Колись давно один чоловік відправив свою дружину в село, щоб вона схудла, а сам міг вільно розважатися зі своєю секретаркою.
«Степане, я не розумію, чого ти хочеш», сказала Катря.
«Та нічого особливого», відповів Степан. «Просто хочу трохи побути на самоті, відпочити. Поїдь у село, розслабся, скинь кілька кілограмів. А то ти зовсім занепала».
Він зневажливо глянув на фігуру дружини. Катря знала, що набрала вагу через ліки, але мовчала.
«А де це село?» спитала вона.
«У дуже мальовничому місці», усміхнувся Степан. «Тобі сподобається».
Катря вирішила не сперечатися. Їй теж був потрібен відпочинок. «Може, ми просто втомилися одне від одного», подумала вона. «Хай побуде один. А я не повернуся, поки він сам не попросить».
Вона почала збирати речі.
«Ти ж не ображаєшся?» уточнив Степан. «Це ненадовго, просто щоб відпочила».
«Ні, усе гаразд», відповіла Катря з усмішкою.
«Тоді я пішов», сказав Степан, поцілувавши її у щоку перед виходом.
Катря глибоко зітхнула. Їхні поцілунки вже давно втратили колишню теплоту.
Дорога зайняла набагато більше часу, ніж очікувалося. Катря двічі збилася з шляху GPS капризничав, а звязку не було. Нарешті зявився знак із назвою села. Місце було відокремлене, хати, хоча й деревяні, виглядали доглянутими, з гарними різьбленими прикрасами.
«Тут немає сучасних зручностей», подумала Катря.
І вона не помилилася. Хата нагадувала занеддану халупу. Без машини чи телефону вона б почувалася, ніби перенеслася у минуле. Катря дістала телефон. «Зателефоную йому зараз», подумала, але сигналу все ще не було.
Сонце сідало, і Катря була втомлена. Якби вона не знайшла хату, довелося б ночувати в авто.
Їй не хотілося повертатися до міста, але й дарувати Степанові привід казати, що вона несамостійна, теж не хотілося.
Вона вийшла з машини. Її червона куртка яскраво виділялася на тлі сільського пейзажу. Вона усміхнулася собі.
«Ну що ж, Катре, не пропадемо», промовила вголос.
Наступного ранку її розбудив пронизливий крик півня, коли вона спала в авто.
«Що за галас?» буркнула Катря, опускаючи вікно.
Півень подивився на неї одним оком і знову закричав.
«Чого ти так ореш?» вигукнула Катря, але тут перед вікном промайнула мітла, і півень замовк.
На порозі зявився дід.
«Добридень!» привітався він.
Катря здивовано подивилася на нього. Місцеві жителі нагадували за персонажів з казки.
«Не звертай уваги на нашого півня», сказав дід. «Він добрий, але кричить, ніби його ріжуть».
Катря розсміялася, і сон одразу зник. Дід теж посміхнувся.
«Ти у нас довго залишишся чи тільки проїздом?»
«На відпочинок, поки вистачить», відповіла Катря.
«Заходь, доню. Снідатимемо. Познайомишся з бабою. Вона пиріжки пече а їсти їх нікому. Онуки раз на рік приїжджають, діти теж»
Катря не вагалася. Вона мала познайомитися з місцевими.
Дружина діда Ілліча виявилася справжньою казковою бабою у фартуху й хустці, з беззубою усмішкою і добрими зморшками. Хата була чистою і затишною.
«Тут чудово!» скрикнула Катря. «Чому ж діти рідко приїжджають?»
Ганна Матвіївна знизала плечима.
«Ми самі їх просимо не їздити. Дороги жахливі. Після дощу тиждень чекати, щоб виїхати. Колись був місток, але старий. Звалився років пятнадцять тому. Живемо, як у заточенні. Ілліч у магазин раз на тиждень їздить. Човен уже не витримує. Він міцний, але вік»
«Які смачні пиріжки!» здивувалася Катря. «Хіба вам ніхто не допомагає? Хтось же має про вас дбати».
«А навіщо? Нас усього пятдесят. Колись була тисяча. А тепер усі розїхалися».
Катря задумалася.
«Дивно. А де ж адміністрація?»
«По той бік моста. А з объїздом шістдесят кілометрів. Думаєш, ми не ходили благати? Відповідь одна: немає грошей».
Катря зрозуміла, що знайшла собі заняття на відпочинок.
«Скажіть, де знайти адміністрацію? Чи можете провести? Схоже, дощу не буде».
Старики переглянулися.
«Ти серйозно? Ти ж приїхала відпочити».
«Так. Відпочинок буває різним. А якщо піде дощ? Мені теж треба подбати про себе».
Старики тепло посміхнулися.
В адміністрації їй сказали:
«Доки ви нас мучитимете! Виставляєте нас лиходіями. Погляньте на міські дороги! Хто дасть гроші на місток для села з пятдесятьма мешканцями? Шукайте спонсора. Наприклад, Соколовського. Чули про такого?»
Катря кивнула. Звичайно, знала Соколовський був власником компанії, де прац
