**Чоловік на півставки**
Чудово. Зробив дружині ляльку і під мамину спідницю? Ні, сину, так не вийде. Я тебе ховати не буду.
Та яке тут ховання? Я ж не назавжди… Просто перепочити хочу, розумієш? Там вона кричить, плаче, потім вибачається, знову кричить… У мене вже нерви на межі, навіть чуже дихання дратує!
Відпочинеш на тому світі, проговорила Тетяна, рішуче крокнувши вперед. Одружився терпи. Це тобі не табір, а сімя. Чи ти думав, що все життя будете по клубах тусувати й у кіно ходити?
Михайло відвів погляд і розгублено знизав плечима. Хотів щось сказати, але слів не знайшов. Син поставив сумку на підлогу, наче все одно збирався прорватися до матері, хоч би як вона заперечувала.
Тетяна одразу ж насунулася.
Ні! Ніяких ночівель. Ніяких вечерь. Сам не підеш викличу поліцію. Серйозно. Оце менше, втомився він…
Михайло завжди так себе вів. Дивився боязко й винувато, але в очах блимали іскорки образи.
…Син з дитинства майстрував відкоси. Поки старший брат горбатився на городі, Михайло скаржився на живіт і лежав із температурою. Тетяна бігала з ним по лікарях, поки не зрозуміла, що її молодший просто дуже артистичний і хитрий.
Одного разу, коли син знову «захворів» перед контролью, вона просто витягла його за шиворіт із ліжка. Він нишпорив, скиглив і нарікав, але йти довелося.
Ось помру прямо в школі будеш знати… образливо бурмотів він, сопучи. Ганна Петрівна тебе наругає, що хворого відправила. Тебе, а не мене.
Тетяна сміялася, хоч навіть тоді відчувала це не смішно. Михайло міг годинами будувати з конструктора замки, але прибрати за собою тарілку було для нього трагедією всесвітнього масштабу. Домашку робив лише після крику. За будь-якої проблеми біг до мами з очима нещасного цуценяти.
І хоч Тетяна намагалася це припинити, звичка звалювати відповідальність нікуди не поділася.
У Олени, дружини Михайла, був непростий характер. Спочатку вона була лагідною, ніжною, майже в рот дивилася.
Вона мені каву в ліжко приносила. Мам, ось таку дружину я й хотів, ділився син.
Але Тетяну такими фокусами не провести. Вона знала на початку всі намагаються подати себе кращими. До того ж Олені був лише двадцять один. Майже ніякого досвіду, але бажання всім догодити хоть відбавляй.
Досить було одного вечора в гостях, щоб Тетяна відчула: за маскою слухняної дівчинки ховається справжній вулкан. Коли Михайло попросив виделку замість ложки, Олена підвелася, але роздратовано видихнула. Коли жартома назвав її «капризулею», вона посміхнулася, але брову непомітно здвинула.
А коли небога необачно відгукнулася про салат, Олена різко підвелася зі столу, стиснувши губи.
Ой, мамі забула подзвонити! вимовила і пішла на кухню.
Здавалося, нікому вона так і не подзвонила. На кухні було тихо.
Ти б із нею обережніший, сину. Впевнений, що це твоє? тихо запитала Тетяна. Не погана дівчина, тобі саме така й треба, щоб підганяла, але…
«Але ти не розумієш, на що підписуєшся», подумала вона, але вголос не сказала.
Мам, у нас усе добре. Ти занадто строга до неї. Вона емоційна, але це ж не проблема, відмахнувся Михайло.
Не проблема… Для Тетяни це справді не було проблемою. Вона навіть бачила в цьому плюси. Так, Олена з характером, зате пробивна й самостійна. Свого добється. І Михайлу розкисати не дасть.
Але чи готовий до цього Михайло? Як показало життя ні, не готовий.
Через півроку після весілля Олена й Михайло прийшли до Тетяни з тістечком і широкими посмішками.
Мам, скоро ти станеш бабусею!
Тетяна ледь не поперхнулася. У неї перехопило дух, а долоні миттєво спітніли. Вона поправила окуляри й уважно подивилася на молодих. Ті сяяли, наче виграли джекпот.
Ви що? вирвалося в неї. Ще й року разом не прожили, а вже діти?
Михайло здивовано підняв брови: не чекав такої реакції. Олена опустила очі й насупилася. Було ясно переконувати їх марно.
Та що тут такого? Ми ж чоловік і дружина, у нас сімя, промимрив Михайло.
Тетяна важко зітхнула. Та ці двоє самі ще діти! Куди їм ще й третє? Вони й гадки не мають, що таке засинати від втоми під душем. Але пропонувати альтернативи вона не стала. Ще вийде винною. Якщо вже так хай буде.
«Від мене все одно нічого не залежить», думала вона. Але Тетяна помилилася. Доля несподівано передала кермо в її руки.
Як це сталося? Поступово. Спочатку була звичка. Михайло почав заїжджати до матері на обід. Казав, що сумує, хоче бачитися частіше, що з віком почав цінувати її турботу. Потім проговорився.
Та Олю від усього нудить. Від мяса, від риби, навіть від яєчниці. Сидить на салатах. А я ж не к
