А де ти поклав серветки? Я ж просила дістати ті, з сріблястим візерунком, вони до скатертини підходять краще, не обертаючись, бурмотіла Оксана Петрівна, ріжучи лимон тонкими, майже прозорими скибочками.
Її чоловік, Ігор, у ці хвилини вже давно би сидів перед телевізором, чекаючи на початок новорічного концерту із Софією Ротару, але сьогодні його досі не було вдома. Оксана говорила сама до себе, звично бурчала у тишу затишної кухні. До бою курантів залишалося лише три години. У духовці доходила качка із яблуками та чорносливом те саме фірмове блюдо, рецепт якого передався їй від бабусі зі Львівщини. Квартира світилася чистотою, ялинка мерехтіла кольоровими гірляндами, а на серці було те ніжне, радісне передчуття дива, яке не полишає навіть у пятдесят.
Витерла руки об рушник, глянула на годинник. Ігор барився. Казав, що заскочить у офіс, забрати забутий подарунок для неї, і десь дівся. Оксана посміхнулась. Напевне, вибирав щось справді особливе. Адже цього року у них срібне весілля двадцять пять років разом, і зустріти Новий рік вони вирішили удвох, затишно, без гамірних гостей і дітей, які давно вже розлетілися по світу.
У коридорі нарешті клацнув замок. Оксана швидко зняла фартух, надягла коротку вишиту хустку на плечі, поправила зачіску й поспішила зустрічати чоловіка.
Ігорчику, ти де так довго? Качка вже…
Слова застрягли у неї в горлі. На порозі стояв Ігор не сам. Поруч з ним, струшуючи сніг із дорогого каракуля, переминалася молода жінка помітна, яскрава, з рудим хвостом волосся і червоними губами. У руках вона тримала пакунок із мандаринами, а Ігор, з винуватою, трохи награною веселою усмішкою, стиснув пляшку шампанського “Артемівське”.
Оксанко, зустрічай гостей! голосно проказав він. Познайомся, це Зоряна. Зоряна Сергіївна, наш новий головний бухгалтер.
Оксана завмерла. Відчула, як всередині похололо. Перемкнула погляд з чоловіка на гостю, потім знову.
Доброго вечора, ледве видушила вона. А ми когось чекали?
Зоряна, ні трохи не збентежившись, простягла руку в тонкій рукавичці.
Ой, Оксано, добрий вечір! Ви не уявляєте, яка пригода! Просто як у “Вершниках”. Ігор тобто Ігор Володимирович мене врятував буквально. Я йому така вдячна, просто не передати словами!
Ігор почав поспіхом роззуватись, уникаючи погляду дружини.
Оксанко, ти ж розумієш Заїхав я в офіс, а там Зоряна сидить, плаче. Уяви! Прямо ридає. У неї труби прорвало, квартиру залило, світло вибило, холод страшний, сантехнік аж після свят прийде. Куди йти у новорічну ніч? Родичів у Києві немає, сама сама. Ну я й кажу: “Їдьмо до нас! Оксана стіл накриє вона в мене золота душа, не вижене”.
Оксана слухала й відчувала, як її затишний світ валиться. Двадцять пять років. Романтичний вечір. Свічки, вже розставлені на столі. І ось це диво у каракулеві.
Проходьте, сказала вона сухо. Її голос не був схожий на її. Як уже прийшли.
Зоряна миттєво влетіла в квартиру, наповнивши повітря дорогими солодкими парфумами, що перебивали запах запеченої качки й хвої.
Ой, як затишно у вас! щебетала вона, розглядаючи все навколо. Такий ретро-стиль. У моєї бабусі у Стрию такий самий сервант був. Дуже атмосферно, як у музеї радянського побуту.
Оксана зціпила щелепи. Сервантик був італійський, дубовий, куплений чотири роки тому за шалені 42 тисячі гривень, але пояснювати це дівчині, яка годилася їй у доньки, вона не збиралася.
Ігорю, допоможи гості роздягтись, кинула вона і пішла до кухні, щоб видихнути. Руки тремтіли.
Ігор зявився через кілька хвилин з побитим виглядом, проте з упертюшим блиском у очах.
Оксан, та не починай, га? зашепотів, прикривши кухонні двері. Людині зараз просто нікуди йти. Будь доброю, це ж Новий рік! Посидить, перекусить, викличу таксі, або якщо що на дивані у вітальні…
На дивані? Оксана повернулася до чоловіка, стиснувши в руці ополоник. Ти добре подумав? Ми ж хотіли бути вдвох. Ти привів у дім чужу жінку, яка з порогу хамить і сміється з мого житла. Що за “музей побуту”?
Та вона нічого не мала на увазі. Вона ще молода, щира. Оксан, прошу тебе. Не кидай тіні на мене перед колегами. Сама розумієш, нам ще працювати разом…
Оксана дивилася на чоловіка. Де той уважний, турботливий чоловік, з яким вони разом будували сімю? Перед нею стояв постарілий ловелас, що вирішив похвалитися перед молодою колегою за рахунок дружини.
Гаразд, хай сидить, нарешті сказала вона. Тільки хай язиком по хаті зайве не тріпає.
Не буде, не буде! Я прослідкую! швидко погодився Ігор і потягся цілуватися, але Оксана відсторонилася.
Йди розважай своє натхнення. Я буду стіл накривати. Треба третій прибор.
Вечеря почалася під важкою напругою. Оксана мовчки розставляла тарілки. Зоряна вже без шуби сиділа у відвертому вечірньому платті з великим вирізом, що не пасувало до домашньої атмосфери зовсім. Нога на ногу, келих в пальцях.
Ігорчику, відкрий шампанське зараз? Щоб вже провести старий рік, шепотіла вона, кидаючи на Ігоря млосні погляди. Бо чиї сили вже терпіти
Ігорчику. Оксана ледь не випустила салатницю. Виставила Оселедець під шубою на стіл, аж посуд дзенькнув.
У нас заведено шампанське відкорковувати під бій годинника, різко відповіла вона. Хочете морс журавлиновий, домашній, пийте.
Зоряна скривила губи.
Морс? Дуже мило. Але я солодке не пю, фігуру бережу. А у вас є брют? Бо напівсолодке це для тих, хто ще не відкрив смак
Ігор закрутився:
У мене є добрий коньяк Шабо у барі, будеш, Зоряно?
Ну, крапельку, щоб зігрітися. А то у вас прохолодно. Ви, мабуть, економите на опаленні?
Оксана сіла навпроти цієї парочки. Вона почувала себе зайвою на власному святі. Ігор сипав анекдотами, підливав гостьї, клав ікру, а Зоряна сміялася голосно, перекидаючи голову назад.
А ви, Оксано, не працюєте? раптом звернулася вона.
Працюю. Я головний технолог на кондитерці.
Справді? Зоряна підвела брови. Як цікаво. А виглядаєте дуже домашньою. Ну, як господиня борщі, пироги, чоловік з роботи Ігор розказував, у вас золоті руки. Правда, зізнавався, буває, що нема вже про що говорити, побут забирає все, зате випічка смачна.
Зависла мовчанка. Лише цокання годинника та гул телевізора її розрізали. Ігор захлинувся коньяком, почервонів.
Я я такого не казав! прохрипів він. Зоряно, ти щось плутаєш!
Оксана повільно поклала виделку. Всередині щось хруснуло. Та тонка терпіння, на якій тримався цей вечір, лопнула.
Продовжуйте, Зоряно, мовила Оксана з крижаною усмішкою. Що ще розказував? Дуже цікаво знати.
Зоряна помітно розгубилась, але спробувала викрутитись гірше зробила.
Ой, не ображайтесь! Чоловікам завжди драйву мало, емоцій. Ось Ігор Володимирович на корпоративі був такий запальний! Танцювали з ним ламбаду весь відділ аплодував. Каже: Вдома так вже не потанцюєш, дружина втомлена, ноги болять.
Оксана глянула під стіл на свої ноги. Нічого їм не боліло. Боліли, коли дві доби стояла біля плити, готуючи новорічне застілля для цього самого чоловіка.
Ігор мовчав, розуміючи, куди все котиться.
Давайте випємо, відчайдушно вигукнув він. За мир!
Зачекай, Оксана не зводила очей з гості. А як з трубами у вас, Зоряно?
З трубами?.. на мить вона знітилася, очі забігали. А, ну так! Прорвало. Кошмар, суцільний потоп! Я налякалась, подзвонила Ігорю тобто Ігорю Володимировичу. Він же справжній чоловік! Надійний. Не те що мій бивший
Дивно, задумливо сказала Оксана. Бо на вулиці зараз мінус пятнадцять. Якби вас залило окропом, а світло вибило, ви б тут не сиділи з укладкою і манікюром. Від вас би тягнуло вогкістю і аварійкою. А від вас пахне салоном краси й бажанням увести чужого чоловіка.
Зоряна почервоніла.
Як ви смієте! Я гість! Ігор, захисти мене!
Ігор вчавився у стілець.
Оксан, може, вона переодягтись встигла
Замовкни, тихо, але впевнено промовила Оксана. Підвелася. Я двадцять пять років закривала очі на твої дрібні грішки. Думала, цінуєш сімю. А виявилось просто кухарка, і поговорити не про що.
Відсунула фіранку: у двірі, сніг і петарди.
Слухайте сюди: концерт закінчено. Зоряно Сергіївно, беріть свої мандарини і забирайтесь геть.
Зоряна роззявила рота, але зустрівши погляд Оксани, знітилася. В її очах стільки холоду, що страшно стало.
Ігорю! Ти допустиш таке зі мною в Новий рік? вичавила Зоряна, шукаючи підтримки.
Ігор, набравшись чи то хмелю, що прокинувся від коньяку, чи дурості, хлопнув рукою по столу:
Оксано! Перестань! Це і мій дім теж! Я гість привів. Зоряна залишиться. Ми зустрінемо Новий рік як люди, а не
Як хто? мяко підказала Оксана.
Як фурії! вирвалося у нього.
Оксана кивнула тихо. Витягла з серванта велику дорожню сумку, яку збиралася взяти у село на Різдво. Висипала із неї коробки з цукерками на підлогу.
Твій дім, кажеш? Добре. Тоді я йду. Але май на увазі, квартира ця батьківська. Ти тут тільки прописаний. І першого січня, коли відкриється ЦНАП, я подаю на розлучення і виписку. А зараз зараз ви обидва йдете.
Що? Ігор побілів. Хміль пройшов миттю. Оксано, ти що, куди?
Туди, де драйв. До Зоряни у неї там потоп. Допоможеш. Справжній чоловік, надійний. А тут нудно. Музей побуту.
Оксанко, зачекай! Ну вибач, я дурний! Ну ляпнув не подумавши! Зоряна просто колега, клянусь! Давай вона піде, а ми залишимось!
Оксана подивилася на нього з презирством. Щойно він готовий був боронити свою даму, а тепер, як запахло смаженим, здав її першим.
Ні, Ігорю. Олівє скис. Разом із нашими стосунками. Збирайся. Пять хвилин.
Зоряна, зрозумівши, що вечір уже зіпсований і ловити тут нічого, встала і попрямувала до передпокою.
Психована, кинула, надягаючи шубу. Ігорю, я таксі викличу. Сам розбирайся зі своїми проблемами.
Хлопнула дверима. Зоставши шлейф парфумів і бруду по собі.
Ігор залишився посеред кімнати з порожньою сумкою.
Оксанко почав благально. Ну вона пішла. Давай усе забудемо? Дивись, качка холоне
Оксана вийняла з духовки підрумянену, соковиту качку. Запах яблук і кориці, ще недавно улюблених, нині викликав блювоту.
Забудемо? перепитала. Ти привів коханку у дім у ніч нашого ювілею. Обговорював мене з нею. Дозволив принижувати мене у власній кухні.
Взяла блюдо важке, керамічне.
Ігорю, йди. Я не жартую. Або зараз або викликаю поліцію. І повір, мені повірять.
Ігор подивився на дружину і побачив зовсім іншу жінку, сильну, рішучу.
Побрів у спальню. Чути було, як гримає стільниками, як кидає речі в сумку. Вийшов, шаркаючи ногами, у наспіх накинутій куртці, з рукавом сорочки, що визирав із сумки.
Ще пожалкуєш, Оксано! кинув з порогу, силкуючись зберегти гідність. Самотня залишишся! Кому ти треба у пятдесят?
Собі, відказала вона і зачинила за ним двері. Клацнув замок два оберти.
У квартирі запанувала тиша. Благословенна тиша. Оксана присіла до дверей. Думала, що заплаче, але сліз не було. Відчуття порожнечі ніби всю важку, непотрібну стару меблі винесли, і нарешті стало багато повітря.
Піднялася, пройшла на кухню. Стіл на трьох. Салати, ікра, качка. Усе тепер, як декорація до скасованого спектаклю.
Оксана взяла тарілку Зоряни зі слідом помади і жбурнула в смітник. Глухий дзеньк! Потім Ігореву тарілку. Дзень!
Вона прибрала третій прибор. Залишила свій улюблений посуд із золотою смужкою. Наповнила келих кришталевим Артемівським.
На екрані звернення Президента. Куранти готуються відраховувати секунди року, що забрав ілюзії, але повернув самоповагу.
З Новим роком, Оксана, сказала вона віддзеркаленню в темному вікні.
Відрізала найсмачніший шматок качки ніжку з хрумкою шкіркою. Поклала ложку Олівє, що, попри все, настоявся ідеально.
Пискнув телефон повідомлення від доньки Марічки: Мамо, з прийдешнім! Ми з татком вас любимо! Чекайте онуків наступного тижня!
Оксана усміхнулась. Справжнє життя воно тут. Діти, онуки, робота, улюблений дім. А те, що відпало значить, було зайвим.
Зробила ковток шампанського. Бульбашки закрутили голову. Вперше за багато років вона просто насолоджувалася моментом.
За стіною сусідський вигук Слава Україні! та новорічний салют. Світ святкував. І вона святкувала разом із ним свою свободу.
Через годину зібрала їжу, якої сама не подужає, склала в судочки завтра занесе тітці Валі-консьєржці та дядькові Михайлу, їхньому двірнику.
А качку качку доїсть сама. Вона заслужила.
Перед сном підійшла до дзеркала, змила косметику. На неї дивилася красива і сильна жінка з сумними, але живими очима. Не тітка у бігуді.
Драйву йому бракувало усміхнулась Оксана. Ну що ж, Ігорчику, тепер драйву тобі вистачить. Шукай житло, діли майно, пояснюйся з дітьми.
Вона лягла у широке ліжко, розмістившись зручно, наче вперше за довгі роки. Постіль пахла свіжістю та лавандою.
Ранок зустрів її сонцем. Перша думка: не варити чоловікові сніданок, а піти на капучино з тістечком у нову кавярню навпроти. Яка чудова думка!
Що буде далі? Розлучення, неприємні розмови, майнові питання. Але це згодом. А зараз увесь день для себе. Тиша, смачна їжа, спокій. І більше ніхто не сміє називати її дім музеєм, а життя нудним.
З Новим роком, Оксана.
