14 червня 2024 року
Мені знову всю ніч не спався, думаючи про ситуацію з квартирою, яку мій дружина отримала від своєї тітки у спадок. Квартира невелика, але знаходиться просто в центрі Києва. Ми живемо у просторій трьохкімнатній квартирі на Оболоні, тому місця на даний момент нам вистачає.
У нас троє дітей. Старша донька Зоряна навчається вже на другому курсі університету, їй девятнадцять. Старший син Олексій ще школяр, йому дванадцять, а молодшенькому Богдану лише пять.
Вчора разом із Оленою ми знову сперечались через спадок. Я запропонував продати квартиру тітки, а отримані гривні рівно розділити між дітьми. Мені здається, так буде справедливо ніхто не почуватиметься обділеним. Але Олена переконана, що донька має отримати квартиру, бо вона вже майже доросла, ось-ось створить власну родину і власне житло їй зараз потрібніше.
Дружина наводить аргументи, що якщо квартиру продати і розділити гроші, то в результаті кожна дитина матиме не так багато, особливо в нинішніх реаліях за ці кошти вони навряд чи зможуть придбати хоча б маленьку квартиру, а максимум бюджетну автівку чи витратити на навчання.
Я ж боюся, якщо Зоряна стане єдиною володаркою цього житла, хлопці потім ображатимуться, і ця історія ще багато років буде тягнутися тягарем у нашій родині. Олена каже, що поки сини малі, вони нічого не розуміють, а тут важливо потурбуватись принаймні за одну дитину, а там вже якось і для хлопців вирішимо питання житла.
Про все це Зоряні ми ще не казали. Взагалі, квартира зараз у жахливому стані стара проводка, стіни потріскані, у ванній капає з крану, а про ремонтні роботи поки що навіть й не мріємо, бо таких вільних грошей зараз немає.
З кожним днем все більше вагаюся: можливо, Олена права, а можливо, моя пропозиція більш мудра. Чи варто далі наполягати, чи перечекати і зважити всі за та проти разом як сім’я? Часом думаю, що у цьому питанні нема ідеальної відповіді, і потрібно шукати компроміс, враховуючи інтереси усіх дітей. Саме головне не дати цій спадковій квартирі зіпсувати наші стосунки і сімейний затишок. Мене ця історія навчила: у важливих сімейних питаннях треба чути один одного і не поспішати з рішенням, поки не буде впевненості, що воно справедливе для всіх.
