По Україні шириться історія, в яку важко повірити. Але життя таки пише такі сценарії, що не вигадає жоден режисер. Прочитайте до кінця вона змусить замислитись.
Після виснажливої нічної зміни на шахті, повертався додому Остап, знеможений і змучений. Хотілося лише впасти на ліжко й зануритись у сон. Після звільнення з колонії він ледь знайшов роботу на шахті біля Львова. Жити доводилось разом із іншими робітниками у найманій квартирі, бо на краще годі було й сподіватись.
Скорочуючи шлях через осінній парк, Остап раптом побачив на лавці великий згорток. Обережно підійшов це виявилось немовля, загорнуте в ковдрочку. Остап розгубився. Серце стискалось від переживань: осінній холод, ніч А може, маля лежить тут уже довго? Йому з його біографією бракувало зайвого клопоту, але совість не дозволила пройти повз.
Віднести дитя до квартири, де тісняться пятнадцять чоловіків безглуздя. Отож Остап взяв згорток і попрямував до дитячого будинку, що був неподалік на вулиці Личаківській. Там швидко знайшли для дівчинки теплий куточок. Записки від мами немає, промовила няня. Давайте назвемо її Лесею Остапівною. Нехай буде так, сумно усміхнувся чоловік.
Після тієї ночі Остап все частіше замислювався над власним життям. Родичів у нього не лишилось, а так хотілося домашнього тепла. Він часто дзвонив у дитбудинок, навідувався до Лесі з гостинцями, а вона малювала йому малюнки: на них завжди був тато й мама поряд з дівчинкою.
Згодом у дитячому будинку зявилась нова працівниця Марта. Жінка сама була колись вихованкою цього закладу й добре розуміла, як дитині бракує родини. Вона відразу помітила, як Остап тепло ставиться до Лесі, та довідалась, що він вже десять років відвідує її. Проте одна людина взяти дитину під опіку не може такі правила.
Марта вирішила допомогти двом близьким для себе людям. Остап за ці роки спромігся зібрати грошей на власну квартиру в Луцьку, виплачуючи іпотеку, працюючи вже майстром. Тільки от без дружини усиновити дівчинку було неможливо.
Серйозно поговоривши, Марта й Остап вирішили поєднати свої долі не лише заради документів, а тому що зблизилися й довіряли один одному. Вони підготували кімнатку для Лесі, оформили всі папери й прийшли в дитячий будинок.
Коли Лесю покликали, вона обійняла Остапа, а потім Марту. Дівчинка аж світилась від щастя, а Остап присів поруч і прошепотів: Леся, збирай свої речі. Їдеш додому. Ми тебе дуже чекали.
І здійснилася найзаповітніша мрія малої дитини, підкинутої колись восени на львівській лавці. За десять років вона знайшла не просто дім, а справжню сімю.
Правда мовчить про те, чи залишилися разом Марта й Остап. Та це вже не так важливо. Адже їх обєднала віра в добро і щастя, яке вони подарували дівчинці. Українська земля багата на такі історії, а найбільше на людей із відкритим серцем. Із таких вчинків і твориться цей світ.
Найтепліший наш урок навіть маленька добра справа може змінити ціле життя. Вірте в доброту вона неодмінно повернеться сторицею.
