А ти прикинь, скільки коштують послуги хатньої робітниці, кухаря й психолога за десять років, сіла напроти, дивлячись у вічі. Ти звик, що я зручна. Можу промовчати, можу прибрати, обслуговувати друзів. Моє ні нічого. Учора ти показав, що на мої почуття тобі байдуже. Привів у дім натовп, коли я просила не робити цього. Заставив почуватись зайвою у власній хаті.
Сашко почав щось заперечувати, але замовк.
Я не змушував, воно само
А язика не мав відмовити? Чи для тебе друзі важливіші за дружину? говорила тихо, але кожне слово ніби цеглина. Слухай, Сашку, якщо таке ще раз повториться я поїду не в готель. Я поїду назавжди. І на розлучення подам. І, повір, поділ майна вийде дорожче за сорок одну тисячу.
Сашко мовчав. Дивився то на карту, то на дружину, то на ідеально чисту кухню. І раптом усвідомив: Олеся не жартує. Та стара, терпляча Олеся кудись щезла, а перед ним сувора, доглянута й небезпечна незнайомка.
Гаразд, буркнув, відводячи погляд. Я зрозумів. Перестарався. Віталик теж свиня, ясно. Я йому сказав більше не приходити.
Отака справа, Олеся підвелась. Їсти хочу. Вареники залишились? Чи все поїли?
Сашко пожвавився.
Ні! Я я зварив суп. Курячий. З пакету, але з картоплею. Будеш?
Олеся ледь стримала посмішку. Суп із пакету. Героїчно.
Буду. Наливай.
Вони їли мовчки. Сашко час до часу поглядав, ніби чекаючи вибуху. А Олеся їла пересолений суп і думала, що ці сорок одна тисяча гривень були найкращою інвестицією у їхній шлюб. Іноді, щоб тебе цінували, треба стати дуже дорогою жінкою. У буквальному сенсі.
Увечері, під фільм (обирала вона мелодрама, яку Сашко завжди обзивав соплями), він раптом обійняв її.
Олесю
Гм?
А там справді було класно? В готелі?
Так, усміхнулась. Джакузі, вид на Дніпро, халат пухнастий
Може, якось разом підемо? На річницю? Назбираємо ще трохи.
Олеся схилила голову на його плече.
Обовязково, тільки картку свою відтепер тримай при собі. А то, знаєш, серед ночі стейка захочу.
Сашко нервово засміявся й обійняв міцніше.
Все, стейки буду сам вчитись смажити. Дешевше вийде.
Минуло пів року. Гості зявлялись тільки за попередньою згодою і лише на вихідних. А найнеочікуваніше Сашко сам почав мити за собою посуд. Певно, привид Премєр Готелю і мінус сорок тисяч на рахунку стали потужніше, ніж роки прохань.
А Олеся відкрила власний рахунок. Фонд недоторканності. Кладала туди з кожної зарплати. Просто так. Щоб знати: якщо що завжди можна собі люкс з видом на Дніпро дозволити. Це зігрівало ліпше за будь-який камін.
