Тарасику, у нас соняшникова олія скінчилася, і прального порошку лишилось ледь-ледь на одну прання, Дарина стояла у дверях кімнати, витираючи вологі руки об лляний фартух. Треба б у крамницю зайти, список довжелезний вже назбирався.
Тарас, не відриваючись від телевізора, де транслювали напружений футбольний матч «Динамо» з «Шахтарем», лише невдоволено сіпнув плечем.
Дарино, ти ж розумієш, протягнув він, не обертаючись. У нас на заводі знову затримки. Начальник цеху сказав, премій цього місяця годі й чекати. Я ж тобі позавчора віддав останні три тисячі гривень. Спробуй якось розтягти
Дарина тяжко зітхнула. Це «розтягни» вона чула вже пів року. Ніби сімейний бюджет як гумовий чобіт, який може розтягуватись хоч до безкінечності. Беззвучно повернулася на кухню, відкрила холодильник, споглянула спраглими очима на самотню банку домашніх огірків та каструлю з вчорашнім пісним супом на курячих шийках. Справжнє мясо в їхньому домі зявлялося хіба для свят.
Дарина працювала старшою медсестрою у міській поліклініці на Подолі. Зарплата стабільна, хоч і невелика. Раніше, коли Тарас носив додому пристойну платню, вони навіть раз на рік їздили відпочивати у Бердянськ чи Одесу, міняли одяг, холодильник тріщав від продуктів. Але вже давно, за словами чоловіка, на заводі настала криза: обрізали зарплати, премій не було і близько. Від нього лишились жалюгідні копійки, яких ледь вистачало на комуналку та його пальне.
Всі клопоти з харчуванням і побутом лягли на плечі Дарини. Вона хапалася за кожну підробітку, чергувала у вихідні. А Тарас Тарас повертався змучений, падав на диван, нарікав на долю, і все ж хотів на вечерю борщ, котлети і компот.
Розтягни прошепотіла Дарина, дивлячись на порожню олійницю. Довго ще?
Наступного дня, повернувшись з роботи, вона зайшла в «АТБ». Довго стояла біля прилавку з мясом, мрійливо поглядаючи на ошийок, але взяла лоток курячих сердець. Дешево й сердито, зі сметанкою і буде вечеря. На касі вигребла з гаманця останні копійки. Грошей до авансу лишилось три дні.
Увечері, поки серця тушкувалися, Дарина взялася витирати пил у коридорі. Тарас міцно спав, ситий після вечері і двох пляшок пива, котрі, за його словами, придбав на «дрібязок, що лишився».
Вона взяла його куртку, щоб повісити акуратно, і відчула у внутрішній кишені щось стороннє. Звичка перевіряти кишені перед пранням спрацювала сама по собі. В руці опинився папірець.
Чек не з магазину, а з банкомату. Дата сьогодні, 18:45. Дарина розгорнула чек і враз похолола.
«Залишок на рахунку: 270 500 гривень».
Вона кілька разів кліпнула очима: може, не там подивилась? Але цифри чітко стояли на білому папері. А ще рядок вище: «Зарахування зарплати: 60 400 гривень».
Шістдесят тисяч. А додому він приніс три. І казав, що то останнє.
Дарина повільно опустилась на пуфик у передпокої. Запаморочення, гул у голові. Пригадала, як тиждень тому йшла на роботу у старих розквашених чоботах, бо Тарас мовив: «Почекай трохи, грошей зовсім нема». Вона відкладала стоматолога через біль, глушачи її таблетками без рецепта. Пригадала гіркі курячі шийки та дешеве пшоно.
У грудях розтікалася пекуча гидота. Зрада, ось що це було. Поки вона економить на всьому, він збирає гори грошей. На що на нову машину, на іншу? Чи просто з жадібності, мовляв, жінка має поратись як вміє?
Дарина обережно поклала чек назад у кишеню. Хотілось вискочити, розбудити Тараса, швирнути йому цей папір просто у вічі, розтрощити горщики, вигнати. Але стрималася. Скандал нічого не змінить лише нові брехні, виправдання та свавілля.
Ні, потрібен інший шлях.
Дарина вимкнула плиту. Її вечері більше нікого не стосувалися. Вона переклала їжу у контейнер і сховала у сумку, яку брала на роботу.
«Немає грошей немає їжі», мимохідь подумала вона.
Вранці Дарина рушила на роботу раніше і не приготувала сніданку. На столі залишила лише порожню тарілку і записку: «Вибач, продукти закінчились, грошей нема. Випий водички».
Весь день її думки були тільки про вечір. У столовій вона дозволила собі гуляш з пюре, чай і булочку. Нарешті поїла по-людськи.
Вдома вже ні пакетів, ні турботи. Вперше за стільки часу спина рівна, плечі вільні.
Тарас зустрів її з порогу.
Дарино, чого так пізно? Я голодний, мов вовк. У холодильнику нічого немає, навіть яйця скінчились. Чого не зайшла в магазин?
Вона спокійно зняла пальто й поставила сумку.
Не була в магазині.
Як це? А що ж на вечерю?
А нічого, Дарина сіла з книжкою біля вікна. Я ж казала: грошей нема. Сама сьогодні без обіду, і ти терпи.
Тарас відкрив рота, але нічого не сказав. Очевидно, чекав, що вона, як завжди, викрутиться: позичить, знайде в шафі, витягне із заначки.
Ну, попий водички корисно для здоровя, промовила Дарина, не підводячи очей.
Він тупотів по кухні, висипаючи із пакета пісні макарони. Порожні макарони без олії страва для справжнього «мільйонера», подумала Дарина з гіркою посмішкою.
Другий вечір був схожий. Дарина сито обідала на роботі, купила собі каву і тістечко. Додому прийшла пізно, спокійна.
Тарас тепер вже був розлючений:
Це вже знущання, Дарина! Я вдруге їм порожні макарони! Ти взагалі хто тут господиня?
Я твоя дружина, спокійно відповіла вона. А не чарівниця. Без грошей нічого не куплю. Даси гроші все зроблю. Проблем нема.
Та в мене ж нема! він заметушився, очі забігали. Затримка
Ось і в мене нема. Грошей нема обідній стіл порожній. Дієта, корисно.
Того вечора Тарас демонстративно вийшов повернувся з шаурмою. Гроші знайшлися миттєво. Додому не приніс нічого.
Минула тиждень. Дім став наче музей холоду. Дарина не готувала, не мила за ним посуд, не прала його сорочки.
Порошок закінчився, відповідала вона на претензії щодо брудного одягу. Купити нема за що.
Тарас кипів, а в пятницю здійняв галас.
Ти зовсім озлобилась! Я працюю, приходжу тут безлад, їсти немає, одяг мятий! Якась ти
А який з тебе чоловік? Дарина дивилась прямо в очі. Жалкує копійки на сімю, але не на себе. Я теж працюю, втомлююсь, а чомусь харчування лише моя проблема.
Бо ти жінка твій обовязок!
Мій обовязок коли про мене теж дбають. А гра в одні ворота завершена.
У суботу Дарина прокинулась від запаху смаженої ковбаси й яєчні. Вийшла на кухню: Тарас з апетитом поглинав їжу, перед ним кава, бутерброди з сиром, тарілка дорогої ковбаси.
З побутовим неприродним виглядом процідив:
Ось, знайшов у старій куртці копійчину, сходив у магазин.
Дякую, я не голодна, відказала Дарина. Її цікавило, як далеко він зайде далі.
Коли Тарас доїв, простягнув купюру:
Я позичив у Костя пять тисяч. Візьми, купи щось пристойне, бо так жити не можна.
Дарина подивилася на гроші, потім на чоловіка.
У Костя? Ну, молодець А повертати чим будеш немає ж зарплати, чи не так?
Якось віддам! Тобі яка різниця? Іди, закупи продукти для нас обох.
Вона повертала купюру.
Гаразд. Схожу. Куплю те, що мені потрібно. А ти харчуйся у Костя, якщо він такий щедрий.
Що ти верзеш? Я ж тобі гроші дав спільні! На сімю!
На сімю? голос Дарини натягнувся, як струна. А коли ти отримав шістдесят тисяч минулого тижня це були чиї гроші? Лише твої? А двісті сімдесят тисяч на рахунку то теж сімейне?
Тарас побілів і зарумянів водночас:
Ти лазила по кишенях? Ти шпигуєш за мною?
Знайшла випадково, коли прибирала куртку. Але болючіше навіть не те, що ти ховав гроші. А те, що дивився, як я лічу копійки, шукаю останній шмат хліба, а ти спокійно їси борщ, зварений на мої останні гривні! Тобі не соромно?
Я збирав нам на авто! Моя ж розвалюха вже ледве їздить! Я хотів сюрпризу! А ти тільки гроші бачиш!
Сюрприз це коли ми разом вирішуємо економити. А твоє це паразитування. Ти жив за мій рахунок.
Я чоловік мені соромно на людей без нормальної машини! А курячі шийки Подумаєш, трохи потерпіли не померла ж!
Не померла. Та щось у мені вмерло. Довіра і повага.
Дарина повернула купюру.
Забери гроші й купи квиток собі куди хочеш.
В сенсі?
Туди, де будеш щасливий. Або до матері. Або в орендовану квартиру мені байдуже. Я не хочу більше жити з тим, хто сприймає мене як обслугу.
Тарас не пішов одразу. Був довгий, затяжний скандал, крики, обіцянки шуби, сварки, благання про примирення. Але Дарина була як скеля. Вперше побачила в чоловікові не друга, а чужинця: дрібного, жадібного, злого.
З речами він зібрався увечері.
Ти ще пожалкуєш! Кому ти треба у свої 43? Одна з котами сидітимеш! А я знайду ту, хто цінуватиме чоловіка!
Щасти, сказала Дарина, зачинивши за ним двері.
Коли замок клацнув, вона сповзла додолу. Сил не було. Сльози не текли, тільки звеніла порожнеча.
На кухні лежала його ковбаса. Вона викинула її у смітник. В холодильнику лише контейнер з курячими серцями.
Нічого, сказала сама собі. Тепер я точно знаю, де мої гроші.
Минув місяць.
Дарина повільно поверталася додому. Початок травня, бузок уже цвів, на серці було світло. Улюблений маркет на Подолі. До кошика полягло: баночка червоної ікри, твердий сир із пліснявою, пляшка сухого вина, свіжі овочі, шмат форелі.
На касі розплатилася карткою. Одній жити значно дешевше. Комунальні менше, продуктів треба небагато. Немає вже витрат на пиво, цигарки, нескінченне «дай на бензин». Життя стало легшим.
Вдома влаштувала трапезу під улюблену музику вино, рибка. Захід сонця за вікном.
Раптом телефон повідомлення від Тараса.
«Дарино, привіт. Як ти? Може, зустрінемось, поговоримо? Я був неправий. Машину не купив. Давай почнемо з нового аркуша? Сумую».
Вона зробила ковток вина, глянула у вікно. Згадала про «курячі шийки» і приниження. Видалила смс і заблокувала номер.
Я теж сумувала, тихо сказала вона своєму відображенню. По собі. По чесному життю. І нікому більше його не віддам.
Наступного дня купила нові ботфорти з мякої шкіри. І путівку у санаторій у Трускавець на два тижні. Грошей із «вільної» зарплати вистачило.
Виявилося після розлучення життя лише починається. І стає значно смачнішим. І справедливим.
