Ти ж розумієш, що у тата радикуліт? Він на дивані потім з ліжка тиждень вставати не буде. А мама й так ночами спати не може, їй потрібна повна тиша і навіть тіні світла, а в залу у нас прямо з вулиці світить ліхтар. Протерпимо, ну що ми, ніжні якісь?
Оксана завмерла з ополоником у руці, повністю забувши перелити борщ. Бордовий концентрат тонкою цівкою стікав назад у каструлю, поки сенс слів чоловіка, повільний як мамин холодець, осідав у мізках. Вона повільно повернулась до Тараса, який сидів, втупившись у серветки з тризубом на столі, і всіляко уникав її погляду.
Секунду, Тарасе. Дай я перевірю, чи правильно чую. Твої батьки приїжджають до нас на всі святкові дні, з тридцятого до восьмого. Це ми обговорювали. Але тепер ти пропонуєш віддати їм НАШУ спальню, наше ліжко з ортопедичним матрацом, за який ми з тобою дві зарплати виклали, а самі підемо спати в зал?
Ну так нарешті підняв він очі з виразом кролика під лисом. Що тут такого? Це ж родина. У нас гостинність, повага до старших. Як я тата на той розкладач кину? Він уже там викрутосує: пружина торчить.
На тому дивані й спати неможливо, я ж памятаю, зітхнула Оксана. Тому ми й не спимо там. Але ти, здається, забув одне: у мене теж є спина! З грижою в подарунок від ДТП. І, на відміну від твоїх батьків, мені через тиждень на роботу фінвідділ із балансу не чекає.
Оксан, не починай… знітився чоловік, наче у стоматолога без наркозу. Я вже все придумав! Диван не розкладатимемо. В Кольки на другому поверсі взяв надувний матрас двоспальний, високий. Ну один в один як ліжко! На підлогу у вітальні буде романтика. Як молоді були в таборі!
Романтика на підлозі? В тридцять вісім? Оксана бережно поклала ополоник, відчуваючи, як десь під ложечкою здорового глузду клекоче образа. Тарасе, це не Турія, не наметове містечко. Це моя квартира. Спальня місце сили. Твоя мама встає в шостій ранку і тарабанить каструлями. Якщо будемо в залі, ми прокидатимемось під її «алегро».
Я попрошу не шуміти, несміливо обіцяв чоловік. Оксана, вони ж вже квитки купили! До онуків хочуть, до нас. Не вже будемо такими егоїстами? Я вже мамі обіцяв рай: мовляв, «мати, не переживай ні за що».
О, так ти вже пообіцяв… протягла вона. Дуже мило! А мій комфорт як завжди в розстрільному списку?
Я хотів як краще! вибухнув Тарас. Щоб батькам було добре. Вони люди немолоді!
На цьому розмова й розсипалася, як шкарлупа від яєць на Пасху. Оксана втекла у ванну, включила воду й довго дивилась у дзеркало: там відвідувачка сумна Перемикачка-Настроїв. Вона любила чоловіка, любила їхню маленьку, затиснуту кредитом квартиру. Але візити Антоніни Іванівни це завжди Олімпіада на витривалість. Антоніна Іванівна як гуру побутового Марса; Дмитро Михайлович, навпаки, тихий, але прискіпливий до манію деталі.
Оксана розуміла: боротьба програна. Якщо вперто втне рога стане злою відьмою і для свекрухи, і для чоловіка, який потім, як мокра курка, буде зітхати про жінку із залізними нервами.
Підготовка до приїзду родичів нагадувала евакуацію із бомбосховища. Оксана звільняла шафу в спальні, тягнула одяг у передпокій, заховала у ванній свої дорогі креми Антоніна Іванівна могла протестувати їх, а потім ще й надирати за «несмак».
От бачиш, все влізло! щасливо трусив насосом Тарас, надуваючи синій матрац посеред кімнати. Я на ньому лежав ну майже як ліжко!
Оксана з сумнівом глянула на це синє гумове чудовисько, що зайняло добру половину зали. Від нього шмагав запах пластика, як із секонд-хенду.
Ти жартуєш? Простирадло буде злітати, матрац слизький, а знизу піддуває.
Підкладемо ватяну ковдру!
Тридцятого грудня, гордо о сьомій ранку, дзвінок. Свекри як десант: Антоніна Іванівна у шапці з песця зразу створила пробку у коридорі.
Слава Богу, доїхали! Поїзд смикав як швейна машинка, провідниця лиш каву нам показала і пішла. Оксаночко, ти якась змучена! Не виспалась? Чи на роботі колотнеча? Дімо, обережно з тим баулом там банки з помідорами!
Дмитро мовчки затягнув два величезних клунки, одразу шукаючи тапки.
Заходьте, скидайте пальта, сніданок майже готовий, вичавила посмішку Оксана, хоч після безсонної ночі голова гудіти не переставала.
Першим ділом Антоніна Іванівна інспектує спальню.
О, непогано, з іронією підбила підсумок, проводячи пальцем по спинці ліжка. Штори темнесенькі, я б щось повеселіше порадила. А цей матрац твій Тарас хвалив Занадто він тобі жорсткий! Дімо, лягай, тестуй.
Свекор завалився на ліжко в штанях, а Оксана скреготіла зубами.
Та пойдет… От тільки ті ваші сучасні подушки ніби на ковбасі спиш. А пухових нема?
Лише анатомічні, Дмитре Михайловичу, урвала Оксана.
Ой, я двадцять п’ять літ спав на пірї й нічого, приторочила свекруха. Ладно, якось уживемось. А ви де? В залі чи шо?
Так, мамо, там матрац надувний, як у санаторії!
День минув у метушні. Багаторазове шинкування, нескінченні філософії свекрухи: то про політику, то про ціну на газ, то про чиюсь поламану ногу на городі. Оксана почувалась як обслуга в своєму домі. Щойно вмощувалась із кавою «Оксана, рушничок в кухні знов треба поміняти», «Оксана, ти чорний хліб взяла? Дімо білий не їсть».
Ніч стала пеклом.
Синій «король комфорту» перетворився на синього диявола. Варто одному поворухнутися другий вже трясеться, наче на батуті. Матрац скрипів як двері у фільмі жахів, простирадло скочувалося в гармошку, знизу почергові сюрпризи холоду.
Оксана лежала в темряві над головою мигали відблиски гірлянди, збоку музика з новорічної реклами, та ще й хропіння чоловіка як суповий акорд. Колючий біль у поясниці, спати майже неможливо: на надувному як на гамаці.
О третій ночі двері спальні схрипіли. Дмитро Михайлович волочив тапці у туалет. Хвилин за двадцять Антоніна Іванівна водичку попити. Відсутність дверей між залом і кухнею грала на користь нічним екскурсіям із вмиканням світла Оксані у вічі всю ніч.
Вранці тридцять першого Оксана встала, наче після битви за Київ. Шия не крутиться, поперек камяний.
Доброго ранку! свекруха, свіженька як огірочок із бабусиної бочки, тусується в шовковому халаті, подарованому Оксаною роки три тому. Ой, ми так виспалися! Тиша, благодать! Тільки матрац твердий, Діма бік відлежав. Треба було мякенький брати.
Оксана мовчки дістала каву і почала молоти її в кавомолці. Хотілося плакати.
Чого ви такі помяті? ще й здивувалась свекруха. Тарасе, ти згадався мішками під очима. Вам незручно?
Та нічого, мам, звикнемо, позіхнув Тарас, потираючи затерплу руку. Просто нове місце.
Молодим байдуже, де спати! розсміялась Антоніна Іванівна. Оксано, ти що, солоні огірки в олівє кладеш? Я завжди свіжі додаю ніжніше. І майонез у тебе товстий якийсь…
Оксана повільно повернулась. Ложка тремтіла.
Антоніно Іванівно, спокійно сказала вона, у нас в домі олівє таке, як любимо ми. Хочете з огірком зробіть собі окремо. Холодильник онде.
Пауза. Свекруха стисла губи, Тарас ледь не вдавився кавою.
Ну чого так різко? зітхнула свекруха. Я ж просто пораду дала! Діма, ти чуєш? Мене позбавили слова у своєму домі.
Оксано, ну давай… почав було Тарас.
Я в душ, перебила вона і вийшла.
У ванній вона знайшла: її шампунь посунутий, а натомість банка чогось свекрушиного. На її мочалці чужа волосина (темна, між іншим!). І квітка на торті: баночка улюбленого крему стоїть розкрита, а всередині яма як слід від картопляної лопати.
Оксана ледь не задихнулась. Вийшла з кремом у руках.
Антоніно Іванівно, ви брали мій крем?
А це що? і телевізор навіть не вимкнула. Та, у Діми пяти потріскались із дороги, такі сухі жах. Дивлюсь, у тебе баночок гора, взяла якийсь крем. Хороший, густий, шкіра одразу засяяла. Тобі шкода?
Пяти?! Оксана ледве не прошепотіла. Ви нафаршували пяти кремом за одинадцять тисяч гривень?!
Скільки?! Антоніна Іванівна аж шарф ледь не проковтнула. За таку дурничку такі гроші? Тарасе, ти чуєш, куди гроші йдуть? А ми тобі на труси докидали!
Це МОЇ гроші, льодовим тоном відрізала Оксана. Я їх заробила. І це був мій крем.
Ой, почалося! Справжня пані. Їй шкода батькові пяти важливіші. Я завжди казала!
Тарас стояв мов стовп.
Оксано, ну… мама ж не знала… Ну купимо тобі новий. От зарплата буде.
І тут Оксану накрило хвилею синьої гумової справедливості. Вона подивилась на чоловіка, на матрац-страшко, на свекруху і все прояснилось.
Ти правий, Тарасе, сказала тихо. Справжнє свято. І я не хочу його псувати істериками.
Розвернулась і пішла збиратися.
Куди ти? стривожився чоловік.
Я скоро повернусь.
Оксана вийшла на лютневий мороз, вдихнула на повні груди, відкрила додаток бронювання гостиниць. У Львові розкішний спа-отель. Завжди мріяла, але грошей шкода було. Сьогодні економія захворіла на грип.
Знайшовся люкс. Велике ліжко, джакузі, сніданок у ліжко. Натиснула «Забронювати». З картки списалося півзарплати. Було байдуже.
Повернулась за десять хвилин. Тиша й апокаліпсис. Свекруха котиться по корвалол, телевізор бубнить щось про вічне.
Оксана методично складає речі у сумку.
Оксано, куди ти? Тарас виглядав, як бурячок під градом.
Я їду до готелю.
До якого? Ти що, повеселішати вирішила? А свято?
А ви святкуйте. В сімейному колі. Спальня до ваших послуг, матрац теж. А я хочу лягти на ліжко, користуватися своєю ванною і кремом без фауни з чужою шерстю.
Ти залишаєш мене одного? З ними?! в очах чоловіка застигла паніка. Що я скажу мамі?
Скажеш правду. Що твоя жінка егоїстка й марнотратка, яка витратила гроші на свою нервову систему. Мамі це сподобається, буде чим вечір скрасити.
Оксана, не йди це ж наш дім!
І мій теж. А якщо в ньому для мене не знайшлося куточка, знайду за гроші. Вернусь третього, коли вони підуть до твоїх кумів. Або восьмого, коли поїдуть додому. Ще не вирішила.
Антоніна Іванівна тріснула головою з кухні:
Що тут коїться? Куди вона намилена?
Мамо, не лізьте! в перше за вечір рявкнув Тарас.
Я їду відпочивати! Оксана блискає найбілішою посмішкою. Святкуйте! Салати в холодильнику, гуска в духовці кнопка лишилась. З прийдешнім!
Вона взяла пухову куртку і зникла за дверима, залишивши за собою горішки скандалу.
У готелі пахло ялиною і французькими парфумами. На рецепції усміхнулися до самої підлоги.
В номері Оксана мало не розридалась від щастя: білизна як хмара, тиша, аромат кави рано вранці, а не смаженого лука. Зняла одяг, набрала ванну з піною, замовила шампанське, миску фруктів.
Телефон тріщав і чоловік, і свекруха, навіть свекор sms-ив: «Оксано, вернись, то по-людськи так нема». Вимкнула телефон.
Новорічну ніч Оксана зустріла у халаті, з просекко в руці, спостерігаючи салюти з панорамного вікна десятого поверху. Вперше за багато років вона зустріла свято сама. І, якось дивно, це був найкращий Новий рік за останні роки. Ніхто не смикає, не вказує, не ставить на паузу. Вона просто жила.
Першого січня спала до обіду. Поперек не болів. Записалась на масаж, поплавала в басейні, телефон включила ввечері.
Десять пропущених. Одне довге повідомлення:
*«Оксано, прости. Я дурень. Матрац здувся ще вночі. Я спав просто на підлозі. Мама мене зранку пилить, мовляв, жінку втримати не можу. Тато мовчить, як партизан. Гуска згоріла таймером не зуміли скористатись. Я зрозумів, як тобі було. Будь ласка, вертайся. Все буде інакше. Відселимо батьків у готель хоч на подвірї буду спати, а ти відновишся в спальні. Тільки приїдь». *
Оксана усміхнулась. Ні, Тарасе, уроки без допояснень.
Повернулась вона третього, як і планувала. Відкриває двері картина маслом: у коридорі взуття, на кухні споконвічна гора посуду.
Тарас сидить на матраці-мерці: блідий, небритий. Увідівши жінку, аж на очах сльози спалахнули.
Ти повернулась! майже прошепотів.
Зі спальні висунулася Антоніна Іванівна. Вид явно для монументальної скульптури.
Ну що, до гріха надалася? завелася постарому, але погляд Оксани показав: не час.
Оксана спокійна, як у відпустці після сесії. З румянцем, відпочивша.
Добрий день. Як свята?
ЖАХ! пролепетала свекруха. Тарас захворів, спину здув. Їсти нема чого замовили піцу, живіт болить. Ти нас лишила!
Я не лишила я поступилася домом. Ви ж хотіли комфорту? Оцініть. А я брала комфорт, щоб не стати тигрицею.
Мамо, досить, впевнено сказав Тарас, узявши Оксану за руки. Ми з татом поговорили. Він визнав негарно вийшло. Зараз речі переносимо в зал. Диван я відремонтував: фанера + ковдра все норм. Ти повертаєшся в спальню.
Оксана підняла брову. Тарас сам полагодив диван? Ого, дві ночі на підлозі це вам не жарти.
А як щодо радикуліту тата? спитала.
Виявилось, нічого не болить, як компенсує нормальний сон, буркнув Дмитро Михайлович із кухні. Та й взагалі, ми пятого вже до сватів.
Свекруха щось хотіла додати, але один погляд сина і вона махнула рукою.
Робіть як хочете. Виростила на свою голову гуманіста.
Ввечері, коли батьки вляглись на диван (насправді не так уже й страшно!), Оксана з чоловіком лежали в своєму ліжку.
Слухай, ти реально витратила стільки на готель? пошепки питає Тарас.
Так. Жодної краплини не шкодую.
Я віддам. Зі стипендії… тобто зарплати.
Не треба. Вважай це інвестицією. В педагогику.
Тарас замовчав, а потім уткнувся носом їй у плече.
Я більше ніколи не попрошу тебе спати на підлозі. Чесно. І куплю новий крем. Той самий.
Домовились, усміхнулась Оксана. А матрац віддай ворогам.
Я його вже різонув. Випадково. Коли намагався здмухнути першого числа.
Оксана мяко зареготала. Нарешті напруга розтанула. Вона вдома, у своєму ліжку, і суверенітет відновлено. А самолюбство, виявляється, дорожче будьякого, навіть самого модного, крему.
Якщо ця історія вам відгукнулась ставте лайк і підписуйтесь 
Ну і пишіть, як би ви зробили на місці Оксани!
